Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

1940–1941: Союзники – перемога і розрив

22 травня, 2019 - 16:36
ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР ЖУРНАЛУ ЗНАМЯ ВСЕВОЛОД ВИШНЕВСЬКИЙ

Продовження.

Початок див. У статтях

«Шлях до війни: 1918–1939»

«Союз нацистів і більшовиків: 1939»

Новий 1940 рік розпочався для радянських і нацистських союзників із дружнього жесту Сталіна Гітлеру – СРСР повертав нацистам німецьких антифашистів, посаджених у радянські концтабори під час чисток. Маргарет Бубер-Нойманн, дружину покійного «ворога народу» Гайнца Нойманна, вбитого НКВД у 1937 році, вивезли з Карлага в Москву, трохи відгодували і відправили на кордон із Німеччиною в Брест-Литовськ, де в складі групи з 31 особи передали колегам із гестапо:

«Тут я почула позад себе збуджені голоси і побачила, як троє чоловіків із нашої групи благали офіцера НКВД не посилати їх через міст, - згадувала Бубер-Нойманн. - Один із них, на ім'я Блох, до 1933 року був редактором німецької комуністичної газети. Для нього інший бік моста означав вірну смерть. Така ж доля мала спіткати молодого німецького робітника, заочно засудженого гестапо до смерті. Усіх трьох насильно потягли по мосту. Потім підійшли гестапівці і взяли на себе роботу НКВД Сталіна».

Всього ж німецьких антифашистів у Німеччину було видано близько чотирьох тисяч осіб (дані журналу «Шпігель», 1989 рік). Серед інших чекісти видали нацистам австрійського єврея, фізика Олександра Вайсберга, який так само, як і Бубер-Нойманн у Равенсбрюку, вижив у німецьких таборах і гетто - обидва написали про це книги. Також сторони продовжували обмін населенням.

"Працівник Головного німецького штабу з евакуації в Луцьку Брюкнер наводить у своєму щоденнику такий випадок. На прикордонний перехід біля мосту через Буг біля містечка Сокіл прибув потяг з євреями з генерал-губернаторства [тобто з німецької частини Польщі. - Прим.]. Радянські прикордонники не пропустили їх, а коли ті стали все одно прориватися через заслін, то відкрили по них вогонь. коли євреї розвернулися і пішли в німецький бік, то й звідти їх зустріли постріли. Кілька людей стрибнули в Буг і попливли на радянський берег, одна людина потонула. І тільки через годину, після консультацій з вищими начальниками, цю групу пропустили в СРСР. Один із радянських офіцерів так прокоментував цю сцену: "Значить, німці до Німеччини, до Росії росіяни, а євреї - в Буг?"

УВ'ЯЗНЕНА КАРЛАГУ І РАВЕНСБРЮКА МАРГАРЕТ БУБЕР-НОЙМАН

Тим часом світ із подивом спостерігав за опором фінів Совєтам. Астрід Ліндгрен, працівниця шведської військової цензури, писала в щоденнику 15 січня:

«Кошмарним бомбардуванням піддається бідна Фінляндія. Але все одно - за півтора місяця війни росіяни нічого не виграли, а навпаки зазнають величезних втрат у людях і бойовій техніці. Днями газета Dagens Nyheter стверджувала, що росіяни з початку війни втратили у боях 100 тисяч осіб».

У цей час у радянській пресі за допомогу фінам щосили лаяли Швецію і Данію. Для допомоги Фінляндії Англія і Франція готували експедиційний корпус - але фіни вирішили укласти мир. На радощах радянський повпред (тобто посол) у Парижі Яків Суріц направив відкритим текстом вітальну телеграму Сталіну французькою мовою, вітаючи його з перемогою в Фінляндії над "англо-французькими імперіалістами". Французи гумору не зрозуміли і оголосили борця з імперіалізмом персоною нон ґрата, вигнавши його з країни.

***

З початку квітня до кінця травня в Кремлі вирішили провести остаточне розв’язання польського питання. 21 857 військовополонених офіцерів польської армії чекісти за наказом Лаврентія Берії знищили в Старобільську, Осташкові та Катині. Одним з катів був знаменитий вбивця Василь Блохін. СРСР визнав відповідальність за ці злочини тільки через півстоліття.

Тим часом естафету в СРСР прийняв Гітлер – 9 квітня 1940 року він вторгся в Норвегію. Англійців із норвежцями досить швидко розбили, а вже 10 травня німці почали наступ на Францію, Бельгію і Нідерланди. Радянська преса продовжувала допомагати німецьким союзникам, і в журналі «Огонек» Борис Свєтланов у статті «Воскресенье в Англии» розповідав читачам про «англійську буржуазію, яка пригнічує пролетаріат в ім'я військових прибутків» під час «другої імперіалістичної війни». Також він повідомив про «злочини британської буржуазії, за які повинен був розплачуватися робітничий клас».

У той час у Європі перебувало чимало колишніх більшовиків, а нині – противників Сталіна. Ще у вересні 1939 року відомий революціонер Федір Раскольников, який написав відкритого листа вождю народів, «викинувся з вікна» в Ніцці. А в жовтні 1940 року французи знайшли в лісі Південної Франції іншого відомого противника Сталіна, знаменитого Віллі Мюнценберга (стаття «Сталін - ти зрадник!») - він був убитий іспанським зашморгом, «гарротою». Вочевидь, вбивці Сталіна, дуже активні в Іспанії, дісталися й туди. Також 21 серпня в Мексиці від руки агента НКВС загинув Лев Троцький - він написав статті «Сталін - інтендант Гітлера» і «Вас обманюють».

ШВЕДСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ЦЕНЗОР АСТРІД ЛІНДГРЕН

Франція була розгромлена, а німецькі офіцери здійснювали «візити ввічливості» до радянського посольства в Парижі. Тим часом товариш Сталін розумів, що вигідного моменту втрачати не можна, і саме тоді, коли нацисти були зайняті на Західному фронті, СРСР висунув ультиматум Румунії. Як згадував про це Йоахім Ріббентроп:

«До кінця французької кампанії 23 червня 1940 року в Берлін надійшла телеграма нашого посла в Москві: СРСР має намір найближчими днями окупувати румунську провінцію Бессарабію, а нас збирається лише сповістити про те. Адольф Гітлер був тоді вражений швидким російським наступом без попередньої консультації з нами».

Однак за кілька годин до початку вторгнення король Румунії Кароль II прийняв умови Совєтів і передав Бессарабію і Північну Буковину СРСР. Особливо вразило всіх те, що Буковина ніколи не мала жодного стосунку ні до Росії, ні до Совєтів, але в столиці нікого такі дрібниці  не хвилювали - радянський народ святкував перемогу. Американський робочий Роберт Робінсон, який жив у Москві в 1940 році, описав наступне:

«Пам'ятаю, я пішов на вечірній сеанс у кіно. Показували кінохроніку. Коли на екрані червоноармійці-піхотинці і бронемашини проходили Бессарабією, зал встав: усі почали аплодувати, голосно висловлювати своє схвалення, кричати «ура» і погрозливо потрясати в повітрі кулаками. Вони відверто пишалися тим, як їхня батьківщина спустошує беззахисну країну. Мене це вразило».

Також СРСР остаточно ліквідував незалежність трьох балтійських держав. Знову Ріббентроп:

«У середині червня 1940 року вся Литва, зокрема і її частина, що входила в сферу німецьких інтересів, була без будь-якого попереднього повідомлення імперського уряду зайнята Радянським Союзом. Незабаром те ж саме відбулося з Латвією та Естонією. І нарешті 3, 5 і 6 серпня 1940 року Естонія, Латвія і Литва рішенням Верховної Ради СРСР були включені до складу Радянського Союзу як союзні республіки. Економічні угоди Німеччини з цими державами, які, згідно з підсумками московських переговорів, не повинні були завдати жодної шкоди, були радянським урядом ліквідовані в односторонньому порядку».

Атмосферу дружби і добросусідства чудово передає фрагмент бесіди Молотова з литовським послом Юозасом Урбшісом від 14 червня 1940 р.:

«Урбшіс каже, що він не бачить статті, на підставі якої можна було б віддати під суд міністра внутрішніх справ Скучаса і начальника політичної поліції Повілайтіса. Запитує, як бути? Тов. Молотов говорить, що насамперд потрібно їх заарештувати і віддати під суд, а статті знайдуться».

ПОСОЛ СРСР У ФРАНЦІЇ ЯКІВ СУРІЦ

Пан Урбшіс навряд чи припускав, що стаття знайдеться і для нього: 17 липня 1940 року разом із дружиною Марією Урбшене він був арештований і висланий у Тамбов, далі утримувався в тюрмах у Саратові, Москві, Кірові, Горькому, Іванові та Володимирі. У 1954 році був звільнений із ув'язнення без права повернення на батьківщину. Працював у лазні в В’язниках Володимирської області і тільки в 1956 році повернувся в Каунас. Майже аналогічно вчинили з багатьма естонцями, литовцями і латишами. Наприклад, глава Латвії Карліс Ульманіс був депортований до Туркменії, де і помер у тюремній лікарні два роки по тому. Президент Естонії Костянтин Пятс помер у селищі Бурашево в Калінінській області в 1956 році.

***

Зараз важко навіть уявити наснагу, яка охопила багатьох радянських людей. У СРСР хлопчаки виспівували:

«Спасибо Яше Риббентропу.

Что он открыл окно в Европу!»

Поети не відставали. Поет Павло Коган був упевнений, що:

«Но мы еще дойдем до Ганга,

Но мы еще умрем в боях,

Чтоб от Японии до Англии

Сияла Родина моя!»

Інший поет, Михайло Кульчицький, не сумнівався в тому, що:

«Только советская нация будет,

И только советской расы люди!

<...>

Уже опять к границам сизым

Составы тайные идут,

И коммунизм опять так близок,

Как в девятнадцатом году».

Головний редактор журналу «Знамя» Всеволод Вишневський, близький до партійної верхівки, писав у щоденнику:

"...народ живе своїм вічним життям, що вище дипломатичних пактів та іншої стряпанини, вище комбінацій європейських «четвірок» - які, до речі, про нас, СРСР, не знають і навряд чи скоро дізнаються... Росія крокує своїм шляхом, збирає свої нові сили, міць яких буде випробувана лише в новій великій війні. Вона перевершить усі відомі досі за напругою, люттю.

Ми наполегливо впроваджуємося на захід і південний захід. Ми досягнемо контролю над протоками. Ми будемо на Балканах.

Якщо ми виграємо цю зиму, якщо Гітлер зірветься на поході проти Англії, справи будуть непогані.

Слухав на активі Московської організації доповідь Мануїльського. Якщо вже воювати, то в найбільш вигідній обстановці. Коли намітиться надлом, - хотів би сказати: надлом Гітлера.

Картина великої війни все ясніше і ширше перед нами. І навряд чи ми залишимося осторонь. Потрібно готуватися, швидко. Мабуть, ми виступимо, почекавши, ближче до розв'язки".

КАТ НКВД ВАСИЛЬ БЛОХІН

У дечому Вишневський не помилявся - Німеччина, попри потужну повітряну операцію, не змогла здійснити вторгнення до Британії - в ході «Битви за Англію» вона зазнала першої поразки, хоча і продовжувала бомбардувати Імперію і топити її кораблі на морях. І тоді Гітлер запропонував Совєтам обговорити в Берліні подальші дії - Сталін люб'язно прийняв запрошення, і Молотов вирушив із візитом до столиці Рейху.

12 листопада 1940 року він прибув до Берліна, де відбулися радянсько-німецькі переговори. Гітлер запропонував СРСР рухатися в Азію для захоплення британських колоній, а головне – приєднатися до Троїстого пакту «як четвертий партнер». Німеччина і Італія утверджували своє панування в Західній, Північній і частково Південній Європі, Північно-Східній і Південній Африці, Середній і Західній Африці. СРСР - у Східній Європі, частково Південній Європі, частково Північній Європі, Західній Азії і Середній Азії в Індійському океані, Японія - у Східній і Південно-Східній Азії, а також на Тихому океані.

Однак Молотов відповів, що «Радянський Союз може взяти участь у широкій угоді чотирьох держав, але тільки як партнер, а не як об'єкт», і зовсім несподівано для Гітлера повідомив, що до сфери інтересів СРСР належать союзники Німеччини - Румунія (СРСР хотів отримати і Південну Буковину), Болгарія і Туреччина. Причому СРСР наполягав і на можливості військової взаємодопомоги країн Пакту. Також СРСР бажав виведення німецьких військ із Фінляндії. А щодо турків Сталін зауважив Димитрову 25 листопада 1940 року:

«Ми повинні вигнати турків в Азію. Що таке Туреччина? Це два мільйони грузинів, півтора мільйона вірмен, мільйон курдів тощо. Самих турків - лише шість чи сім мільйонів».

24 листопада 1940 року уряд СРСР запропонував Болгарії укласти пакт про взаємодопомогу, чим немало здивував і болгар, і німців. У Софію прибув Аркадій Соболєв, головний секретар Наркомінсправ СРСР. Він вручив царю Борису III письмову пропозицію Сталіна, що складалася з 12 пунктів. У них СРСР пропонував Болгарії «надавати їй усіляку, зокрема і військову, допомогу в разі загрози з боку третьої держави або групи країн». Також Сталін хотів отримати базу ВМФ у Бургасі, а головне - військові бази в турецьких протоках.

***

Гітлер назвав Сталіна «холоднокровним шантажистом». Але це не все - згідно з угодавми з Німеччиною Совєти зобов'язалися не допускати на їхній території комуністичної агітації - але в Європі продовжувала діяти чимала резидентура більшовиків, особливо у Франції та в Бельгії. З розмови Ріббентропа з японським послом Мацуокою навесні 1941 року

"Не слід забувати і про те, що Радянський Союз, попри всі його запевнення в іншому, все ще продовжує вести за кордоном комуністичну пропаганду. Він намагається продовжувати свою підривну пропагандистську діяльність не тільки в Німеччині, але і в окупованих районах Франції, Голландії та Бельгії. Для Німеччини ця пропаганда, природно, не становить небезпеки. Але Мацуока добре відомо, до чого вона, на жаль, призвела в інших країнах.

НІМЕЦЬКИЙ АНТИФАШИСТ ВІЛЛІ МЮНЦЕНБЕРГ

Як приклад німецький міністр закордонних справ послався на Прибалтійські держави, у яких зараз, через рік після окупації їх росіянами, знищена вся інтелігенція і панують воістину жахливі умови". (Цитата за В. Черчиллем, "Друга світова війна").

Зі спогадів німецького маршала Альберта Кессельрінга:

«14 червня в своєму останньому зверненні до генералітету Гітлер знову сказав, що кампанія проти Росії неминуча і що ми повинні почати її зараз, якщо не хочемо, щоб росіяни напали на нас у невигідний для нас момент. Він знову нагадав нам про ті моменти, через які дружба між Росією і Німеччиною навряд чи могла тривати довго. Гітлер відзначив явний ідеологічний антагонізм, який так і не вдалося ліквідувати, звернув увагу на дії Росії на Балтійському узбережжі і на її західних кордонах, дуже схожі на мобілізацію, а також на зростаючу агресивність її солдатів у ставленні до населення прикордонних районів, на пересування військ поблизу кордону, на нарощування військово-промислового потенціалу, що проводиться росіянами прискореними темпами, тощо.

У вересні 1939 року в сусідньому до кордону районі глибиною в 300 кілометрів Росія тримала 65 своїх дивізій, у грудні 1939 року - 106, а в травні 1940 року - 153 плюс 36 моторизованих дивізій, тобто в сумі 189. Для диспозиції російських військ була характерна концентрація в центрі (наприклад, тільки в районі Білостоцького виступу було зосереджено приблизно 50 дивізій), що явно свідчило про агресивні наміри. Розміщення аеродромів російської військової авіації поблизу кордону красномовно говорило про підготовку дій наступального характеру.

Точка зору Гітлера, що складалася в тому, що росіяни використовують перший же зручний момент для того, щоб на нас напасти, здавалася мені абсолютно правильною. Кремль міг без зусиль знайти привід для раптової атаки. У будь-якому випадку, час був на боці росіян, а вони, як ніхто, вміли з користю його використовувати. З доповідей фахівців люфтваффе, які зовсім недавно побували в Росії, мені було відомо про гігантську за своїми масштабами програму нарощування військово-промислового потенціалу і виробництва озброєнь, яку росіяни почали здійснювати і за якою незабаром ми були б нездатні вгнатися».

(А. Кессельринг, «Люфтваффе: тріумф і поразка»)

МІНІСТР ЗАКОРДОННИХ СПРАВ ЛИТВИ ЮОЗАС УРБШІС

Великою мірою до початку 1941 року майбутня поразка Гітлера визначилася: він не зміг вторгнутися в Англію з моря, програв їй повітряну війну, не зміг придушити її морське сполучення підводними човнами, з великими труднощами взяв Крит (угробивши при штурмі свої елітні десантні частини), не зміг прорватися на Близький Схід. Муссоліні був розбитий в Африці, що означало відправку військ йому на допомогу, а до Гібралтару Гітлера не пустив Франко. При цьому Совєти не воювали взагалі, якщо не брати до уваги Фінляндію, накопичували сили і вимагали Південну Буковину, Болгарію і турецькі протоки.

***

У радянській міфології вважається, що фюрер розпочав підготовку до війни з СРСР влітку 1940 року, але тоді тільки почалася розробка плану, і лише 18 грудня Гітлер підписав "Директиву 21" про рішення почати війну з Радянським Союзом,

Наказ же по Червоній армії від 7 листопада 1940 року в зв'язку з річницею революції був такий:

«Мудра сталінська зовнішня політика Радянського уряду - політика миру між народами і забезпечення безпеки нашої Батьківщини - призвела до нових чудових перемог. Незмірно зросла роль Радянського Союзу у розв’язанні міжнародних питань.

Спираючись на силу і міць Червоної Армії, Радянський уряд мирним шляхом розв’язав радянсько-румунський конфлікт з питання про Бессарабію і Північну Буковину. У Литві, Латвії та Естонії знищена ненависна для трудящих мас влада поміщиків і капіталістів. Там, де буржуазія намагалася всупереч волі народів цих країн будувати підступи проти країни соціалізму, тепер будується нове, вільне, щасливе життя в інтересах народу, що став на шлях соціалістичного будівництва.

Захищаючи безпеку своїх кордонів і забезпечуючи свої державні інтереси, Радянський Союз значно виріс і просунув свої кордони на захід.

СРСР міцно став на берегах Фінської затоки, Балтійського моря і Дунаю. Капіталістичному світу довелося потіснитися і поступитися.

Але які б не великі були наші досягнення, не нам, бійцям Червоної Армії, зазнаватися і заспокоюватися на досягнутому».

Коментарі тут абсолютно безглузді, крім того, що союзники воістину були варті один одного. Обидві сторони почали таємно збільшувати свої сили, стоячи один проти одного. Пізніше в СРСР багато брехали про «несподіваний напад» «без оголошення війни», але нічого спільного з дійсністю ці радянські міфи не мають.

ФЕЛЬДМАРШАЛ НІМЕЧЧИНИ АЛЬБЕРТ КЕССЕЛЬРИНГ

У Кремль і в армію постійно надходили повідомлення від розвідки. Черчилль попередив Сталіна особистим посланням про майбутнє вторгненні, але в підсумку британський посол виїхав із Москви на початку червня 1941 року «для консультацій» - більшовики в Європі найбільше ненавиділи саме Британію. Перед цим на першотравневому параді на Червоній площі були присутні німецький генерал Кьострінг і полковник Кребс.

Тим часом глава ГоловПУР РСЧА писав Андрію Жданову:

«Бойові дії в Монголії і особливо в Фінляндії показали, що серед деякої частини червоноармійців і начальницького складу, особливо серед призваних із запасу, сильно розвинені пацифістські настрої. Люди, не розуміючи основ радянської зовнішньої політики, хочуть миру пори все.

Ці окремі пацифістські настрої - результат великих недоліків у нашій пропагандистській роботі серед населення.

При роз'ясненні зовнішньої політики Радянського уряду багато пропагандистів і органів друку виходять зі спрощеної тези про те, що ми сильні, капіталісти побояться на нас напасти, самі ж ми нападати ні на кого не збираємося. При цьому замовчується ленінсько-сталінська теза про неминучість воєн між Радянським Союзом і капіталістичними країнами, про те, що такі війни і більш жорстокі, ніж усі попередні, неминучі».

Але в СРСР пізніше зовсім «забували» повідомляти, що війська поступово концентрувалися на західних кордонах.

Записка начальника Штабу КОВО за рішенням Військової ради Південно-Західного фронту за планом розгортання рік на 1940 рік:

«Найближче стратегічне завдання - розгром, у взаємодії з 4-ю армією Західного фронту, збройних сил Німеччини в районах Люблін, Томашув, Кельце, Радом і Жешув, Ясло, Краків і вихід на 30-й день операції на фронт р. Пилиця, Петроков, Оппельн, Нейштадт, відрізаючи Німеччину від її південних союзників. Одночасно міцно забезпечити держкордон з Угорщиною і Румунією. Найближче завдання - у взаємодії з 4-ю армією Західного фронту оточити і знищити противника на схід від р. Вісла і на 10-й день операції вийти на р. Вісла і розвивати наступ у напрямах: на Кельце, Петроков і на Краків.

Готовність до переходу в наступ не пізніше 30-го дня мобілізації».

В'ЯЧЕСЛАВ МОЛОТОВ ВІТАЄ ГЕНРІХА ГІММЛЕРА В БЕРЛІНІ, 1940 РІК

З проекту постанови РНК СРСР.

«Всі мобілізаційні розробки за новим мобпланом почати негайно, з розрахунком закінчення всіх робіт, як у центрі, так і на місцях, станом на 1 липня 1941 року».

Чисельність армії до цієї дати мала складати вісім з половиною мільйонів осіб.

З плану Генштабу Червоної Армії про стратегічне розгортання Збройних Сил Радянського Союзу на заході і сході від 11.03.1941:

«При необхідності стратегічного розгортання Збройних Сил Радянського Союзу на два фронти основні наші сили мають бути розгорнуті на заході».

З директиви наркома оборони СРСР і начальника Генштабу Червоної Армії командувачу військами ЗапОВО генерал-полковнику Д.Г. Павлову:

«Основними завданнями авіації армій і фронту поставити:

1. У тісній взаємодії з наземними військами знищувати живу силу противника, його укріплені райони, масуючи удари авіації на головних напрямках наступу армій фронту.

2. Послідовними ударами бойової авіації по встановлених базах і аеродромах, а також бойовими діями в повітрі знищувати авіацію німців і з перших же днів війни завоювати панування в повітрі.

3. Потужними ударами по залізничних вузлах Кенігсберг, Марієнбург, Алленштейн, Торн, Каліш, Лодзь і Варшава порушити і затримати зосередження німецьких військ.

4. Винищувальною авіацією прикрити зосередження, розгортання і дію військ армій фронту».

Під час виступу Сталіна перед випускниками військових академій РСЧА в Кремлі 5 травня 1941 року вождь заявив:

«Мирна політика забезпечувала мир нашій країні. Мирна політика справа хороша. Ми до пори до часу проводили лінію на оборону - до тих пір, поки не переозброїли нашу армію, не забезпечили армію сучасними засобами боротьби.

А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильні - тепер треба перейти від оборони до наступу.

Проводячи оборону нашої країни, ми мусимо діяти таким чином. Від оборони перейти до військової політики наступальних дій. Нам необхідно перебудувати наше виховання, нашу пропаганду, агітацію, нашу пресу у наступальному дусі. Червона Армія є сучасною армією, а сучасна армія - армія наступальна».

А в записці наркома оборони Сталіна з міркуваннями щодо плану стратегічного розгортання Збройних Сил Радянського Союзу (не пізніше 5 травня) зазначається:

«З огляду на те, що Німеччина зараз тримає свою армію відмобілізованою, з розгорнутими тилами, вона має можливість випередити нас у розгортанні і завдати раптового удару.

Щоб запобігти цьому і розгромити німецьку армію, вважаю за необхідне в жодному разі не давати ініціативи дій німецькому командуванню, випередити противника в розгортанні і атакувати німецьку армію в той момент, коли вона перебуватиме в стадії розгортання і не встигне ще організувати фронт і взаємодію родів військ.

II. Першою стратегічною метою дій військ Червоної Армії поставити - розгром головних сил німецької армії, що розгортаються на південь Дембліна, і вихід до 30-го дня операції на фронт Остроленка, р. Нарев, Лович, Лодзь, Крейцбург, Оппельн, Оломоуц. Наступною стратегічною метою мати: наступом із району Катовіце в північному або північно-західному напрямку розгромити великі сили Центру і Північного крила німецького фронту та оволодіти територією колишньої Польщі та Східної Пруссії.

Найближче завдання - розгромити німецьку армію на схід від р. Вісла і на Краківському напрямі, вийти на p.p. Наров, Вісла і оволодіти районом Катовіце, для чого:

а) головного удару силами Південно-Західного фронту завдати в напрямі Кракова Катовіце, відрізаючи Німеччину від її південних союзників;

б) допоміжного удару лівим крилом Західного фронту завдати в напрямі Седлець, Демблін, з метою сковування Варшавського угруповання і сприяння Південно-Західному фронту в розгромі Люблінського угруповання противника;

в) вести активну оборону проти Фінляндії, Східної Пруссії, Угорщини та Румунії і бути готовими завдати удару проти Румунії ща сприятливих обставин.

Таким чином, Червона Армія почне наступальні дії з фронту Чижов, Мотовиско силами 152 дивізій проти 100 дивізій німецьких.

Для того щоб забезпечити виконання викладеного вище задуму, необхідно завчасно провести наступні заходи, без яких неможливо завдати раптового удару по противнику як з повітря, так і на землі:

1. Провести приховане відмобілізування військ під виглядом навчальних зборів запасу.

2. Під виглядом виходу в табори здійснити приховане зосередження військ ближче до західного кордону, насамперед зосередити всі армії резерву Головного Командування.

3. Приховано зосередити авіацію на польові аеродроми з віддалених округів і тепер же почати розгортати авіаційний тил.

4. Поступово під виглядом навчальних зборів і тилових навчань розгортати тил і госпітальну базу.

Або ж записка начштабу ВПС (травень 1941):

«Частини та штаби авіації дальньої дії Головного Командування не забезпечені топографічними картами НЗ.

Прошу Вашого розпорядження начальнику Топографічного управління Генерального штабу Червоної Армії про забезпечення на 1 липня 1941 р частин і штабів топографічними картами НЗ масштабів 1: 1000.000 і 1: 500.000 відповідно до доданої заявки».

Також згідно з низкою директив у західні військові округи почали прибувати армії і корпуси. Згідно з довідкою про розгортання Збройних Сил СРСР на випадок війни на Заході від 13.06.1941:

«Всього в СРСР є 303 дивізії.

Для розгортання на західних кордонах

У складі фронтів (без з'єднань, що перебувають у Криму) - 186 дивізій.

Північний фронт - 22 дивізії.

Північно-Західний фронт - 23 дивізії.

Західний фронт - 44 дивізії.

Південно-Західний фронт - 97 дивізій».

Також (як і перед вторгненнями в Польщу і Румунію) було випущено постанову Політбюро ЦК ВКП (б) «Про відбір 3700 комуністів на політроботу в Червону Армію» (17.06.1941).

***

Підведемо підсумки:

Збройні сили Радянського Союзу в умовах війни продовжували збільшуватися і до літа 1941 р. були найбільшою армією світу. У п'яти західних прикордонних округах дислокувалися 56,1% частин сухопутних військ і 59,6% частин ВПС. Крім того, з травня 1941 року почалося зосередження на Західному театрі військових дій (ТВД) 70 дивізій другого стратегічного ешелону з внутрішніх військових округів і з Далекого Сходу. До 22 червня в західні округи прибуло 16 дивізій (10 стрілецьких, 4 танкові і 2 моторизовані), у яких налічувалися 201 691 особа, 2746 гармат і 1763 танки.

До початку 1939 року чисельність Червоної Армії складала 1 910 477 людей (з них 1 704 804 в сухопутних військах і ВПС, 205 673 в частинах поза норм).

У ході розпочатої 7 вересня у 7 військових округах часткової мобілізації було призвано 2 610 136 осіб, яких 22 вересня указом було оголошено мобілізованими «до особливого розпорядження».

На 1 березня 1940 року в Червоній Армії налічувалося 4 416 тис. осіб.

Всього До 22 червня 1941 року було призвано 805 264 особи, і чисельність Червоної Армії перевищила 5 млн осіб.

Червона армія почала стратегічне зосередження і розгортання на Західному ТВД у травні 1941 р., і воно мало завершитися до 15 липня 1941 р. При цьому до будь-якої оборони війська СРСР готові не були в принципі.

Коментарі тут абсолютно зайві.

Продовження

Тарас Орленок

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments