Мистецтво — саме життя, і воно безсмертне.
Оскар Уайльд, англо-ірландський поет, драматург, письменник, есеїст

Черкащина В’ячеслава Липинського

«Край відіграв важливу роль у житті видатного діяча та у формуванні його головної ідеї — українського консерватизму», — дослідник
29 вересня, 2017 - 10:53
ЗНІМОК 1913-ГО АБО 1914 Р. ЗРОБЛЕНИЙ У МАЄТКУ ЛИПИНСЬКОГО В РУСАЛІВСЬКИХ ЧАГАРЯХ. ПРАВОРУЧ ВІД ЛИПИНСЬКОГО СТОЇТЬ ЛЕВКО ЗАНУДА, ЯКИЙ ЗАГИНУВ ПІД ЧАС ЗАХИСТУ МАЄТКУ / ФОТО НАДАНО МЕМОРІАЛЬНИМ МУЗЕЄМ У ЗАТУРЦЯХ

Поступово дедалі більше українців дізнаються про постать видатного політичного українця В’ячеслава Липинського, якому «День» приділяє велику увагу. У багатьох він асоціюється географічно передусім із Затурцями на Волині, де розташований його меморіальний музей (до речі, віртуальна екскурсія доступна на сайті «Дня» «Україна Incognita») Водночас, за твердженням дослідників, визначне місце у формуванні особистих якостей українського політичного мислителя, історика та соціолога В’ячеслава Липинського, його наскрізної ідеї творення Української держави, де український хлібороб господарює на власній землі, посіла і Черкащина. Саме тут, у маєтку «Русалівські Чагари», молодий шляхтич обробляв землю, спілкувався з українцями, не полишаючи роботу над своїми працями. Про життя В’ячеслава Липинського на Черкащині і про його ідею українського консерватизму детальніше «Дню» розповів український історик, історіограф, завідувач кафедри історії України Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, професор Віталій МАСНЕНКО.

«Постать В’ячеслава Липинського, на жаль, ще мало знана широкому колу нашої громадськості. Але, досліджуючи його діяльність, наштовхуємося на думку, що саме на Черкащині відбулося формування його патріотичного національного духу, зародження головної ідеї — українського консерватизму — як засобу творення Української національної держави. Відомий дослідник Ярослав Дашкевич вважав, що саме тут Липинський сформувався як історик та політичний публіцист дореволюційних часів», — говорить Віталій Масненко.

У дитячі та юнацькі роки Липинський неодноразово бував у маєтку свого дядька Адама Рокицького, який знаходився в Уманському повіті, у с. Русалівка (тепер — Маньківський район Черкаської області). «З його оповідань молодий Липинський дізнався, що правобережна полонізована шляхта за своїм походженням є українською і свого часу відігравала роль провідної української державотворчої верстви. Ідея повернення своєї верстви до українського державного життя стає життєвою настановою майбутнього історика і політичного діяча», — зауважив Віталій Васильович.

У липні 1913 р. В’ячеслав оселяється у Русалівці. Від свого дядька він отримав маєток «Русалівські Чагари», у майновому вимірі — 160 десятин землі. «Назва «чагари» означала — поле на розкорчованих залишках колишнього лісу. Земля знаходилась у віддалені від села. Там — у п’яти верстах від Русалівки — Липинський почав будувати власну садибу. У дослідженні Віталія Масненка йдеться: «На території, яка на початок ХХ ст. називалась Чагари, знаходяться три яри, пагорби між якими активно розорюються. На північно-східному схилі цього яру, над ставком, археологом Михайлом Сиволапом у квітні 2002 р. були знайдені рештки цегли початку ХХ ст. Саме тут можна ймовірно локалізувати місце розміщення садиби В’ячеслава Липинського. Поселившись у Русалівці, Липинський звертає увагу на славне історичне минуле цієї місцини. Відписуючи М. Грушевському свою нову адресу, він спеціально наголошує, що ця територія входила до складу колишньої Буцької сотні Уманського полку».

Цей хутір був надзвичайно важливим для історика не стільки як засіб власного матеріального забезпечення, а як спроба на практиці реалізувати свої теоретичні ідеї щодо провідної ролі української хліборобської верстви та її соціальної консолідації. Дослідник стверджує, що для Липинського і землевласник-поміщик, і землевласник-селянин належали до одного продукуючого класу, який мав скласти основу нової української аристократії. Пізніше, у «Листах до братів-хліборобів», Липинський так підсумує її значення: «Тільки український клас хліборобський у стані власною силою і власним авторитетом політично зорганізувати і національно об’єднати нашу етнографічну масу, тобто сотворити Українську державу і Українську націю».

Як зауважує Віталій Масненко, термін власної господарки Липинського в маєтку на території Черкащини — досить короткий. Це 1913-й та перша половина 1914 року, бо почалася Перша світова війна і Липинського призвали до діючої армії. «Дуже важливий факт, що за часів господарювання Липинський перевіз у маєток свою бібліотеку. Причому вона була дуже високого ґатунку, там були зібрані праці багатьох європейських мислителів, основоположні тексти, які стосувалися політичної теорії, історичних проблем. Це було дуже гарне зібрання, але, на жаль, все це загинуло, бо почалися революційні події і на бунтарській хвилі маєток було знищено», — розповів історик.

Як свідчать дослідження, частина селян захищала господарство і майно пана. «Свою найбільшу історичну працю «Україна на переломі», яка вийшла вже на еміграції, Липинський присвятив пам’яті свого друга — селянина Левка Зануди, який загинув, намагаючись зупинити нищення маєтку. Смерть Левка, за свідченням сучасників (Любов Григорівна Білецька, 1907 р.н.) була страшною. Йому відрубали шаблею голову. Коли намагалися поховати обезголовлене тіло, то священик Сава Богданович відмовився відправляти поховальну службу, поки не буде знайдено голову. Лише коли це було виконано — здійснив обряд», — йдеться в дослідженні Віталія Масненка. «Втім, родовід самого Левка не урвався: нині у Русалівці живе Микола Оверкович Зануда — правнук Левка», — розповідає дослідник.

Саме знищення маєтку Липинський розцінював як одну з найдошкульніших особистих втрат. У Вступному слові до «Листів до братів-хліборобів» він зауважує, що літературні хиби цієї книги зумовлені важкими умовами загальної руїни, до якої додається «ще й руїна особиста: хвороба, життя на еміграції, знищення і забрання маєтку революцією, повна невпевненість щодо завтрашнього дня». Водночас він стверджував: «Фах, до якого я готовився і яким займався, — хліборобство. Крім того, був я в життю своїм військовим і істориком. Всі ці заняття люблю, до них лежить моя душа».

Віталій Масненко зауважує, що в самій Русалівці пам’ятають ім’я Липинського: «У нас там 15 років тому відбулася конференція, приїздили історики, філософи, політологи, археологи. До того ми обстежували територію. Знайшли і ймовірне місце, де був маєток Липинського і маєток Адама Рокицького, — біля Рокицького озера».

Тож, безперечно, увага до постаті В’ячеслава Липинського має бути не лише у його рідних Затурцях Локачинського району Волинської області, а й на Черкащині — колисці його ідей, переконаний Віталій Масненко. «Необхідно звертати більше уваги до цієї загальноукраїнської й навіть загальноєвропейської постаті, популяризуючи її. Цікаво було б завдяки цій постаті відродити село Русалівку. Відновити місцеву школу, якій раніше було присвоєно ім’я Липинського», — зазначає Віталій Масненко.

Ще за життя В’ячеслав Липинський публічно говорив про націєтворчий дух шляхетської верстви: «Ніколи я не вирікався і не вирікаюсь того, що належу до польського шляхетського роду, од віку осілого на Україні. І чого б я мав цього вирікатись? Шляхтичами польськими були: Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Станіслав Кричевський, Іван Богун, Юрій Немирич, Богдан Стеткевич, Іван Виговський, Мазепа-Колєдинський, Орлик, Калнишевський. З культури шляхти польської виросла вся лівобічна гетьманська старшина, а багато з неї було і польськими шляхтичами по походженню. Дякую Богові, що маю в собі кров тих, що сотворили саму ідею, само поняття політичне сучасної нашої України. Щасливий я, що з кров’ю предків одідичів вроджений, інстиктовний нахил до українства — до боротьби за свою владу на своїй Землі».

ДОВІДКА «Дня»

В’ячеслав Казимирович Липинський (05(18) квітня 1882 р. — 14 червня 1931 р.) — видатний український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму. Його «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму» стали зразком осмислення шляхів побудови Української національної держави, значення національної еліти, громадянства, приватної власності на землю тощо.

Народився у польськомовній волинській шляхетській родині. Наприкінці 1890-х років долучився до українського руху. Навчався у Краківському університеті, закінчивши який, переселився на Черкащину. Один з організаторів Української демократично-хліборобської партії, за гетьманату — посол України в Австро-Угорщині. Після поразки Української революції залишився за кордоном. Помер у Австрії, але похований у рідних Затурцях на Волині.

Інна МОЛЧАНОВА, Черкаси
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments