Історія – наука про людей у часі, наука, в якій безперервно треба пов’язувати вивчення мертвих з вивченням живих.
Марк Блок, французький історик

Друзі, вороги чи сусіди?

Українсько-угорські відносини (історичний аспект)
19 грудня, 2019 - 17:14
ІСТОРИЧНИЙ ГЕРБ УГОРЩИНИ. ВІДНОСИНИ ЦІЄЇ КРАЇНИ З УКРАЇНОЮ ЗАВЖДИ БУЛИ НЕПРОСТИМИ, ВКЛЮЧАЛИ В СЕБЕ ЕЛЕМЕНТИ І ПАРТНЕРСТВА, І ВОРОЖНЕЧІ, І СПІВПРАЦІ

Сучасні міждержавні відносини України та Угорщини — справді непрості. Коріння багатьох проблем  тут  криється в історії наших народів. Тому «День» звернувся до фахівця у цій галузі, доктора історичних наук, професора Леонтія Войтовича, який є автором монографії «Галич у політичному житті Європи XI—XIV століть», із проханням дати інтерв’ю і висвітлити маловідомі аспекти цієї актуальної теми.

З. П.: — Леонтію Вікторовичу, мабуть, не всі наші читачі знають, як у центрі Європи виникла Угорська держава, адже її представники походять із угро-фінських племен, що жили на території Азії. Будь ласка, розкрийте для таких читачів цю «таємну» сторінку історії.

Л. В.: — За певної дискусійності окремих моментів, «таємниці» не існує. Прабатьківщина мадярів-угрів розташована на Алтаї, звідки вони в епоху «мандрівки народів» (III — VI ст.) перемістилися в межиріччя Уралу і Волги, де в ті часи були одні з найсприятливіших умов для кочового господарства. Десь у цей період якась їх частина повз Уральський хребет мігрувала на північ, де потім сформувалися народності ханти і мансі. У середині VIII ст. основний масив угрів зайняв територію між Доном і Дніпром, яку вони називали Лебедією, ставши васалами Хозарського каганату. Але певна частина угрів залишилася на Волзі, сьогодні їх іменують мещерськими татарами.

У 799—809 рр. каганом — очільником каганату — було прийнято юдаїзм. Проте за межами каганату залишилися значна частина його еліти й кочового населення, які не прийняли рішення кагана. У 810—820 рр. у каганаті повстали окремі племена. У цей час угри звільнилися від хозарської залежності, зберігши при цьому з ними союзницькі відносини.

Натиск печенігів (напевно, не без допомоги кагана) змусив угрів десь між 822—836 р. мігрувати в Ателькуз — межиріччя Дніпра і Дунаю. І саме тут у Х ст. сформувалося велике Угорське королівство, яке наприкінці ХІ ст. внаслідок династичної унії приєднало Хорватське королівство й розгорнуло потужну експансію на Балканах та приморській Далмації, займаючи, окрім території теперішньої Угорщини, практично всю Румунію, частину болгарських і сербських земель, Словаччину та Закарпаття.

У своєму королівстві угри були національною меншиною. Крім слов’ян (хорватів, словенців, словаків, русинів-українців, сербів і болгар) там жили ще волохи-румуни, печеніги, половці, а в прикордонних містах майже по всьому периметру держави — німецькі колоністи-саси. Така ситуація зберігалася до першої половини XVI ст., коли Угорське королівство було розчленовано турками, а його західна частина відійшла до Габсбургів, які до своїх титулів приєднали також титули угорських королів.

З. П.: — Як складалися відносини Русі з угорською державою? Адже відомо, що в часи Середньовіччя західна частина Русі навіть входила до складу Угорського королівства. Та й у самому титулі угорських королів серед іншого вказувалося, що вони є королями Галичини та Володимирії.

Л. В.: — Звичайно, стосунки на різних етапах існування Русі змінювалися, але переважно були союзницькими, на що вказують, перш за все, династичні шлюби, яких було дуже багато, особливо з галицькими князями. Саме ці шлюби і дали підстави угорським королям претендувати на Галицьку спадщину.

У цей час відбувалося зближення Православної та Католицької церков, провадилися відповідні перемовини між візантійським імператором і патріархом, з одного боку, й папським престолом — з другого. Пізніше до цих перемовин долучився й Данило Романович.

До речі, Папа Інокентій ІV погоджувався на збереження східного обряду. Проте його наступник — Олександр IV — виявився недалекоглядним політиком, оскільки не організував допомоги королю Данилу, а вимагав від нього зміни обряду, чим похоронив зародки унії.

З. П.: — Якою була доля Закарпаття в часи Середньовіччя? Кому воно належало?

Л. В.: — Наприкінці Х ст. хорватські князівства Прикарпаття були приєднані до Києва, а хорватські князівства Закарпаття (Боржавське, Верхньотисянське і Земплинське) увійшли до складу Угорської держави. У містах, які виникали на цій території, що стала доменом угорських королів, поселяли німецьких колоністів. Так, теперішнє місто Берегово (тоді — Ломпертсас, потім Берегсас) до кінця XV ст. було заселено переважно цими колоністами.

У період конфронтації з королем Ласло IV Куном (десь бл. 1278—1279 рр.) Лев Данилович приєднав частину Закарпаття (комітати Берег та частину Земплину) до Королівства Русі, що, схоже, було визнано королем Андрієм ІІІ, якому в 1291 р. Лев Данилович допоміг відстояти угорський престол у боротьбі з Габсбургами.

Після згасання династії Габсбургів у ході громадянської війни закарпатська знать на чолі з Петром Петунею виступила проти короля Карла Роберта і до 1320 р. запрошувала галицьких князів — правнуків Бели IV— поборотися за угорську спадщину. Потім ці землі знову повернулися до складу Угорщини. Деякі з цих територій (їх називали «крайнами») мали певну автономію.

Пізніше, в XVII ст., через Закарпаття неодноразово проходили козаки. Такі проходи відбувалися, наприклад, на допомогу графам Другетам (до Трансільванського князівства) чи відповідно до союзу, укладеного Дьєрдєм (Юрієм) ІІ з Богданом Хмельницьким, що засвідчує прояви співпраці та дружби.

Цікаво також, що у війську князя Ференца ІІ Ракоці, який у 1704—1711 рр. боровся за відновлення незалежності Угорщини, був значний відсоток закарпатських українців.

З урахуванням сказаного, всю історію Закарпаття потрібно ретельно досліджувати, спокійно і толерантно розглядаючи як періоди союзу і мирного співжиття обох народів, так і періоди конфронтації. На жаль, цього, як і належної уваги та забезпечення таких досліджень, і досі немає.

З. П.: — Якими були відносини між населенням галицьких та угорських земель у складі спершу Австрійської, а далі — Австро-Угорської імперій?

Л. В.: — Угорцям, які довший час серед слов’янських народів були в меншості, доводилося вдаватися до асиміляції слов’янських територій, використовуючи наближеність угорських магнатів до Габсбургів та їхні військові заслуги в побудові Австрійської держави.

Дрібній українській шляхті (її представників називали немешами) було важко протистояти такому натиску. Щоб зробити кар’єру, їм доводилося самим підтримувати угорську асиміляцію. Так, наприклад, виникла течія мадяронів, які наприкінці ХІХ ст. твердили, що гуцули — це давні угорці, асимільовані прибульцями-галичанами. Результатом такої конфронтації стало те, що хорвати і словаки не підтримали угорську революцію 1848 р., а закарпатські українці вітали як визволителів російську армію, яка придушила цю революцію.

З. П.: — Відома доля Закарпаття в часи Другої світової війни (маю на увазі Карпатську Україну, проголошену в 1939 р., та її захоплення військами Королівства Угорщини). Як Закарпаття пережило цю війну та як знову стало належати Українській державі?

Л. В.: — У час Другої світової війни владу в Закарпатті здійснювала Угорщина. Реалізував цю владу, забезпечуючи політику відродження Великої Угорщини, регент королівства  адмірал Міклош Горті.

Одна частина закарпатців, в основному етнічні угорці, була мобілізована до угорської армії. Друга частина воювала в складі чехословацького корпусу генерала Людвіга Свободи. Було також незначне партизанське підпілля, організоване комуністами на чолі з Олексою Борканюком.

У 1944 р. закарпатські українці вітали радянську армію, яка звільнила їх від угорського панування.

У 1945 р. Чехословаччина погодилася на проведення референдуму, за рішенням якого Закарпаття ввійшло до складу УРСР, а після відновлення Української держави в 1991 р. залишилося в складі України.

З. П.: — Леонтію Вікторовичу, в наш час уряд Віктора Орбана — прем’єр-міністра Угорщини — проводить, як відомо, проросійську політику, висловлюючи підтримку її зовнішньополітичним діям. Добре відомі й факти видачі угорських паспортів громадянам України, що проживають у Закарпатті. Відомі й мовні вимоги Угорщини щодо вивчення української мови у школах Закарпаття. Що це: визнання ще давніх, тисячолітніх, генетичних зв’язків із населенням Росії, чи вже цілком сучасна, проімперська політика, підґрунтя якої закладено в часи Другої світової війни?

Л. В.: — Жодних тисячолітніх зв’язків між угорцями та росіянами ніколи не існувало. Панівною ідеологією Російської імперії було слов’янофільство: «визволення» всіх слов’ян і їх об’єднання під скіпетром Романових. Натомість панівною угорською ідеологією було декларування походження угорців від гунів і Аттіли, нащадки якого на чолі з Арпадом начебто віднайшли в Європі прабатьківщину. Більше того, угорська література другої половини ХІХ — першої половини ХХ ст. подавала росіян як лютих ворогів і душителів угорської свободи. Відповідно, в 1914 р., коли угорські частини австрійського війська (гонведи) вступили в Галичину супроти російської армії, там почалися розправи з місцевим українським населенням, оскільки в той час галичани називали себе русинами, а рядові солдати сприймали їх за росіян. І тільки втручання старших офіцерів зупиняло окремі жахливі інциденти.

Ця тенденція збереглася й у часи Другої світової війні, коли на російських землях угорські війська сприймали значно гірше, ніж німецькі. Як відповідь на це, в 1945 р. Будапешт і окремі угорські міста з боку радянської армії зазнали жахливих руйнувань і погромів.

Не покращилося, а суттєво погіршилося ставлення угорців до росіян після подій 1956 р., коли внаслідок введення в Угорщину радянських військ загинуло близько трьох тисяч осіб, а чверть мільйона емігрувало.

Закарпатських українців до отримання угорських паспортів і, відповідно, пенсій штовхає не стільки політика Орбана, скільки неправильна економічна політика і корумпованість українських урядовців.

Хоча Росія не шкодує засобів і ресурсів для підкупу європейських політиків, і не тільки в Угорщині, я вважаю, що буде помилкою поспішати зараховувати Угорщину до когорти ворогів України. Дайте закарпатцям можливість швидкого зростання добробуту, розвитку їхнього сільського господарства та реалізації вирощеної продукції, звільніть їх від корумпованих чиновників, зацікавте їх перспективами і можливостями в Україні, й Орбану буде не під силу реалізація його політики.

Інтерв’ю підготував Зіновій ПАРТИКО, Львів
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ