Життя без совісті і честі — все одно що земля, позбавлена сили тяжіння
Наґіб Махфуз, єгипетський письменник, лауреат Нобелівської премії з літератури

Голодомор 1933 року

Очима Енн Епплбом
24 листопада, 2017 - 12:01
ФОТО З САЙТА NEWYORK.CARPEDIEM.CD

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»

Починаючи з серпня цього року науковці та журналісти всього світу обговорюють книжкову новину — третю фундаментальну книжку Енн Епплбом з історії Радянського Союзу — «Червоний голод. Сталінська війна з Україною». Перша книжка «Історія ГУЛАГу» побачила світ із сенсаційним результатом 2003 року: була нагороджена Пулітцерівською премією і згодом перекладена на два десятки європейських мов (українські переклади 2006 і 2010 рр.). Друга книжка «Залізна завіса. Приборкання Східної Європи» з’явилася 2012 р. і тепер перекладається на різні мови (український переклад 2017 р.). Третя книжка триптиха щойно вийшла у світ. Її український переклад читачі одержать 2018 р., до 85-х роковин Голодомору. Всі книжки друкувалися у видавництві Penguin Random House UK з філіалами в США, Канаді, Ірландії, Австралії, Індії, Новій Зеландії та Південній Африці.

Енн Епплбом народилася у Вашингтоні 1964 р., закінчила один із найпрестижніших у світі — Єльський університет — з відзнакою (summa cum laude), навчалася в Лондонській школі економіки та Оксфордському університеті, після чого зайнялася журналістикою. Крім рідної мови, володіє французькою, польською й російською. В журналістиці спеціалізувалася на східноєвропейській тематиці. Як кореспондент газети The Washington Post, 1988 р. поселилася у Варшаві, де зустрілася з Радославом Сікорським і побралася з ним. У лютому 2014 р. Сікорський прибув до Києва як міністр закордонних справ Польщі й разом із представниками інших країн зробив спробу «розрулити» політичну кризу. Майдан тоді показав, що Україна вже стала не об’єктом, а суб’єктом міжнародної політики, й криза завершилася Революцією Гідності.

Українському суспільствові та державним службовцям варто подивитися на найбільшу в тисячолітній історії України трагедію, якою є Голодомор 1932 — 1933 рр., очима американсько-польської (2013 р. вона змінила американське громадянство на польське) журналістки. Епплбом довела своїм триптихом, що не поступається будь-якому науковцю найвищої кваліфікації. Вважаю, що її книжку має потримати в руках наш Президент, який добре володіє англійською мовою. До 85-х роковин Україна мусить зробити нову спробу визнання Голодомору геноцидом на рівні ООН, як це визнано законом України. Треба врахувати уроки невдалої спроби десятирічної давності, але до П. Порошенка є претензії, мова про них — попереду.


ВЕЛИКИЙ ГОЛОД 1932 — 1933 РР. — НАЙЖАХЛИВІША ЧАСТИНА НАЦІОНАЛЬНОЇ ПАМ’ЯТІ УКРАЇНЦІВ. КНИЖКА ЕНН ЕППЛБАУМ НА ОСНОВІ НЕСПРОСТОВАНИХ АРХІВНИХ ДОКУМЕНТІВ ПОГЛИБЛЮЄ АНАЛІЗ ЦІЄЇ ТРАГЕДІЇ / ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА

«Червоний голод» Енн Епплбом критики порівнюють з книжкою Роберта Конквеста «Жнива скорботи». Що спільного між ними й у чому різниця?

У есе, присвяченому книжці «Жнива скорботи» (опубліковане  2015 р. Канадським інститутом українських студій) професор Університету Альберти — Франк Сисин — підрахував, що за три роки після виходу з друку в англомовному світі з’явилося 63 відгуки, після чого зауважив: «Жодна книжка про Україну не одержувала такого широкого розголосу». Справді, книжка Р. Конквеста, яка спиралася на джерельну базу, зібрану співробітником Українського наукового інституту в Гарварді Джеймсом Мейсом, була шоком для науковців і широкої громадськості Заходу. Британський учений у галузі російської історії Джеффрі Хоскінг вказав, що патріарх русистів Едвард Карр припинив свою багатотомну працю з історії радянської Росії на 1930-му році, тому що на Заході забракло доступних джерел. Аж раптом виявилося, що Конквест спромігся розповісти про радянську колективізацію і штучний (man-made) голод з багатомільйонними людськими жертвами, спираючись на джерела, більша частина яких відклалася в бібліотеках Великобританії.

Різниця у віці між Р. Конквестом і Е. Епплбом дорівнює півстоліттю, а їхні книжки розділяють три десятиліття. Можна передбачити, що жодна книжка про Україну за весь період її незалежності не одержить на Заході такого широкого розголосу, як твір Е. Епплбом. По-перше, під час виходу книжки Конквеста Україна не мала суверенної державності, тоді як тепер завдяки В. Путіну до неї прикуті погляди світової громадськості. По-друге, український Голодомор, подібно єврейському Холокосту, став і залишається предметом пильної уваги всього людства. По-третє, Епплбом не поступається Конквесту за здатністю донести до читачів усю гаму вражень від дослідження української трагедії в доступній формі. Можливо навіть, що за цим критерієм у досвідченого публіциста є перевага перед поетом і літературним критиком, яким спочатку був потужний науковець Р. Конквест. І, нарешті, останнє за переліком, але не за значенням: Е. Епплбом обвалила на голови читачів своєю 510-сторінковою книжкою добре систематизований архівний матеріал про Голодомор, якого не було й бути не могло у Р. Конквеста.

Можуть сказати, що в «Червоному голоді» мало посилань на архівні матеріали, здобуті безпосередньо автором. Справді мало... Проте в цій книжці присутні разом зі своїми працями, побудованими на архівних матеріалах, усі співробітники відділу історії міжвоєнного періоду (1921 — 1938 рр.) Інституту історії України НАН України, які з 1986 р. досліджують проблематику Голодомору. Так само враховано в книжці й публікації науковців гуманітарного профілю інших академічних установ і вищих навчальних закладів України. На Епплбом, яка готувала книжку впродовж дев’яти років (з деякими перервами, коли створювалася «Залізна завіса»), працювали дві потужні команди, зосереджені навколо Інституту історії України в Києві та Українського наукового інституту в Гарварді. Слід взяти до уваги, що засновані на архівах публікації українських учених про Голодомор, за винятком небагатьох виступів на міжнародних конференціях, друкуються невеликими накладами й українською мовою, а тому залишаються недоступними навіть для науковців з інших країн. А тут раптом з’являється книжка про Голодомор, доступна широкому колу читачів, — від Великобританії до Нової Зеландії. Не дивно, що вона має й матиме величезний розголос. 28 жовтня 2017 р. у Посольстві України у Вашингтоні відбулась урочиста церемонія нагородження Енн Епплбом Премією Омеляна і Тетяни Антоновичів — так званою «українською нобелівкою». Будемо сподіватися, що попереду й інші нагороди.

Свою розповідь Е. Епплбом починає з нарису про Українську революцію 1917 р., яка завершилася створенням Української Народної Республіки, а також про дві українсько-російські війни в зимові місяці 1917 — 1918 і 1918 — 1919 рр., які закінчувалися окупацією УНР. Третя і остання окупація України радянською російською армією на переламі 1919 і 1920 рр. відбулася без чергової війни. Тоді мільйонна радянська армія «звільняла» УНР від російських же, але білогвардійських військ. Окремі нариси Епплбом присвячує антирадянським селянським повстанням 1919 і 1930 рр., які показали на порядок вищу опозиційність українського селянства диктатурі комуністичних вождів порівняно з сільським населенням російських регіонів. Неспішна розповідь про події, що передували обраній темі, демонструє читачам істинну природу комуністичної диктатури, яка ховалася за лаштунками розписаної в конституціях «робітничо-селянської» влади та її непримиренну суперечність з інтересами селян-власників. Читачі розуміють, що повномасштабне зіткнення радянської влади і примусово колективізованих селянських мас, що сталося на переламі 1932 і 1933 рр., було неминучим.

Далі маємо три нариси під однією назвою «Рішення, що призвели до голоду», але з різними підзаголовками. В них аналізуються окремі елементи сталінської хлібозаготівельної політики, які викликали Голодомор в Україні. У першому нарисі своєрідною інтродукцією до прийнятих рішень є низка фактів, що стосуються середини 1932 р.: серпневий лист Й. Сталіна з курорту до Л. Кагановича, який залишався в Москві «на господарстві», із заявою «Можемо втратити Україну»; серпневі довірчі листи К. Ворошилова і С. Будьонного до Сталіна: мандруючи потягом через Україну, вони бачили велику кількість необроблених полів. Теж у серпні набатом пролунала в середовищі вищої партноменклатури антисталінська платформа Мартем’яна Рютіна. І ще один висновок Енн Епплбом: реквізиції хліба зруйнували українське сільське господарство, в республіці назрівав голод, але Сталіна хвилювало лише одне: Україна не виконує хлібозаготівельний план.

Тут не вистачає дуже істотного елементу: оцінки впливу практикованої Сталіним упродовж трьох років (1930 — 1932) продрозверстки, яка в книжці слушно називається реквізиціями, на загальносоюзну і українську економічну ситуацію. В. Ленін використовував продрозверстку, тобто реквізиції врожаю у довільному обсязі, тільки два роки (1919 — 1920), що викликало економічний колапс. 1921 р. він перейшов до нової економічної політики, істотною частиною якої стала заміна розверстки натуральним продовольчим податком, тобто вилученням врожаю в певному і завчасно відомому селянам відсотку.

Різниця між цими формами державної заготівлі хліба була величезна. Знаючи про те, що держава забиратиме врожай без ліку, селянин не бажав уникати втрат під час вирощування, транспортування, молотьби й зберігання зерна. Коли ж він завчасно знав, яку частку врожаю держава забере як податок, то розумів, що втрати припадатимуть на ту частку врожаю, яка залишатиметься в нього. Отже, він тепер намагався уникати втрат.

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments