Хто соромиться визнати недоліки свої, той з часом безсоромно виправдовуватиме своє невігластво, яке є найбільшою вадою.
Григорій Сковорода, український просвітитель-гуманіст, філософ, поет і педагог

Голодомор у дзеркалі системної кризи

21 листопада, 2019 - 15:36
ПЛАКАТ СОФІЇ НЕЛЕПИНСЬКОЇ-БОЙЧУК

У суботу, 23 листопада, українці запалять свічки в пам’ять  про жертв Голодомору 1932—1933 років.  Але не всі. Є чимало людей, хто не любить занурюватися в негативні емоції, оберігаючи свій душевний спокій або зберігаючи радянське ставлення до трагедії. Мовляв, голод траплявся з усіма народами СРСР, а тому нічого український вважати особливим.

На території нашої країни люди масово гинули з голоду тричі за життя однієї людини за прізвищем Джугашвілі.

Півтора мільйона людей померли в південних регіонах України з 1920-го по 1922 рік. Тобто в період встановлення радянської влади. Жертв могло бути і більше, коли б не Фрітьоф Нансен і його зусилля, Американська адміністрація допомоги (ARA) та міжнародні організації, що діяли спільно з нею — ось як  «Джойнт».

Другий організований голод 1932—1933 років забрав життя майже семи мільйонів людей. На відміну від першого був капсульований у межах УРСР і прихований від світової громадськості.

Під час третього голоду 1946—1947 років, теж частково прихованого, кількість жертв — майже  мільйон осіб.  Тоді завдяки Адміністрації допомоги та відновлення Об’єднаних Націй (United Nations Relief and Rehabilitation Administration UNRRA) вдалося отримати 250 млн доларів на закупівлю продуктів.

У всіх історичних документах того часу кожен голод пояснюється неврожаями, посухами та наслідками воєн. Проте, причина трагедії була не в стихійних аномаліях, які відбувалися і відбуваються на нашій території, а в їх фатальному збігові з радянською владою. Під час Першої світової та Громадянської воєн, що поглинули нашу країну в нинішніх кордонах з 1914-го по 1924 рік, голод траплявся лише в місцях «перемог радянської влади» і ніколи за іншої влади. Він постійний супутник авторитарних режимів і комуністичних авантюр. У XX сторіччі найбільш масштабні вимирання людей з голоду сталися в СРСР, Китаї, Північній Кореї, Камбоджі, Індії. Лише в Індії (1943 рік) причиною була блокада постачань рису з Бірми й експропріація продовольства для військових потреб.

Політична соціологія ще з XIX  століття визначає голод наслідком державної системної кризи, коли адміністрації не здатні забезпечити фізичне виживання своїх громадян на контрольованих ними територіях. Для того, щоб зберегти своє обличчя перед світовою громадськістю, не визнати неспроможність планової економіки, радянська влада огорнула трагедію брехнею і таємницями. Але навіть зважаючи на роль воєн і природних явищ в голоді, не можна не побачити зловмисності дій влади, яка вивозила з України продовольство на очах помираючих. Заперечення Голодомору — адвокатський прийом відкласти на суді історії прилюдні слухання про злочин.

Голод був на Кавказі та Кубані, в Поволжі. Чому ми повинні визнавати Геноцид в Україні? — запитують росіяни, які, як відомо, найзавзятіше заперечують Голодомор. Але запитувати треба не в нас, а в самих себе. Якщо дев’ять зґвалтованих жінок не подають до суду на злочинця, це не означає, що та жінка, що подала, чинить неправильно та погано. Хто заважає іншим народам визнати провину радянської влади за організований голод, за депортації народів, за масові репресії, за розстріли полонених, за безліч злочинів, відомих широкій громадськості?

Важливим є питання про жертви. Саме у їх підрахунку розходяться історики. Найчастіше цифри служать аргументацією щодо зменшення або прибільшення масштабів злочину. Хоча предмета суперечки немає.  З простої причини. Ми продовжуємо вести свій мартиролог.

Жертви голоду — це не лише померлі від нестачі їжі. І не лише психічно травмовані недоїданням люди. Порівняно нещодавно професор М.Х. Люмей з Колумбійського університету і доктор Б. Гейманс з медичного центру Лейденського університету опублікували в часописі Science Advances багаторічні дослідження наслідків голоду  в Нідерландах (організований німецькими  фашистами  1944 року), Україні (організований радянською владою  в 1932—1933 роках) та Китаї  (наслідок «великого стрибка» маоїстів,1959—1961 роки ).  Зміст їхньої роботи — епігенетичні зміни в організмі людей, що перенесли голод. Простіше кажучи, виявлення сплячих генів, які припиняють виконувати свої функції. Таким чином  понад 60 років потому нащадки тих, що голодували, продовжують зберігати в собі біологічний відбиток трагедії.  У них вищий рівень смертності в похилому віці, більша схильність до ожиріння, нижчі бар’єри імунного захисту та інше. Не кажучи вже про психологію, що змінилася: заклопотаність їжею стає головним мотивом вчинків. 

Адже  й у нинішній полеміці про ринок землі в Україні є, серед іншого, і певна частка екзистенціального страху українців перед голодом, втрати єдиного джерела прожитку. Знадобляться ще десятиріччя, щоб люди не голосували за пакунок гречки та мішок картоплі.

Сьогодні нам важливо враховувати цей чинник, розуміти, чому заперечення Голодомору імплементовано в політичний контекст сучасності і чому зберігається зацікавленість влади, щоб населення недоїдало.

Для росіян і східних європейців, прихильних комуністичним ідеям, визнання Голодомору геноцидом українського народу стає в прямий історичний зв’язок з Голокостом, позбавляє їх можливості інтерпретувати історію на користь закріплених комуністичних міфів.  Адже тоді доведеться руйнувати не лише берлінські, а й кремлівські стіни, де спочивають замуровані автори катувань людей. Адже радянський режим з першого свого дня використовував голод як універсальний інструмент для досягнення політичних цілей. І не лише в СРСР.   1948 року Сталін заблокував постачання продовольства, медикаментів і питної води до зруйнованого Берліна, вкотре застосувавши  тактику підкорення голодом, примушуючи німців відмовитися від введення своєї валюти — марки. Майже рік американці, англійці та французи годували берлінців «з повітряного моста», що коштував союзникам величезних грошей і понад сотню загиблих пілотів. Разом судили нацистських злочинців у Нюрнберзі, але за рік  у Берліні повторили операцію  з постачанням Амстердама, який Гітлер заблокував, як і Ленінград.  Голландцям скидали продукти з літаків, звичайно ж, не думаючи, що досвід знадобиться після перемоги над фашизмом.

Проте згадки про голод 1932—1933 років неприємні для історичної пам’яті і західних країн — Німеччини, Франції, Італії, Польщі, що розширювали тоді співпрацю з СРСР, насамперед у військовій галузі. За танки і літаки, гармати і кулемети Сталіна зобов’язали платити твердою валютою. Він знаходив її, викинувши на світові ринки мільйони тонн зерна за демпінговими цінами.  Саме тоді урочисто відкрилася Дніпровська ГЕС, точна копія такого ж спорудження Muscle Shoals в Алабамі. Головний інженер-консультант будівництва Хью Купер виявився першим іноземцем, нагородженим орденом Червоної Зірки. Крім нього, знамениті американці Аверелл Харріман, Арманд Хаммер і Генрі Форд везли в СРСР трактори й автомобілі, турбіни і конвеєри. І хоча від дешевої сталінської пшениці програвали американські фермери, технічний бізнес наживав сотні мільйонів. Ось чому США не вигідно було зчиняти галас довкола Голодомору і саме тому народився феномен Волтера Дюранті, американського журналіста британського походження, що свідомо викривив події в Україні тих років.

Геноцид відомий у людській історії як мінімум з тих часів, коли римляни, зруйнувавши Карфаген, знищили його населення. Визнання геноциду — тяжкий юридичний і моральний акт засудження вчинків, які або приховані від людства, або забарвлені кольорами доблесті. Але без такого визнання не відбувається розвиток людства.

Ситий голодного не розуміє. Глибокий вислів. Нам,  що запалюють свічки в оселях, де в холодильниках не вичерпуються харчові припаси, неможливо відчути темряву осінніх ночей  у хатинах з людьми, що втратили головне джерело життя. Вони тихо лежать опалим листям,  перетворюючись на тлін. Це важко уявити і боляче усвідомити. Але будь-яка катастрофа не приходить сама по собі, навіть не за велінням декількох лиходіїв. До неї веде ланцюг подій, кожна ланка якого несе в собі код біди. Хтось віддано підкорявся наказу, хтось вважав за краще промовчати заради великої політики, хтось був близьким до вождя і вже не помічав його лиходійські риси, хтось просто вірив у все хороше, відкидаючи погане.  Як же сталося таке горе? І як помітити той фатальний крок, що вивів на шлях до нього?

Думаю, що, вдивляючись в контури Голодомору, в усі його таємниці та страхітливі подробиці, ми навчимося бути відповідальними  та бачити явища в ширшому масштабі.  І може, не будемо занурюватися лише у власне горе, помічаючи, як багато людей на цьому світі переживають те ж, що сталося з нами багато років тому. Нехай в Африці чи Азії ті, що голодують, побачать наші «Мрії» з продовольчою допомогою і скажуть: «Це українці, вони знають, що таке голод, вони його пережили». Ситий голодного, можливо, не розуміє, але, ділячись з ним хлібом, вочевидь стає ближчим.

Олександр ПРИЛИПКО
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ