А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Iсторія «незнаменитого» палацу

«Шарівська перлина» готова відкрити свої таємниці
1 листопада, 2018 - 15:52
ПАЛАЦ У ШАРІВЦІ ХОЧ І НЕ НАЛЕЖИТЬ ДО ЧИСЛА НАЙВІДОМІШИХ В УКРАЇНІ, АЛЕ МАЄ ЦІКАВУ ТА НЕПОВТОРНУ ІСТОРІЮ / ФОТО ОЛЕКСАНДРИ КЛЬОСОВОЇ

На теренах України, а надто на західних, збереглася настільки велика кількість фортець, палаців, церков та інших архітектурних пам’яток, що вибагливого українського туриста стає дедалі важче здивувати. Інтернет переповнений статтями з такими заголовками: «Найдивовижніші палаци України» чи «ТОП-10 замків, які варто побачити», і кожен із нас хоч раз натрапляв на такі, плануючи чергову відпустку чи переглядаючи стрічку в «Фейсбуці». Проте там рідко можна помітити місця, що не потрапили до рейтингу найкращих, не увійшли до десятки. Здається, це абсолютно незаслужено, адже кожна пам’ятка має свою родзинку, цікаву історію чи романтичну легенду.

Скажімо, Замок Кеніга в Шарівці є маловідомим і входить хіба що до списку «10 провінційних садиб і палаців України». А колись він вважався справжньою окрасою цих земель, за що й здобув свою назву — «Шарівська перлина». Білосніжний палац в оточенні розкішного парку являє собою своєрідну оазу на тлі індустріального Харкова. Він пережив одну історію кохання, два століття, трьох власників, радянську добу, ставши в цей час туберкульозним санаторієм, і, нарешті, готовий відкрити свої таємниці.

Історія палацу сягає початку 1830-х років, коли Шарівку одержав у володіння поміщик Петро Ольховський. Він слідкував за тогочасними архітектурними трендами і збудував палац у неоготичному стилі за західноєвропейським зразком. Про нього збереглася слава, що він був не дуже хорошим господарем, знущався із селян і занедбав садибу. Але волею долі й на щастя мешканців Шарівки десь 1860 року він програв палац у карти. Відтоді розпочалася доба панування німців, яка принесла багато нового, екзотичного і прогресивного на ці землі.

Близько тридцяти років у Шарівці хазяйнували брати Федір та Крістіан Гебенштрейти. Федір цікавився ботанікою й вирішив створити парк, ретельно добираючи заморські дерева і квіти для нього. Саджанці й насіння Гебенштрейт брав у свого сусіда Назара Каразіна, найближчого родича, засновника Харківського університету. Прикметно, що інший син Каразіна — Іван був першим ботаніком в Україні й створив Краснокудський дендропарк — один із найстаріших дендропарків на наших теренах.

Доки Федір займався ландшафтним дизайном, Крістіан працював над виготовленням макетів машин і активно заохочував селян до цієї справи. Всесвітньо відомий слобожанський бандурист Василь Ємець згадував, що Гебенштрейти навчили його батька створювати різноманітні технічні дива.

Але на цьому брати не зупинилися. Вони збудували в Шарівці церкву та школу й навіть дбали, аби не відкривалися нові шинки (щоб місцеві духовно розвивалися, а не пиячили).

Наприкінці XIX століття власником маєтку стала людина, на яку в майбутньому орієнтуватиметься вся цукрова промисловість Росії — Леопольд Кеніг. Він був німцем за походженням, але збудував свою цукрову імперію саме на Слобожанщині. Кеніг скуповував за низькою ціною збиткові заводи, на яких застосовував незвичайну технологію цукрового виробництва. На той час подібна методика широко використовувалася в Німеччині, але для Російської імперії це було новаторством. Цікаво, що майбутній мільйонер, вдаючи із себе простого робітника, декілька місяців працював на німецьких підприємствах, щоб детально ознайомитися з процесом виробництва.

У 1870-х роках Леопольд Кеніг придбав кілька винокурних та цукрових заводів на Харківщині. Захопившись красою місцевої природи, він одразу вирішив купити Шарівку у братів Гебенштрейтів за 250 тисяч рублів. Це була чимала сума, але не для Кеніга. Його статки оцінювали у 21 мільйон рублів, і він входив у двадцятку найбагатших підприємців Російської імперії (!). Про Кеніга писали в тогочасних газетах: «Известный петербургский сахарозаводчик Кениг, по усмотрению которого регулируется цена сахара во всей России, понизил цену сахара на июнь на 40 коп. на пуд. Вследствие этого на сахарной бирже заметно было большое возбуждение. Об этом телеграфировали всюду».

Саме завдяки Кенігу за Шарівським палацом закріпилося ще одне ім’я — «Цукровий замок». Оскільки він був неймовірно багатий, то міг дозволити собі перебудувати маєток й оздобити його за власним бажанням. Цукровий магнат з дитинства хотів бути архітектором і навіть навчався в Англії цього фаху. Але, на жаль, його батьки збанкрутіли після пожежі, так що науку довелося перервати. І хоч п’ятнадцятирічному хлопцеві довелося піти працювати робітником на цукровий завод, потяг до прекрасного залишився у нього на все життя.

Леопольд Кеніг мав витончений смак і приділяв велику увагу дрібницям в інтер’єрі. Він запросив до Шарівки найбільш знаних європейських майстрів, зокрема й талановитого ландшафтного архітектора Георга Куфальдта — автора проектів численних парків у Німеччині та Російській імперії.

Куфальдт прислухався до всіх побажань Кеніга і створив довкола палацу маленьку казку. Щоправда, не таку вже маленьку, адже територія парку на той час сягала аж 70 га. Під керівництвом німецького садівника сюди завезли понад 150 видів рідкісних екзотичних рослин, що збереглися досі й викликають щирий подив у туристів. Чого варта лише алея лип, гілки яких ростуть вертикально, як у тополь. Або ж ліс з двохсотлітніми величезними дубами та блакитними ялинами, які в поєднанні створюють неймовірну гру кольорів.

Крім того, за Кеніга було зведено безліч альтанок і фонтанів, добудовано західне житлове крило в маєтку, відреставровано башти. Господар не обмежувався власними інтересами й активно надавав гроші на потреби місцевого населення. Можливо, це було пов’язано з тим, що шлях Кеніга до збагачення був зовсім нелегким і він мав нагоду дізнатися більше про життя простого народу. Завдяки йому в Шарівці з’явився перший пологовий будинок, а сільські діти отримували стипендії з панських грошей. Піклувався підприємець і про робітників: виплачував їм пільги та пенсії й надавав медичне забезпечення.

Здавалось би, життя цукрового магната в Шарівці було безтурботне й тихе. Навіть його онука писала: «Це наче німецьке князівство: там царює порядок, який навряд чи можна знайти ще десь у Росії». Але кожен має свої слабкості, які примушують втрачати голову і робити божевільні вчинки. Для пана Кеніга такою слабкістю була його дружина — молода панночка.

«Цукровий король» безнадійно закохався у місцеву панянку, але вона не відповідала йому взаємністю й одружилася з Кенігом лише під тиском батьків. Багатій справив пишне весілля, запросивши до Шарівки столичних артистів, циркачів та балерин. І коли гості побачили дивовижний палац, вони нарекли його «Білим Лебедем», бо ж замок наче розпростав свої білі крила над ставом. Це дійство зачарувало всіх присутніх, крім молодої панночки, чиє серце було важко розтопити.

Після весілля норовлива дружина додавала пану чимало клопотів, а він терпляче потурав їй у надії прихилити до себе. Кеніг звелів побудувати величезні теплиці й щоранку приносити свіжі букети коханій дружині. Сімейні стосунки значно погіршувалися через хворобу молодої панночки. Вона розуміла, що від сухот вилікуватися неможливо, і з кожним днем танула на очах. А бідний Кеніг намагався догодити їй дедалі більше, з неймовірною завзятістю розширював парк навколо маєтку, щоб створити сприятливі умови для дружини. Їй було конче необхідно гуляти і дихати свіжим повітрям, тож ціла група ботаніків самовіддано працювала над організацією дендрарію в Шарівці.

Забаганки панночки ставали дедалі шаленішими, вона вимагала неможливого, але чоловік робив для неї все, і навіть неможливе. Якось влітку їй захотілося покататися на санчатах, і Кеніг звелів виконати забаганку дружини. За одну ніч селяни встигли зробити величезний насип із цукру, аби зранку пані мала можливість розважитися разом із місцевими дітлахами. Схожа оповідка часто зустрічається в різних історіях про маєтки цукрозаводчиків. Так, Харитоненко колись начебто засипав алею цукром на весіллі своєї доньки в Качанівці. Ймовірно, ці розповіді є лише вигадками, але відомий феноменолог релігії Герхард ван дер Леув казав: «Якщо знаєш міф — зрозумієш життя».

Абсолютно неоригінально склалася доля Шарівки з приходом радянської влади в Україну. У більшовиків було прийнято псувати й плюндрувати залишки буржуазного минулого. Так сталося і з Шарівським замком. Його перетворили на туберкульозний санаторій, у палацових баштах влаштували туалети, а посеред розкішних зал — лікарняні палати. Аж до 2008 року палац експлуатувався подібним чином і був прихистком не тільки для хворих, а й для колишніх в’язнів та бездомних.

Сьогодні Шарівський палац переживає не найкращі свої часи, але досі захоплює своєю величчю і чарівністю. Він доволі гарно зберігся порівняно з іншими подібними пам’ятками архітектури, мабуть, для того, щоб мешканці Харківщини теж мали свою маленьку «казку». Нам залишається лише врятувати «цукровий замок» від цілковитого занепаду, адже саме на нас лежить відповідальність за його колишню історію.

Олександра КЛЬОСОВА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments