Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Лазар Бродський. Добродійність «цукрового короля»

3 червня, 2011 - 00:00
БЕССАРАБСЬКИЙ КРИТИЙ РИНОК, СПОРУДЖЕНИЙ НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ. ЧИ ВСІМ ВІДОМО, ЩО ЙОГО ПОБУДОВАНО НА ГРОШІ ЛАЗАРЯ БРОДСЬКОГО? / ФОТО З САЙТА WWW.PRIMETOUR.UA
«Я даю гроші не тому, що мені хочеться давати, а тому, що усвідомлюю, що потрібно і слід давати»
(Й. Бродський, XIX століття)
 
«Ми даємо гроші на науку не тому, що багаті, а ми багаті тому, що даємо гроші на науку»
(Д. Картер, президент США, XX століття)
 
«Хто віддав — той набув, хто зберіг — той втратив»
(Східна мудрість, на всі століття)
 
«The giving pleadge — клятва дарування»
(Б. Гейтс, В. Баффет, XXI століття)

Друга половина ХІХ і початок ХХ ст. ознаменувалися сплеском добродійності багатьох десятків наших співвітчизників, що за життя здобули пошану сучасників і, поза сумнівом, заслуговують на вдячну пам’ять нащадків. На особливу розмову заслуговує життя і доля Лазаря Бродського — одного з найбагатших людей України.

Лазар Ізраїльович Бродський народився 26 серпня 1848 року в містечку Златополь, Київської губернії, де у той час мешкав його батько Ізраїль Маркович, який побудував свого часу Лебединський цукрорафінадний завод. З цього моменту І. М. Бродський і два його сини присвятили себе, головним чином, цукровій справі, яку вели настільки успішно, що незабаром виявилися власниками величезних статків. Разом із цим зростала і сфера діяльності одного з них — Лазаря Ізраїльовича, який після смерті батька виявився головним керівником цілого ряду великих підприємств. Незважаючи на те, що Лазар Ізраїльович отримав лише домашнє виховання, завдяки природженим видатним здібностям він зумів поширити свою діяльність і на інші галузі промисловості. Бродський був власником 20 цукроварень, які виробляли близько 1 всього виробництва цукру в царській Росії, власником цілого ряду маєтностей у Південно-Західному краї, засновником другого товариства пароплавства по Дніпру, членом Біржового комітету, практично акціонером усіх промислових підприємств, які виникали в Києві, в тому числі Київського трамвайного товариства. Невпинна діяльність Бродського дістала громадське визнання — його запрошують для участі в обговоренні питання про врегулювання вугільної кризи на нараді при Міністерстві фінансів, надають звання радника комерції і нагороджують різними відзнаками, як російськими, так і іноземними.

Лазар Бродський не обмежився простою пожертвою великих сум, а вкладав у кожну справу всю свою енергію. Таким була його участь у справах Товариства для боротьби із заразними хворобами, в історії організації та будівництва Київського політехнічного інституту, у справах Товариства боротьби з туберкульозом, у справах Єврейської лікарні (нині Київська обласна лікарня). Маючи незвичайний розум, він завжди вмів відрізнити істотне від випадкового, корисну справу від утопічних починів, щедро жертвував свої кошти на громадську користь.

Він пожертвував 125 тисяч карбованців на Київський політехнічний інститут, збудував на свої кошти в Златопіллі Чоловічу гімназію, пожертвував велику суму на облаштування книгозбірні-читальні в Києві при Народному домі (нині — Театр Оперети), на облаштування Будинку працьовитості та Міського музею (якого практично в Києві зараз немає). Брав діяльну участь у створенні Протитуберкульозного санаторію в Пущі-Водиці, побудував на свої кошти пологове відділення при гінекологічній клініці університету Св. Володимира, виділив 75 тисяч карбованців Інституту експериментальної медицини в Санкт-Петербурзі, який було побудовано за 7 років після будівництва Інституту Пастера в Парижі. Слід зазначити, що в цьому інституті працювало багато вихідців з України, у тому числі двоє вчених українського походження були його директорами; разом зі своїм братом Бродський збудував Початкове технічне училище в Києві (з 1934 року — Інститут електрозварювання ім. Є. Патона). На пожертви Бродських у Києві було збудоване Комерційне училище та дитяча поліклініка (на нинішній вул. Воровського), лікарня для хронічно хворих дітей на Парковій алеї, Бактеріологічний інститут, який, за словами М. О. Булгакова, нагадував заміський палац у дубовому гаю. Практично на його гроші (500 тисяч карбованців) 1912 року було побудовано Бессарабський критий ринок. Цікаво, що в статуті Товариства для боротьби із заразними хворобами за наполяганням Л. Бродського було записано, що 6% від щомісячного прибутку ринку має перераховуватися на вищеназване Товариство для утримання Бактеріологічного інституту.

Сучасники називали Бродського «цукровим королем». І це не було перебільшенням. Олександрівське Товариство цукрових заводів, яке йому належало, виробляло до 25% всього цукру в царській Росії. На своїх заводах він упроваджував сучасне, на ті часи, устаткування, стежив за винаходами в цукровій промисловості, першим почав практикувати дослідні поля для прогресивного вирощування цукрового буряка. Підприємства Бродського славилися зразковим житлом для робітників, які безкоштовно користувалися лікарнями, чайними, читальнями.

Відкриття німецькими та французькими вченими чудодійної протидифтерійної сироватки стало вирішальним чинником формування визрілої ідеї про необхідність об’єднати в Києві наукові та комерційні сили для боротьби з інфекційними захворюваннями, зокрема дифтерією, сказом і багатьма іншими. Професор медичного факультету Університету Св. Володимира А. Д. Павловський у листопаді 1894 року створив при Університеті бактеріологічну станцію та здійснив імунізацію 14 коней з метою отримання протидифтерійної сироватки. Щоб сприяти роботі вченого, було організовано Господарський комітет, який очолив Л. Бродський. За декілька місяців було виготовлено 12,5 тисяч флаконів сироватки. У Києві першими пацієнтами, яких особисто лікував професор Павловський, були 50 ним врятованих хворих на дифтерію дітей. Його сироватка врятувала також життя майбутньому видатному вченому-мікробіологу, президенту Академії Наук України Данилові Заболотному, який працював на той час лікарем у Подільській губернії, де й заразився на дифтерію від хворої дитини. Блискучі успіхи при лікуванні хворих на дифтерію стали підставою для організації до кінця 1895 року Товариства для боротьби із заразними хворобами, яке очолив Лазар Бродський. На одному із засідань Товариства, у складі якого були професори медичного факультету Університету Св. Володимира, було прийнято ухвалу побудувати на околиці міста Києва, на схилі Байкової гори в дубовому гаї Бактеріологічний інститут. Ця ухвала знайшла живу підтримку киян. Вносили гроші хто скільки міг — від декількох десятків копійок до декількох тисяч карбованців. Але основну суму (132 тисячі карбованців) дав Л. Бродський на будівництво і придбання устаткування для Інституту. Л. Бродський заявив: «Дозволяю собі висловити бажання, щоб Інститут мав, головним чином, практичні цілі— приготування та випробування лікувальних і запобіжних бактеріологічних засобів для потреб населення рідного мені міста Києва та прилеглого до нього краю».

Інститут (двоповерхова будівля Пастерівського корпусу, віварій і стайня) було побудовано підрядником Л. Гіндзбургом за проектом університетського архітектора К. Іванова за рекордно короткий термін — 100 робочих днів. Закладка першого каменя Пастерівського корпусу відбулася 14 квітня 1896 року. Інженерне відомство (воно володіло землею, переданою інституту безкоштовно) і Л. Бродський у цей знаменний день отримали пам’ятні подарунки — срібні молотки та лопати.

До речі, про нагороди Л. І. Бродського. За підсумками Всесвітньої Паризької виставки 1900 року він, а також Лев Бродський і їхній колега цукрозаводчик Микола Терещенко були удостоєні ордена Почесного легіону, обом Бродським присвоєно звання комерції радника. Лазара Бродського також було нагороджено почесним орденом — Хрестом Святого Володимира.

21 жовтня 1896 року (за старим стилем) відбулося урочисте відкриття Бактеріологічного інституту Товариства для боротьби із заразними хворобами та освячення будівель і території. До речі, відповідно до статуту Товариства, бактеріологічний інститут за 25 років, тобто 1931 року, мав увійти до складу Університету Св. Володимира. З відомої причини цього не сталося. На відкритті Бактеріологічного інституту присутні: принц Ольденбурзький, Київський генерал-губернатор, київський голова, ректор університету Св. Володимира Ф. Фортинський і багато інших відомих на той час людей. На адресу інституту надійшла величезна кількість вітальних телеграм від вітчизняних та зарубіжних учених, у тому числі від першого після смерті Л. Пастера директора інституту Пастера і його вдови. Будівля інституту має фасад у стилі «ренесанс» із барельєфними прикрасами, залами та просторими кімнатами для виробничих і наукових цілей. Оформлення вестибулю прикрашене погруддям Пастера та двома мармуровими дошками із вказаними на них датами початку будівництва та освячення будівлі. Приміщення першого поверху призначалися для відділення приготування вакцини та безкоштовних щеплень проти сказу. Це відділення очолював професор університету В. Високович. На другому поверсі знаходилися дві великі зали для наукової книгозбірні (одна з перших наукових книгозбірень в Україні) і засідань ради Товариства, а також аудиторія, де читалися лекції студентам і земським лікарям. На цьому ж поверсі було розташоване відділення для виготовлення протидифтерійної сироватки, очолюване професором А. Павловським.

З блискучою промовою на тему «Заразні хвороби і боротьба з ними» при відкритті Інституту виступив професор А. Павловський. У ній він, зокрема, сказав: «Мені сьогодні випала висока честь сказати перше слово науки в стінах цієї нової аудиторії. Боротьба із заразними хворобами має бути в сучасній культурній державі — науковою боротьбою. Відкриваючи сьогодні Київський бактеріологічний інститут, після двох років нелегких зусиль і тяжких випробувань, всі ми повинні відчувати глибоке моральне задоволення. Культурність країни і міра її розвитку пізнається створеними нею установами. Створення установ, подібних до нашого Бактеріологічного інституту, вказує на потребу країни в наукових знаннях і працях. Історія буде вищим і справедливим нашим суддею. Історія не забуде періоду створення таких установ у країні, бо такі акти не проходять для неї безслідно. Майбутнє оцінить наші праці і діяння, все здорове, реальне і корисне ростиме й розвиватиметься».

P. S. 58 американських мільярдерів підтримали ініціативу Біла Гейтса і Воррена Баффета та взяли на себе прилюдне зобов’язання — спрямувати половину своїх доходів на благодійність для розв’язання найважливіших соціальних проблем США (освіта, охорона здоров’я, наука, екологія). А як наші 60 найбагатших людей відгукнулися на душевний порив американських мільярдерів? Адже не єдиним футболом живе українець, а за досвідом їхати до Америки не потрібно. Потрібно лише озирнутися на сто років назад, в історію добродійності в Україні. Хто перший?

Юрій ВОЛОЩЕНКО, кандидат медичних наук, лауреат Державної премії України в галузі науки й техніки
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments