Бережіть собори душ своїх… Бо з усього найгіршого, що може бути в людині, душа заяча, душа раба!
Олесь Гончар, український письменник, літературний критик, громадський діяч

Літерна справа маршала

Гібридна війна СРСР на Далекому Сході
5 березня, 2020 - 16:10
БІЙЦІ ЧЕРВОНОЇ АРМІЇ В МАНЬЧЖУРІЇ (ПІВНІЧНИЙ СХІД КИТАЮ) ІЗ ЗАХОПЛЕНИМИ ГОМІНЬДАНІВСЬКИМИ ПРАПОРАМИ. КІНЕЦЬ 20-Х РОКІВ

У результаті Синьхайської революції 1911 року в Китаї було повалено монархічний режим і країна стала республікою. Проте центральний уряд був дуже слабким, були неодноразові спроби відновити монархію, і в державі почали переважати сепаратистські тенденції.

ПІВНІЧНИЙ МІЛІТАРИСТ

Період китайської історії, що дістав назву «Доба мілітаристів», тривав близько 12 років. З 1916 по 1928 рік країна була поділена між військовими правителями — дуцзюнями. Три північні провінції — Маньчжурія виявилися під владою мілітариста Чжан Цзоліня, за яким стояла імператорська Японія. Її армія надавала підтримку мілітаристові в зіткненні з іншими військовими кліками і в розширенні підконтрольної йому території.

Це було для Чжана дуже важливо, оскільки очільник партії Гоміндан і командувач національно-революційної армієї (НРА) Чан Кайші розпочав Північний похід для відновлення територіальної єдності країни. На першому етапі гомінданівці діяли в союзі з комуністами.

Гоміндан і Чан Кайші мали підтримку СРСР, звідки надходило озброєння, боєприпаси та інші матеріальні ресурси. Великий вплив мав політичний радник Михайло Бородін, а кілька десятків військових радників очолював Василь Блюхер (Галін).

Північний похід загалом виявився вельми вдалим і завершився узяттям Шанхаю. Під час нього низці мілітаристів завдали нищівних поразок, зокрема й Чжан Цзоліну. Його врятувала японська армія, яка не допустила подальшого просування НРА на північ.

У СРСР раділи з успіхів НРА, що навіть знайшло відображення в назві твору Ільфа і Петрова «Двенадцать стульев, или в Шанхае все спокойно».

Москва спочатку намагалася співпрацювати з Чжан Цзоліном. З ним 20 вересня 1924 року було укладено угоду про експлуатацію Китайсько-Східної залізниці (КСЗ). Згідно з ним залізниця переходила під спільне радянсько-китайське керівництво.

У міру військових успіхів НРА і політичного зміцнення режиму Гоміндана позиція Чжан Цзоліна почала змінюватися. Це збіглося з періодом депресії в Японії та економічних складнощів після землетрусу в Канто. Чжан почав шукати інших заступників і можливості збільшити свої фінансові ресурси.

Постійно виникали гострі конфлікти на КСЗ. Китайська сторона демонстративно не оплачувала своїх військових перевезень. На кінець 1925 року борги за ними становили 14 млн крб і радянський керуючий заборонив безплатне перевезення військових частин і вантажів. У січні 1926 року командування Чжана почало самовільно відправляти потяги, загрожуючи за відмову залізничним бригадам розстрілом, а 22 січня заарештувало радянського керуючого Іванова, що означало захоплення КСЗ.

Москва не хотіла вплутуватися в конфлікт із Чжан Цзоліном і японцями. Проте ситуація в Китаї ставала частиною внутрішньої боротьби Сталіна зі своїми супротивниками, зокрема із Троцьким. Останній докоряв сталінському керівництву в тому, що воно зрадило справу революції. При цьому в Кремлі і навколо нього не дуже розуміли суті подій, що відбуваються в Китаї, і підбурювали комуністів до революційних виступів проти Гоміндана і Чан Кайші. Повстання в Гуанчжоу (Кантональна комуна) у грудні 1927 року і його швидкий розгром з подальшими репресіями проти комуністів цілком випливає із сталінського авантюризму. 

До цього додалися тривожні міжнародні події, що дістали назву військової тривоги. Розмах шпигунської і підривної діяльності радянських спецслужб, зокрема Комінтерну, в Європі, Азії і Латинській Америці спричиняли цілком зрозумілу протидію.

Озброєні поліціянти Чжан Цзоліна 6 квітня 1927 року вдерлися до радянського посольства в Пекіні і вчинили там обшук. Кілька днів вони працювали над захопленими шифрами, списками радянської агентури в Китаї, Кореї та країнах Індокитая аж до Голландської Індії (Індонезії). Частину матеріалів передали британській і французькій владі, і вони дізналися дуже багато цікавого про діяльність ОДПУ і радянської військової розвідки не лише в Індії і на Близькому Сході, а й в Європі. Зокрема, було виявлено інструкції китайським комуністам щодо надання допомоги радянським спецслужбам у розвідувальній роботі. У директивах з Москви йшлося, що «не слід уникати жодних заходів, зокрема грабежу і масових вбивств», аби сприяти розвитку конфлікту між Китаєм і західними країнами.

Потім був обшук у радянському консульстві в Тяньцзіні з відповідною здобиччю. Там  було вилучено документи про фінансування СРСР підривної та терористичної діяльності в Китаї та країнах Азії.

За вилученими документами було встановлено адреси і явки комуністичних осередків і розпочалися масові арешти членів компартії Китаю. У Пекіні заарештували 25 осіб, зокрема й тих, хто був у посольстві. Одного із засновників компартії Лі Дачжао 28 квітня розстріляли.

Англійська поліція 12 травня 1927 року здійснила у приміщенні АРКОС (All Russian Cooperative Society Ltd, Всеросійське кооперативне акціонерне товариство) і радянського торговельного представництва пошук документів про шпигунську і підривну діяльність працівників. Слід відверто сказати, знайшли дуже багато.

У Китаї події продовжували розвиватися негативно для СРСР. НРА під командуванням Чан Кайші почала наступ проти північних мілітаристів, і Чжан Цзоліна зокрема. Зайняли Пекін, який Гоміндан у зв’язку з перенесенням столиці до Нанкіна, перейменував з Бейцзін (Північна столиця) на Бейпін (Північний спокій).

Розрив Чан Кайші з комуністами і відхід від СРСР означали цілковитий поворот радянської політики в Китаї. За цих умов загострення ситуації навколо КСЗ змушувало Москву шукати якихось можливостей закріплення у Маньчжурії через її стратегічну важливість. Було ухвалено рішення позбутися Чжан Цзоліня у відомий спосіб — убивством.

ВИБУХ

Здійснити план доручили працівникові військової розвідки Христофору Салниню. Передбачалося усунути Чжан Цзоліня вибухом потужної міни в його палаці у місті Мукдені. Доправити її доручили помічникові Салниня Леоніду Бурлакову.

З документами на ім’я Івана Шугіна Бурлаков прибув на станцію Погранична, де міну передбачалося передати Медведєву, який служив у поліції КВЗ.

Виявилось, що останній вже засвітився і спецслужби Чжан Цзоліня стежили за ним. Поліціянти обшукали вагон і знайшли міну, а Бурлакова, Медведєва та його помічника Власенка заарештували.

Як ведеться, радянські представники і влада від Бурлакова відреклися (своїх же не здаємо!) і назвали його білобандитом. Підготовку замаху на Чжан Цзоліня видали як дії емігрантів, хоча в це ніхто не повірив.

Харбінський суд влітку 1927 року засудив учасників замаху до ув’язнення у каторжній в’язниці, де Бурлак понад два роки перебував у кайданах і одиночній камері. Їх у квітні 1930 року обміняли на китайських офіцерів, захоплених під час конфлікту на КВЗ.

Не дивно, що в результаті невдалого замаху відносини Чжан Цзоліня і СРСР стали відверто ворожими.  З радянської території до Маньчжурії засилали диверсійні та партизанські групи. Зі свого боку, Чжан Цзолінь сприяв активності російських емігрантських організацій і бандам хунхузів у нападі на радянську територію.

Наприкінці 1927 —  на початку 1928 року розпочалися бойові дії НРА на чолі з Чан Кайші проти військ Чжан Цзоліня. Становище останнього ставало дедалі складнішим. Тому він через свого сина Чжан Сюеляна розпочав перемовини з японцями, аби створити Незалежну Маньчжурську республіку під протекторатом Японії.

Про політичні плани Чжан Цзоліня стало відомо віце-консулові Генерального консульства СРСР в Харбіні і резидентові Іноземного відділу ОДПУ Науму Ейтінгону, в майбутньому учаснику операції із вбивства Льва Троцького.

Отримана інформація серйозно занепокоїла радянське керівництво. Воно вбачало в перемовинах і планах Чжан Цзоліня і японців загрозу Далекому Сходу. Знов ухвалили рішення усунути Чжан Цзоліня.

Проведення терористичного акту було доручене Ейтінгону і Салниню, який з 1927 року керував нелегальною резидентурою в Шанхаї. Стрижень операції полягав не лише в ліквідації Чжан Цзоліня, а в тому, аби підозра падала на японців.

Коли рано вранці 4 червня 1928 року спеціальний потяг Чжан Цзоліня проходив віадук на стикові Пекін-Мукденської і Південно-Маньчжурської залізниць, пролунав потужний вибух. Чжан Цзоліня було смертельно поранено в груди, і незабаром він помер в мукденскому шпиталі. Ще загинуло 17 осіб.

Віадук охороняли японські солдати, тому вважалося, що замах організували японці. Буцімто в Токіо були невдоволені контактами Чжан Цзоліня  з американцями через його радника Свайнхеда.

НАСЛІДКИ

Результат вбивства Чжан Цзоліня для Москви виявився прямо протилежним очікуваному. Син маршала Чжан Сюелян, мілітарист вже нової формації, активно виступав за відродження величі єдиного Китаю, у грудні 1928 року визнав владу уряду Гоміндана і в січні 1929 року вступив у союз із Чан Кайші. Ба більше, у серпні Чжан Сюелян почав підготовку до збройного зіткнення з СРСР, відомого як конфлікт на КВЗ.

У Токіо після загибелі Чжан Цзоліня втратили контроль над Північним Китаєм, ухваливши рішення окуповувати Маньчжурію і створити там маріонеткову державу Маньчжоу-Го. Тепер японська армія вийшла безпосередньо на кордон із СРСР. Те, чого так хотіли уникнути вбивством Чжан Цзоліня, сталося.

Японці категорично відмовилися від причетності до вбивства Чжан Цзоліня. У Токіо стверджували, що для вбивства маршала вони не мали жодних причин.

І лише на початку нинішнього століття стало відомо, що загибель Чжан Цзоліня є результатом гібридної війни, розв’язаної СРСР на Далекому Сході. Літерну справу маршала тепер можна вважати закритою.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ