Мікросюжети для макровисновків

Ідею публікувати історичні відео про Вінниці співробітники Центру історії Вінниці називають колективною і на часі, бо нині модно занурюватися у побутову, локальну історію і відслідковувати, як події загальнодержавного значення відображалися на місцях.

«Ми підтримали загальноєвропейську хвилю з вивчення локальної історії, багато досліджували і продовжуємо шукати нові ключі від зачинених замків. Але, власне, цією відеоініціативою прагнули показати вінничанам наше місто, як Вінниця змінювалася упродовж років. Частину матеріалів ми замовляли і шукали в київських архівах, а частину «виловлювали» на просторах Інтернету. Але, щоб ви розуміли, це не справа одного місяця. Роками всі ці сюжети накопичувалися у Вінницькому історичному товаристві, ентузіасти якого є незмінними помічниками для втілення багатьох проектів Центру історії Вінниці, – коментує співробітник Центру історії Вінниці Олеся КОВАЛЬ. – Першим у мережу ми виклали відеозапис 1948 року «В місті над Бугом» із кіножурналу «Радянська Україна», який містить унікальні види на Старе місто із ще збереженою Замковою горою, Миколаївською церквою та річковою переправою, а ще вечірні розваги городян у Центральному парку. Реакція була вже наступного дня. Відео розлетілося в мережі і за кілька днів здивувалося кількістю переглядів – лише на нашій сторінці у Facebook на нього відреагувало більше 110 тисяч осіб, а переглянули 52 тисячі користувачів. І це враховуючи некомерційність відео і вузькорегіональну специфіку, бо цікаве воно передусім вінничанам та людям, які цікавляться історією».

«Фрагмент фільму дозволяє хроноскопічно подивитися на минуле»

Нині на своїй сторінці у Facebook Центр історії Вінниці розмістив уже сім відеозаписів, найпопулярнішими виявилися вищезгаданий запис «В місті над Бугом» 1948 року, уривок із фільму «Возвращение Нейтана Беккера», у якому можна побачити Вінницю 1932 року, зокрема район нинішньої Єрусалимки, та фрагмент радянського фільму «Против воли отцов», де зберегли види на місто 1926 року. Резонансним стало відео про подію, яка сталася на вінницькому вокзалі 17 травня 1920 року. У цей день відбулася зустріч очільника Директорії УНР Симона Петлюри з керівником Польської держави Юзефом Пілсудським. Центр історії Вінниці розмітив уривок, взятий з фрагменту польської документальної стрічки 1937-го року «Юзеф Пілсудський».

«Саме під час цієї зустрічі Юзеф Пілсудський сказав фразу, яка стала легендарною: «Без незалежної України не буде незалежної Польщі». І вона актуальна й досі, – підкреслює співробітник Центру історії Вінниці Сергій Гула. – Зображення двох очільників країн-союзниць у вікні вагону широко ідентифікуються як зроблені у Вінниці, хоча частину відео відзнято у місті Станіславів (нині Івано-Франківськ) на початку липня 1920 року, де Петлюра разом з Пілсудським брали участь в урочистостях з нагоди освячення панцирного потяга «Кармелюк». Адже на початку фрагменту досить чітко видно напис на вагоні «P.K.P. STANISLAWOW». Ймовірно, польські міжвоєнні документалісти «схрестили» вінницьку і станіславівську зустріч в єдине відео. Оскільки візуальні картинки сприймаються легше, ми вирішили продемонструвати цей фрагмент вінничанам, щоб вони побачили, як виглядав Петлюра. Цікаво усвідомлювати, що люди, які в кадрі, вже давно не з нами, і саме фрагмент фільму дозволяє хроноскопічно, ніби скориставшись машиною часу, подивитися на минуле. Особливо заворожують погляди людей – є навіть такий момент, де здається, що Петлюра дивиться на нас і говорить з нами. До речі, це найстарше живе відео, відзняте у Вінниці, яке збереглося і дійшло до наших днів».

«На «Кіноп’ятницю» відреагували не лише в Україні, але й за її межами»

Завдяки #fridaymovie Центр історії Вінниці отримав не лише нових підписників на своїй сторінці, але й значно розширив публічний майданчик для обговорення історичного минулого міста. Досі, як каже директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен, у ній «тусувалися» одній й ті ж самі краєзнавці-дослідники, тепер побільшало новачків, та й дискусії оживилися.

«Коли ми розпочинали цей проект, то не намагалися визначити «плюси» чи «мінуси», головне бажання полягало в тому, щоб витягнути з надр джерела, які б дозволили вінничанам ширше і глибше подивитися на історичне минуле Вінниці. Звичайно, реакції були різні – позитивні і негативні – та це абсолютно нормально. У випадку відеозапису Вінниці 1948 року було багато критики, що це радянська пропаганда, бо тоді на Вінниччині лютував голод, але нам хотілося, щоб в тих кадрах, окрім цього дуже важливого аспекту, люди побачили й іншу картину – Вінницю, якої нині вже немає, – зазначає Олександр Федоришен. – Ми спеціально не пишемо свої висновки до того чи іншого відео, тільки констатуємо факт. Глядачі повинні «прокрутити» кожен кадр крізь себе, зрозуміти його, зробити правильні висновки. Це гарний виховний момент. І у своїх фондах маємо ще багато «смачних» відеозаписів, зокрема й ті, які стосуються подій 1920-х-1930-х років. І нам приємно та дещо несподівано, що на «Кіноп’ятницю» відреагували не лише в Україні, але й за її межами. Абсолютно з великим подивом ми виявили, що наші пости з коментарями передрукувала регіональна і загальнодержавна польська преса, зокрема про зустріч Петлюри та Пілсудського. Причому заголовки були сенсаційними – «віднайдено унікальне відео». Хоча завантажили його ми саме з польського сегменту YouTube. Це фактично їхня спадщина документалістики. Але ми  дякуємо за міжнародний резонанс і сподіваємося, що це коротке відео у 28 секунд стане «цілющою пігулкою» від неприємних подій в українсько-польській історії. А візуальна картинка – двох очільників України і Польщі – можливо, нарешті змусить до правильного переосмислення, бо історію треба вчити постійно. Це жива субстанція, яка щоразу наповнюється новими джерелами».