Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

На шляху до катастрофи

Відповідальність за Другу світову: щоденник американського посла в Берліні Вільяма Едварда Додда
19 березня, 2021 - 11:52
НАЦИСТСЬКІ ДЕМОНСТРАЦІЇ 1930-Х РОКІВ. ГІТЛЕРУ ЧЕРЕЗ ТОТАЛЬНУ ПРОПАГАНДУ ВДАЛОСЯ СТВОРИТИ ТИРАНІЧНИЙ, ЛЮДИНОНЕНАВИСНИЦЬКИЙ РЕЖИМ, БАЗОВАНИЙ НА АГРЕСІЇ

Ця книга про те, як хитромудрі розрахунки, підступні інтриги, самовпевнене лицемірство провідних «гравців» світової політики 30-х років минулого століття призвели людство до катастрофи — до жахливої війни. Всі ці «гравці» були надзвичайно задоволені собою, але «гра» виявилася провальною, розрахунки, здавалося б, бездоганні, — хибними, а ті, хто прагнув загравати з тиранією — обдурили самі себе. Наслідок — десятки мільйонів жертв.

Цінність книги в тому, що автор її (свій «Щоденник» він вів дуже ретельно, від червня 1933 року до січня 1938-го) — не був професійним дипломатом. Вільям Едвард Додд (1869 — 1940) — один із найшанованіших американських істориків, професор Університету міста Чикаго, багаторічний голова Американської історичної асоціації, автор ґрунтовних праць про відновлення Півдня США після Громадянської війни 1861-1865 рр. та про ліберальні ідеї президента Вудро Вільсона (1913 — 1921 рр.). Додд — переконаний ліберал лівоцентристських поглядів, ненависник тоталітаризму, тиранії і насильства. Щоправда, як побачить читач, його уявлення про сталінський режим, на відміну від гітлерівського, котрий він пізнав зблизька й одразу зненавидів, мали, м’яко кажучи, дещо наївний характер.

Отже, перед нами — історик, академічний, університетський вчений. І раптом 8 червня 1933 року, через чотири місяці після приходу нацистів до влади, президент Франклін Рузвельт телефонує Вільяму Додду і пропонує йому «найважливішу дипломатичну посаду в Європі» (так висловився Рузвельт) — посаду посла Сполучених Штатів у Берліні, в гітлерівській Німеччині. Додд спробував відмовитися, пославшись на те, що ніколи не був дипломатом. Рузвельт, можливо, розуміючи, що збагнути суть «коричневої чуми» може якраз фаховий історик, не прийняв цей аргумент: «Я пропоную Вам дуже важку посаду, з огляду на те, що коїться в Німеччині, яка під силу тільки людині відповідного культурного рівня. Я хочу, щоб німці бачили перед собою приклад американського ліберала — а Ви є таким. У Вашому розпорядженні — лише дві години; зараз я зв’яжуся з німецьким посольством і з’ясую їхнє ставлення до Вашої кандидатури» (стрімко відбувалися тоді дипломатичні призначення, бо час вже був передгрозовим!).

Додд погодився. І тепер ми маємо повчальний історичний документ — його Щоденник, котрий він методично вів увесь час перебування на посаді посла США в Німеччині, тобто з червня 1933 р. по січень1938-го. Цей Щоденник — це важливо підкреслити — охоплює період до (саме до!) аншлюсу Австрії, Мюнхенської змови, пакту Молотова — Ріббентропа й початку Другої світової війни. Але тим більшою є потреба його читати: «недипломат» Вільям Додд точно й чесно фіксує всі ознаки тоталітаризації і нацифікації Німеччини, показує, як гітлерівська тиранія інтелектуально й духовно придушує німецький народ, що створив велику європейську культуру. До того ж ця книга, підготовлена до друку 1941 року вже після смерті автора його донькою Мартою та сином Вільямом й якимось дивом видана в СРСР у роки хрущовської «відлиги», дає багату інформацію до роздумів про жахливу схожість (але не стовідсоткову тотожність) двох тоталітарних режимів у Німеччині та СРСР, хоч про СРСР Додд пише мало й незрідка наївно. Але проте — інтелектуальна пожива для читача є, і чимала. Варто ще мати на увазі, що створювалася ця книга в часи тотального наступу диктаторських та авторитарних режимів, у часи кризи демократії в Європі й США (про що також пише Додд). І все ж таки демократія вистояла! Ця картина, відтворена послом Доддом, є повною мірою актуальною й сьогодні.

Отже, пропонуємо читачам найцікавіші фрагменти Щоденника Уїльяма Едварда Додда — з необхідними коментарями там, де це доцільно.

«4 липня 1933 р. Ще наприкінці травня, коли мене запитали в Держдепартаменті, чи готовий я прийняти призначення на дипломатичну посаду, я рішуче заявив, що в жодному разі не поїду в Берлін, бо гітлеризм викликає в мене огиду, і, враховуючи мій характер, я навряд чи витримаю гнітючу німецьку атмосферу. Але пропозиція Рузвельта багато що змінила».

«5 липня 1933 р. О п’ятій годині вечора я був уже в Нью-Йорку, готуючись до від’їзду в Європу, і з родиною відвідав Чарльза Р.Крейна (відомий у той час американський політик, бізнесмен, меценат, колишній конгресмен. — І.С.). Незважаючи на свої 75 років і слабке здоров’я, Крейн за останні два десятиліття встиг побувати мало не в усіх країнах земної кулі. Він гаряче розповідав про свої справи, все ще з гіркотою відгукувався про російську революцію й був надзвичайно задоволений гітлерівським режимом у Німеччині. На його думку, євреї заслуговують на прокляття, і він сподівається, що їх «поставлять на місце». Не дивно, що він напучував мене словами: «Дайте Гітлеру можливість діяти по-своєму».

«23 серпня 1933р. Берлін. На моє запитання, чи передбачаються якісь агресивні дії Німеччини на кордонах із Францією або Австрією, Бюлов (тоді — друга особа в німецькому МЗС. — І.С.) відповів: «Ми не зробимо жодного агресивного кроку, але незалежно від Версальського договору ми повинні створити протиповітряну та протитанкову артилерію, якщо Франція не припинить озброюватися. Ми хочемо лише одного — рівноправності з Францією та Англією, і не більше того (Додд фіксує, як у 1933 — 1935 роках, та й пізніше, Гітлер у кожній промові говорив: «Я хочу миру!» — І.С.). Якщо інші країни, вів далі Бюлов, порушують умови договорів й озброюються, то Німеччина також має на це право. З цього питання ми, німці, одностайні, але не думайте, що вся ця муштра на вулицях має винятково войовничий характер. Ні, вона викликана необхідністю дисциплінувати наших безробітних!» (далі Додд з неприхованим сарказмом коментує ці слова).

«29 серпня 1933 р. Наприкінці дня мене відвідав кореспондент «Сатердей івнінг пост» Вайтінг Вільямс і розповів дуже дивну історію (так, саме дивну. — І.С.) про лихо, що спіткало Росію. Його нарис (10 тисяч слів) про мільйони селян у Росії (не конкретно в Україні й навіть не в СРСР. — в Росії! — І.С.), які страждають від голоду й гинуть, має невдовзі вийти друком. Він просив мене дати йому рекомендаційний лист президенту Рузвельту, і я обіцяв виконати його прохання, якщо буде така можливість. Проте я не впевнений, чи слід давати йому такого листа — дуже важко повірити, що в Радянській Росії справді голодують 20 мільйонів людей!»

Тут не обійтися без коментарів, бодай дуже коротких. По-перше, вражає наївність Додда, при всіх його добрих намірах («дуже важко повірити...» — а, втім, для представників ліволіберальної інтелігенції повірити в це справді було важко). По-друге, інформація про Великий голод все ж таки пробивалася на Захід, і не тільки в Гаррета Джонса (щоправда, подавалося це, як бачимо, як голод взагалі в СРСР). І, по-третє, промовистий факт: незабаром, у листопаді 1933-го, президент Рузвельт визнав Радянський Союз. Зауважимо ще: на сторінках Щоденника зустрічається і прізвище сумнозвісного Волтера Дюранті — пізніше, 1937 року, Додд пише про те, що цей американець постійно передавав у «Нью-Йорк таймс» інформацію про секретні перемовини Сталіна та Гітлера.

«1 вересня 1933 р. Сьогодні Генрі Манн з «Нешнл Сіті Бенк» розповів мені про розмову, яку він і містер Олдріч із «Чейз Манхеттен Бенк» мали десять днів тому з канцлером Гітлером в його літній резиденції. Їхнє загальне враження: Гітлер фанатично ненавидить євреїв, надзвичайно погано знає міжнародні справи і до того ж вважає себе кимось на кшталт «німецького месії». Незважаючи на все це, обидва банкіри вважають, що з Гітлером можна мати справу». Висновок: отака «реал-політик» в усі часи — найкоротший шлях до світової катастрофи.

«5 жовтня 1933 р. Заходив на чашку чаю Чарльз Р.Крейн. Він у захваті від бесіди з Гітлером. На його думку, канцлер не відрізняється особливою вченістю, але він здався Крейну простою, безхитрісною людиною (це — Гітлер! — І.С.), натхненною певними ідеями, людиною, яка прагне навіяти німецькому народові впевненість у власних силах, але мало втаємничена у питаннях зовнішньої політики. Мені не раз це доводилося чути».

«14 жовтня 1933 р. Гітлер виступив по радіо з промовою і, звертаючись до Німеччини а також до всіх інших країн Європи і до Сполучених Штатів, оголосив про вихід Німеччини з Ліги Націй і про те, що країна залишає конференцію з роззброєння. Для Гітлера це була відносно «поміркована» промова (хоч фюрер, втім, показав уже зуби, проте Захід вирішив реальних дій у відповідь не вживати. — І.С.). Він вимагав реальних прав із іншими країнами на озброєння, виправдовував свою «революцію» як суто антикомуністичний крок і запевняв увесь світ у своїх миролюбних намірах. Це була промова не мислителя, а істерика-крикуна, який заявляє, що Німеччина не несе жодної відповідальності за світову війну і що вона стала жертвою своїх підступних ворогів».

А ось «картина з життя» нацистської Німеччини, відтворена Доддом дещо пізніше, 8 вересня 1934 року: «О дев’ятій ранку я виїхав потягом до Бремена, купивши квиток другого класу. Поруч зі мною сидів акуратно одягнений пасажир, який охоче був готовий поспілкуватися. Він розповів, що народився і виріс у Німеччині, а тепер живе у Нью-Йорку. Жорстокість і антилюдяність Гітлера викликали в нього тривогу і жах. Він каже, що народ не схвалює це, але безсилий щось зробити. Коли інший, теж добре одягнений пасажир, який сидів навпроти мене, також виявив бажання вступити у розмову, нью-йоркець прямо запитав його, як він ставиться до теперішнього режиму. Той гаряче відповів: «Гітлер — наш Великий Вождь, ми завжди і скрізь за нього; а ці французи, котрі нас оточують, о! Ми покінчимо із цим злобним ворогом!» Увесь світ, додав він, є ворожим до Німеччини. Він брав участь у минулій війні й готовий в будь-яку хвилину знову воювати з французами. Він упевнений, що цього разу з Францією точно буде покінчено». (Нагадаємо: це ще 1934 рік, але подібні настрої вже поширювалися у Німеччині — і через пропаганду, і через страх — вельми широко. Вражає сліпота лідерів Франції та Британії. І ще: «весь світ проти нас» — це та матриця, яка точно свідчить про підготовку режиму до війни, чи йдеться про Гітлера, чи про Сталіна, чи про Путіна).

«17 жовтня 1933 р. ...Сьогодні о дванадцятій годині я відвідав Гітлера в палаці, в якому колись жив канцлер Бісмарк. Я запитав його, чи справді він бажає миру й хоче відвернути війну. «Я постараюся зробити все для цього, — відповів канцлер, — але може трапитися так, що ми не зможемо стримати німецький народ». Мені стало зрозуміло, що під «народом» він має на увазі войовничих нацистів, що їх він сам же виховав у такому дусі. З нашої бесіди я виніс враження, що Гітлер дуже самовпевнений і налаштований вкрай агресивно».

Показово, що всі тирани в усі часи (включно зі Сталіним) виправдовують свої злочини, посилаючись на «волю народу».

Продовження

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: