Надмірна спрага влади призвела до падіння ангелів; надмірна спрага знання призводить до падіння людини; але милосердя не може бути надмірним і не заподіє шкоди ні ангелу, ні людині.
Френсіс Бекон, англійський політик, державний діяч, вчений, філософ і есеїст

На шляху до катастрофи-3

Відповідальність за Другу світову: Щоденник американського посла в Берліні Вільяма Едварда Додда
2 квітня, 2021 - 11:49
ОЛІМПІАДА В БЕРЛІНІ 1936 Р. ГІТЛЕР ПРАГНУВ СПОВНА ВИКОРИСТАТИ ЦЕЙ ЗАХІД У ПРОПАГАНДИСТСЬКИХ ЦІЛЯХ, ДЕМОНСТРУЮЧИ «МИРОЛЮБНІСТЬ» НАЦИСТСЬКОГО РЕЖИМУ

Закінчення. Початок читайте «День», № 48-49, 53-54

Пізнавальна цінність щоденників Додда — не лише в сукупність фактів, подій, висловлювань (переважно лицемірних і брехливих) дійових осіб політики та провідних дипломатів Європи та світу середини 30-х років минулого століття. Насамперед це — книга-застереження, яка розповідає про те, як загралися ці самозакохані «гравці» (тоталітарні Німеччина та Італія; тоталітарна сталінська імперія; західні демократії — США, Британія, Франція) — не довіряючи одне одному, часто навіть ненавидячи, ці «великі держави» розраховували, взаємно нацькувавши своїх суперників, досягти своїх геополітичних цілей.

І тут, попри цю ненависть, усі домовлялися з усіма: Гітлер зі Сталіним (пакт Молотова — Ріббентропа став апофеозом цього цинічного, підлого «переділу світу», при тому, що Гітлер вже багато років подавав себе Заходу як «рятівника від комунізму»), Гітлер із Заходом (Додд докладно пише про перемовини Галіфакса і Гендерсона, які одверто співчували нацистському фюреру, з Гітлером: апофеозом тут, вже за межами розповіді Додда, став Мюнхен); Захід зі Сталіним (попри антикомунізм чільних урядовців Заходу, насамперед Черчилля, антигітлерівська коаліція вже після 22 червня 1941 року почала набувати реальних рис). Хижацька, безсоромна геополітика взяла гору. Таким був переддень катастрофи, описаний Доддом. Людство втратило у цій воєнній прірві щонайменше 70 мільйонів життів.

***

Проте повернімося до Щоденника американського посла в Берліні.

«9 серпня 1934 року. О першій годині дня — зустріч із Майклом Бернсом, американським експертом з питань житлового будівництва, який вивчає, як поставлена ця справа в Європі. Він був у Римі, й Муссоліні буквально підкорив його. Потім він попрямував до Відня, щоб ознайомитися там зі спорудженням будинків після світової війни, потому відвідав Москву, цікавлячись, як там налагоджене житлове будівництво. Ще не бачивши нічого в Німеччині, він став гарячим прихильником порядків, що встановлені тут. Його, як видно, зовсім збили з пантелику. Про те, наскільки «розумним» він є, красномовно свідчить те, що він, безумовно, вважає Гітлера великим державним діячем. Я навіть не намагався ні в чому переконувати його, але запитав: «Що ви скажете про «державного діяча», який вбиває своїх супротивників?» Питання це трохи засмутило його, але не дійшло глибоко до його свідомості».

«22 серпня 1934 року. Сьогодні ми усією родиною у супроводі бургомістра, який люб’язно заздалегідь надіслав нам квитки, побували в Обераммергау на знаменитій «Патетичній драмі». Бургомістр, зустрічаючи на вулицях знайомих, увесь час вітався з ними по-нацистському (Гітлер лише півтора року при владі. — І.С.).

...О другій годині дня трагедія наблизилася до своєї кульмінації — зради Іуди, суду над Христом та жахливої сцени, коли судді Христа дерлися по драбинках до розіп’ятого мученика та били його перед смертю. Коли Христос постав перед розлюченим єврейським судом, якийсь вишукано одягнений німець урочисто сказав мені: «Це — наш Гітлер!» Я підозрюю, що половина глядачів, тобто всі німці, які перебували у залі, вважають Гітлера германським месією».

«19 вересня 1934 року. Об одинадцятій ранку я, на прохання нашого державного секретаря Хелла, відвідав доктора Шахта (президент Рейхсбанку за часів Гітлера. — І.С.). Він прийняв мене дуже привітно, після взаємного обміну люб’язностями я відверто сказав, що відносини наших двох країн навряд чи поліпшаться, поки в Сполучених Штатах мільйони людей переконані, що Німеччина готує нову війну. Яку користь можу я принести в Берліні, коли Німеччина йде назустріч світовому конфлікту? Що може зробити людина з моїм світоглядом у країні, де створена така атмосфера? Шахт відказав: «Увесь світ об’єднується проти нас; усі засуджують Німеччину й намагаються дискредитувати та бойкотувати її». Коли Шахт зауважив, що німці не так вже й інтенсивно озброюються, я заперечив йому: «У січні та лютому Німеччина закупила у американських літакобудівників на мільйон доларів першокласних літаків та заплатила за них золотом». Він дещо розгубився і хотів заперечити це, але, побачивши, що я готовий підтвердити свої слова документом, сказав: «Так, очевидно, вам усе відомо, але ми змушені озброюватися» (промовистий факт: Нюрнберзький трибунал виправдав Шахта. — І.С.).

«30 січня 1936 року. Часто можна почути думку, що популярність Гітлера нібито падає. Я сумніваюся про те, що він втратив багато послідовників. Абсолютизм позбавляє усіх можливості протестувати або критикувати; усі важливі організації в Німеччині належать державі, крім церкви, яка, проте, нічого не може вдіяти. Вночі на честь фюрера відбулась яскрава смолоскипна хода по Вільгельмштрассе» (відзначали третю річницю приходу нацистів до влади. — І.С.).

«1 лютого 1936 року. Мені незрозуміло, як думає Європа приборкати 68 мільйонів німців, які прагнуть нової війни. Якщо всі країни, налаштовані проти нацистів, об’єднаються та озброяться до зубів, це може відтермінувати війну, але не зробить її неможливою. Якщо згуртований фронт не буде створений, результатом буде окупація на Сході, Заході та на Півночі, створення німецького рейху із населенням 90 мільйонів людей. Французький та англійський народи в переважній більшості налаштовані пацифістськи, і німці знають це. Позиція Сполучених Штатів є також пацифістською, але пацифізм призведе до великої війни і до уярмлення Німеччиною цілої Європи, якщо тільки миролюбні народи не діятимуть сміливо у цей критичний момент їхньої історії».

«12 лютого 1936 року. Сьогодні вранці мене відвідав посол Булліт, який прямує до Москви. На словах Булліт вдає з себе щирого друга Рузвельта, але на його висловлювання не можна покладатися. Він насправді кар’єрист, який мріє посісти якомога вищу посаду... Він сказав, що Німеччина впродовж двох тижнів захопить Австрію та Чехословаччину й швидко встановить контроль над цілою Європою. Я запитав його: «Ви гадаєте, що це буде добре для Англії та Сполучених Штатів?» Він відповів, що йому «немає ніякого діла до Англії» і що лорд Лотіан (відомий тоді лідер впливової «клайвденської групи» політиків правого ґатунку. — І.С.) проти співпраці Англії та Франції з Росією. Лорд Лотіан воліє, додав Булліт, щоб Німеччині була надана свобода дій в її політиці, спрямованій на підкорення Європи, і щоб Англія не встановлювала обмежень для Німеччини. Я мало говорив, але тут я зауважив, що політика Лотіана означала б приниження Англії — аж до статусу Голландії. На мою думку, такий занепад впливу і потуги був би великим лихом для народу, котрий стільки часу був провідним у галузі культури та демократичних традицій».

«19 лютого 1936 року. Програма оточення нацистів, якщо вона буде підтримана всіма державами, що межують із Німеччиною на Сході й Заході, а також Англією, Францією та Росією (! — І.С.) — майже єдина надія на мир у Європі».

«28 лютого 1936 року. Нацисти особливо наполягають на встановленні необмеженого контролю над загальною освітою молоді та релігійним вихованням; при цьому вони мають намір скористатися тими ж методами, котрі ось уже скоро двадцять років застосовуються російськими комуністами» (характерне визначення. — І.С.).

7 березня 1936 року Гітлер оголосив про введення німецьких військ у демілітаризовану за угодами із Заходом Рейнську область. Це був тест: Гітлер не був упевнений у реакції Англії та Франції на цей агресивний крок, але ті обмежилися висловленням «глибокої стурбованості», що суттєво підсилило апетити фюрера. Ось що Додд пише про цю подію: «Гітлер звернувся по радіо до цілої Німеччини та цілого світу. Його промова тривала півтори години. У ній містилися вже положення, які нам добре були відомі: він докладно говорив про «право Німеччини на оборону й захист своїх інтересів» (скоро з’явиться й гасло про «захист  співвітчизників» за межами Німеччини — в Австрії, Чехословаччині... — І.С.), про хиби франко-російського пакту (був укладений між Парижем та Москвою 1935 року; реальних наслідків не мав. — І.С.), потім про те, що німецька культура «зробила великий крок уперед порівняно з 1933 роком». Гострі випади були зроблені проти Чехословаччини. Тим часом кожному зрозуміло, що ця маленька країна, яка нараховує лише 14 мільйонів населення, ніколи не нападе на Німеччину... Гітлер залишив залу в супроводі кількох сотень людей збройної охорони».

«28 березня 1936 року. Завтра — вибори до рейхстагу. Невдовзі після своєї промови 7 березня Гітлер оприлюднив список кандидатів для всіх виборчих округів Німеччини, по одному на кожен округ. У бюлетенях напроти імен кандидатів стояла кругла позначка, аби виборець міг вписати у неї «так» або «ні». Але слово «ні» загрожувало арештом та ув’язненням до концтабору. Лише люди, готові жертвувати своїм життям, можуть вписати слово «ні». Це було зрозумілим від самого початку. І все ж Лейпціг, Веймар (місто Гете), Ейзенах і Галле, де я побував, гучними криками висловлювали схвалення цієї кампанії.

Коли ми повернулися до Берліна о п’ятій годині вечора, у небі над містом повільно пливли два великі циппеліни (дирижаблі. — І.С.). Повсюди юрмився народ, дивився на них й підбирав листівки із закликом одностайно голосувати за «свободу, рівність та мир».

«30 березня 1936 року. Підсумки вчорашнього волевиявлення показують, що близько 95 відсотків німців схвалили політику Гітлера. Ранкові газети заповнені цим».

«14 серпня 1936 року. Вчора Герінг улаштував прийом просто неба на честь керівників делегацій на олімпійських іграх у Берліні, і ми відправились у його розкішний палац. Герінг дуже довго розповідав про те, як Олімпіада доводить цілому світові «миролюбність», «цивілізованість» й водночас «потугу» Німеччини. Мені говорили, що цей захід є винятково важливим особисто для фюрера».

«14 червня 1937 року. У суботу Сталін стратив вісім генералів Червоної Армії (серед них — маршал Тухачевський. — І.С.). Їх підозрювали у таємних зносинах з Німеччиною і навіть із французькими фашистами з метою повалити радянський уряд. У звинуваченні вказувалося, що ці генерали обіцяли віддати Німеччині Україну й розірвати договір з Францією та Чехословаччиною. Мені важко судити, що приховується за цим, але Відеман (нацистський функціонер, близький до фюрера. — І.С.) сказав, що впродовж суботи та неділі він має зібрати всю наявну інформацію й передати її телефоном Гітлеру в його резиденцію в Берхтесгадені. Це наводить на роздуми — чи не вів хтось із гітлерівського оточення якусь залаштункову гру в Росії».

***

Додд завершив свою місію посла в Берліні 29 грудня 1937 року, пробувши там близько 50 місяців. Через два з половиною роки він помер після тяжкої хвороби. Коли читаєш Щоденник, особливо гостро сприймаєш застереження Додда, які свідчать: зло необхідно приборкувати, поки не стало пізно.

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: