Невідомими сторінками історії «полум’яних літ»
Вже про що-про що, а про те, що в середині квітня 2007 року виповнюється аж 63 роки найбільшому бою в історії Української Повстанської Армії, нам мало хто розповість. Частина ж тих, хто все-таки щось знає, зумисне замовчуватиме цей факт. Бо поки що не прийнято в нас афішувати правдиві факти національно-визвольної боротьби 40-х—50-х років, коли впавший прапор вояків армії УНР і УГА підхопила Українська Повстанська Армія.
Та все-таки по трошки, по маленьку, невідомі сторінки національно — визвольних змагань все більше й більше відкриваються широкому загалові. Вони варті того, щоб про них знав український народ, бо ними можна пишатися, особливо зараз, коли Україна асоціюється переважно із досягненнями провідних спортсменів та естрадних зірок сумнівної репутації. Нам, як ніколи, потрібно віднайти те, що дозволить з гордістю говорити про наш рід український. І це, в першу чергу, — героїзм, звитяга українських борців за свободу, зокрема — бойові звершення наших воїнів УПА, що завзято боролися одночасно з двома iз найстрашніших імперій в історії ХХ століття.
Бій, що увійшов у історію як бій Гурби — Антонівці, або Гурбинський бій, був одним з найтриваліших і одночасно — найбільшим за масштабами серед тих, що коли-небудь вела УПА. Розпочався він, як вже зазначалося, у квітні і тривав до початку травня 1944 року. Він охопив терени сучасних Рівненської (Здолбунівського, Дубненського та Острозького районів) та Тернопільської (Кременецький та Шумський райони) областей. Основний ареал бойових дій припав на територію між селом Антонівці та урочищем Гурби. В смертельному герці зійшлись 5 тисяч упівців: відділи південної групи УПА-Північ «Богун», під командуванням командира Петра Олійника — «Енея», та з’єднання «Холодний Яр» УПА-Південь, очолюване командиром Миколою Свистуном, — і понад 35 тисяч бійців каральних загонів НКВД, на боці яких була авіація, танкові частини, бронепотяг та артилерія. Найбільш запеклі бої точилися з 21 по 25 квітня. Проявивши великий героїзм, знищивши понад 900 більшовиків, підбивши 5 танків, загони УПА прорвали вороже кільце на заході, в районі с. Буща, та вийшли з оточення. Власні втрати повстанців — 150 убитих та 60 поранених, більше 100 полонених. Одним з героїв бою став ні хто інший, як Василь Кук (полковник Василь Коваль), завдячуючи військовій майстерності якого упівцям вдалося вийти з оточення.
Наразі подіям 63-річної давнини спеціально присвячена, на жаль, лише одна праця — книга Олега Тищенка та Ігоря Марчука «УПА. Гурби: квітень 1944», яку вперше було презентовано в Києві навесні 2003 року.
Та справжні українські патріоти шанують пам’ять героїв і пам’ятають про їх звитягу. Так, громадська організація Молодіжний Націоналістичний Конгрес, у тому ж-таки 2003 році започаткувала патріотичну молодіжну вишкільну теренову гру, яка дістала назву бою: «Гурби — Антонівці». Сутнiсть гри полягає в тому, що учасників ділять на дві команди — по 2 куреня, кожен з яких в свою чергу поділяється на сотні — сотні на чоти, чоти — на рої, так як і в УПА, відповідно до організаційно-штатної структури останньої. Команди змагаються між собою за право заволодіти прапором суперника. При цьому кожна команда повинна суворо дотримуватися правил чесної гри — прояви поганої поведінки під час її проведення можуть каратися дискваліфікацією (виключенням з табору) гравців, пияцтво та тютюнопаління тут також різко засуджується.
Цього року гра відбуватиметься вже вп’яте. Вона пройде з 1 по 5 травня в південній частині Рівненської області, поблизу урочища Гурби. До участі запрошено всіх небайдужих, насамперед — молодих, віком від 14 до 20 років, патріотів, які бажають знати правдиву історію рідного краю, а також прагнуть активно в подальшому долучатися до громадського життя країни. Під час відкриття гри, плануються урочисті вшанування пам’яті учасників Гурбинського бою, зустріч з ветеранами УПА, а також, цілком можливо, відвідини штабу УПА, що знаходився поблизу села Антонівці.
Всіх бажаючих взяти участь у тереновій грі організатори просять зголошуватись за адресою: м. Київ, вул. Ярославів Вал 9, тел. 270-54-02 або 234-70-20. Зголошення можна п одавати в електронному варіанті, по пошті: [email protected] до 25 квітня включно.
ДУМКА ФАХІВЦЯ
Експертну оцінку бою під Гурбами на наше прохання дає кандидат історичних наук, завідуючий Музею історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван ПАТРИЛЯК:
— Загалом, Гурбинський бій був одним з епізодів, пов’язаних із проблемою переходу фронту, тому що у березні- квітні 1944 року фронт рухався якраз територією Поділля і заходив на територію Волині й Галичини. Відповідно, потрібно було перевести відділи УПА через німецько-радянський фронт.
Після переходу фронту, з’єднання УПА-«Південь» під командуванням Василя Кука опинилося в лісових масивах на півдні сучасної Рівненської— півночі Тернопільської і Хмельницької областей. Там сконцентрувалося до 4 тисяч бійців УПА-«Південь» і ще близько 1,5 — 2 тисяч новомобілізованих, щойно призваних в УПА, непідготованих до бойових дій, неозброєних. Крім того, в лісах була велика маса біженців — людей-втікачів, селян, які тікали від фронту і переховувалися, що було звичайною практикою для всіх регіонів України, де були великі лісові масиви.
Судячи з тих звітів, які зараз є доступними історикам, очевидно, що більшовики розраховували оточити цю групу УПА-«Південь» в лісах — Кременецький, Шумський, Мізенський райони — для того, щоб її повністю ліквідувати. Стягнутi були досить серйозні сили, за різними даними, від 20 до 35 тисяч чоловік, в основному — Внутрішні війська, використовували також частини Червоної Армії, авіацію, бронепоїзди, танки там, де їх, звичайно, можна було використати. Літаки використовувалися для розвідки, аби виявити більші скупчення підрозділів УПА. Основні бойові дії тривали чотири доби, але все одно повністю знищити повстанські загони не вдалося. Повстанцям поталанило прорвати на північний захід «перстень» атакуючих і вирватися в лісові масиви Деражненського району Рівненської області.
Питання втрат залишається достатньо дискусійним, тому що обидві сторони подають абсолютно різні дані. Радянська сторона подає втрати повстанців до 3-х тисяч, а свої вираховує надзвичайно малими цифрами — 70, 80, 100 осіб. Повстанські ж джерела подають кардинально протилежну картину: втрати противника обчислюють тисячами, а свої втрати — в декілька десятків, рідше — до 200 осіб убитими. Очевидно, що такі розбіжності у втратах мають як об’єктивний характер, так і суб’єктивний. Кожна сторона намагалася подати цей бій виграшним саме для себе. Звичайно, жодна зі сторін не досягла абсолютної перемоги в цьому бою, повстанці були змушені покинути ліси, але з іншого боку вони не були знищені. Радянські Внутрішні війська відтіснили відділи УПА з лісового масиву, але не змогли їх знищити. Тому кожен намагався представити результати бою по-своєму.
Були, звичайно, й об’єктивні моменти. Так, було багато цивільних осіб, якi також гинули під час боїв, і їх, як правило, записували до втрат повстанців. Тому ця цифра в радянських джерелах набула таких великих масштабів і є, очевидно, дуже перебільшеною. Якими є точні дані, достатньо важко сказати, але очевидно, що обидві сторони понесли досить серйозні втрати, тому що групу УПА-«Південь» було після того бою серйозно реорганізовано, а пізніше — взагалі розформовано. Та й Внутрішні війська мали досить серйозні проблеми. Після того бою відомі такі речі, як знищення села Антонівці, яке було однією з основних баз УПА в Шумському районі. Більшовики мстилися цивільному населенню — очевидно, це було зумовлено великою кількістю втрат, що понесла радянська сторона у Гурбинському бою.
