Олександр ШУЛЬГИН: від першого міністра закордонних справ УНР — до першого посла української держави в Болгарії
Визначною постаттю у середовищi полiтикiв, наукових i освiтянських кiл УНР був Олександр Шульгин. Свою долю вiн нерозривно пов’язав зі служiнням Українi та українському народовi, а найвищою метою свого буття обрав боротьбу за українську державність, iдею якої послiдовно вiдстоював до останнiх хвилин життя. Важко перерахувати усi дiлянки суспiльної працi, до яких йому довелося докладати свої знання та енергiю. Талановитий державний, полiтичний, громадський та науковий дiяч; дипломат вiд Бога та умiлий органiзатор, Шульгин уособлює в собi цiлу епоху в iсторiї визвольної боротьби українського народу. Вiд перших виступiв за українську справу у гiмназичнi роки та участi в українських гуртках у Петербурзi до члена Центральної Ради та її Генерального секретарiату, уряду Української Народної Республiки в роки визвольних змагань, посла Української держави в Болгарії, мiнiстра УНР в екзилi — таким був його життєвий шлях.
Олександр Шульгин належав до тих дiячiв українського полiтичного життя, якi активно впливали на хiд iсторичних подiй. Це був характерний тип українського iнтелiгента, який складав iнтелектуальне забезпечення Української Нацiональної Революцiї перiоду визвольних змагань. Тому правдиве вiдображення його справжнiх переконань, пояснення мотивiв рiшень та вчинкiв значною мiрою дозволяє встановити, чому iсторичнi подiї, що мали мiсце у той час, вiдбувалися саме таким, а не iншим шляхом.
Падiння росiйського царату сколихнуло Україну. Потужна сила нацiонального пiднесення охопила широкi верстви української громадськостi. 4 березня 1917 року у Києвi постала Українська Центральна Рада, що об’єднала рiзнi українськi органiзацiї та полiтичнi рухи. Зустрiвши лютневу революцiю 1917 року в Петроградi, Олександр Шульгин став активiстом Української Нацiональної Ради, створеної петроградськими українцями. Вiдстоюючи там українськi iнтереси перед Тимчасовим урядом i Совєтом робiтничих i солдатських депутатiв, вiн очолював українську фракцiю у останньому. В серединi березня 1917 року як делегат Української Нацiональної Ради Шульгин виїжджає до Києва і повнiстю поринає у вир Української Нацiональної Революцiї та створення української державностi.
У своїй полiтичнiй дiяльностi О. Шульгин зв’язав себе з Українською демократично-радикальною партiєю. Вона була створена ще 1905 року i виступала за автономiю України в складi демократичної Федеративної Росiї з виборною Українською народною владою. У квiтнi 1917 р. нарада провiдних членiв УРДП ухвалила зберегти до майбутнього з»їзду назву та програму партiї. О. Шульгина разом з Д. Дорошенком, С. Єфремовим, Ф. Матушевським, А. Нiковським, В. Прокоповичем було обрано до складу тимчасової партiйної ради. 25 червня 1917 р. вiдбулася конференцiя УРДП, на якiй її було перейменовано на Українську партiю соцiалiстiв-федералiстiв (УПСФ). У вереснi того ж року ухвалено програму партiї, а її головою затвердили С. Єфремова. УПСФ була виключно iнтелiгентською партiєю і нараховувала кiлька тисяч членiв. Проте її вплив був досить вiдчутним в українському полiтичному життi. А її провiднi члени були лiдерами-засновниками i першими членами Української Центральної Ради, згодом обиралися до її Генерального секретарiату. Слід зазначити, що на тлі домінуючого в Росії великодержавного імперського світогляду станом на той час сама по собі ідея автономiї України в союзi рівноправних демократичних федеративних держав, утворених на місці зруйнованої російської імперії, мала глибокi коренi і була по своєму доволі революційна і популярна в українському суспільстві. Це був своєрідний перехідний етап до ідеї повної державної незалежності України.
З перших днiв заснування Української Центральної Ради Олександр Шульгин брав найдiєвiшу участь в її становленнi та працi. Повiдомляючи про початок роботи та тимчасовий склад Ради, газета «Вiстi з Української Центральної Ради» від 19 березня 1917 р. поряд з iменами Грушевського, Антоновича, Веселовського, Стешенка та iнших авторитетних українських дiячiв назвала й О. Шульгина, котрому було довiрено очолити iнформацiйне бюро.
25 квiтня 1917 року О. Шульгин разом з О. Лотоцьким вiд’їздить до Петербурга на переговори з Тимчасовим урядом щодо автономiї України. Цi переговори були зiрванi росiйською стороною. Пiд час офiцiйного прийому делегацiї росiйським прем’єром князем Львовим вимоги українцiв були визнанi надмiрними та неприйнятними. 10 червня 1917 р. було ухвалено Перший Унiверсал Центральної Ради до українського народу, яким було заявлено: «Хай буде Україна вiльною. Не оддiляючись вiд всiєї Росiї, не розриваючи з державою Росiйською, хай народ український на своїй землi має право сам порядкувати своїм життям... Однинi самi будемо творити наше життя». На засiданнi Комiтету Центральної Ради 15 червня 1917 р. було ухвалено органiзувати Генеральний секретарiат Української Центральної Ради, який мав опікуватися справами внутрiшнiми, фiнансовими, продовольчими, земельними, хлiборобськими, мiжнацiональними й iншими в межах України та виконувати постанови Центральної Ради, якi цих справ стосувалися. Цей своєрiдний перший український уряд очолив Володимир Винниченко. Генеральним секретарем з мiжнацiональних справ було обрано С. Єфремова, заступником (за тодiшньою термiнологiєю «товаришем») — О. Шульгина. 23 червня 1917 року на засiданнi V сесiї Української Центральної Ради (20—30 червня) була ухвалена резолюцiя, якою вiталася iдея утворення Генерального секретарiату в принципi та затверджувався його персональний склад.
15 липня 1917 року Малою Радою був сформований новий склад Генерального секретарiату. О. Шульгин обiйняв посаду генерального секретаря охорони прав нацiональних меншостей. Товаришами (заступниками) Генерального секретаря стали М. Зiльберфарб (пiд секретарство єврейських справ) та М. Мiцкевич (пiд секретарство польських справ). Росiяни свою кандидатуру не подали.
З проголошенням Третього Унiверсалу 7 листопада 1917 р. i формальним створенням Української Народної Республiки Україна офiцiйно починає свою незалежну мiжнародну полiтику. Вiдповiдно з цим вiдбуваються також структурнi змiни у Генеральному секретарiатi. Ще 1 листопада 1917 р. вiдбулася його значна реорганiзацiя, метою якої було розширити кiлькiсть секретарств. Тодi вiдбулися i змiни в дiяльностi Генерального секретарства мiжнацiональних справ. Товаришi (тобто три заступники) Шульгина набували права вирiшального голосу на засiданнях уряду та вважалися комiсарами по справах польської, єврейської та росiйської нацiональностей на правах генеральних секретарiв. 22 грудня було затверджено перейменування Генерального секретарства справ мiжнацiональних на Генеральне секретарство справ мiжнародних (26 грудня затверджено Центральною Радою). На новий орган, який очолив Олександр Шульгин, було покладено функцiї «мiжнародних зносин», «охорони iнтересiв українських громадян поза межами Української Народної Республiки», «тимчасового загального улаштування мiжнацiональних непорозумiнь в межах Української Народної Республiки». На основi ж колишнього Генерального секретарства мiжнацiональних справ було сформовано три нові — по справах великоруських (Д. Одинець), єврейських (М. Зiльберфарб) та польських (М. Мiцкевич).
Вiйна, яку почала бiльшовицька Москва проти України в груднi 1917 року, обриває останнi символiчнi зв’язки молодої української республiки з Росiйською державою. З проголошенням самостiйностi (Четвертий Унiверсал — 22.1.1918) i створенням Мiнiстерства закордонних справ Олександр Шульгин стає першим українським мiнiстром закордонних справ.
Саме Олександр Шульгин був iнiцiатором послiдовного творення основних атрибутiв, необхiдних для практичної реалiзацiї власної мiжнародної полiтики УНР. Зокрема, 14 листопада 1917 р. на засiданнi Генерального секретарiату вiн поставив питання про створення спецiальних структур для iнформування закордонної преси та громадськостi в українськiй справi. 28 листопада на засiданнi Секретарiату була пiдтримана його iнiцiатива запровадження закордонних паспортiв УНР для осiб, що виїжджають за межi України. Пiд час засiдання Генерального секретарiату 6-8 грудня 1917 р. О. Шульгин поставив питання про утворення в Петроградi та Москвi спецiальних «бюро-комiсарiатiв по охоронi прав громадян УНР», тобто iнiцiював започаткування власної консульської служби України. Йому належить також iдея розробки та запровадження правил в’їзду на територiю УНР (грудень 1917 р.), яку пiдтримав Генеральний секретарiат і яку вiн успішно реалiзовував разом з Генеральним секретарем вiйськових справ С. Петлюрою.
Продовження читайте в наступному випуску сторінки «Україна Incognita»
