В літературі, як і в усьому іншому, талант означає відповідальність
Шарль де Голль, французький державний діяч, генерал, перший президент П'ятої республіки в 1958-1969 р.р.

Проти кого був спрямований сталінський удар?-2

До обґрунтування правової кваліфікації Голодомору як геноциду
29 листопада, 2018 - 17:02
НАЙБІЛЬША В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІЇ КАТАСТРОФА ВЕЛИКОГО ГОЛОДУ МАЛА ХАРАКТЕР ГЕНОЦИДУ. ТЕПЕР ЦЕ МОЖЕ БУТИ ДОВЕДЕНО ДОКУМЕНТАЛЬНО / АВТОР ПЛАКАТУ НЕВІДОМИЙ

Закінчення. Початок читайте «День», № 213-214

Виникає запитання: чому продрозверстка 1930 — 1932 рр. в Україні виявилася особливо репресивною? Планування хлібозаготівель — справа суб’єктивна. Той, хто планує, керується одному йому відомими міркуваннями. Але відповідь є, і вона переконлива. Варто лише поглянути на статистику антирадянських повстань у першому кварталі 1930 р.: Україна — 3 190, Центральна Чорноземна область — 924, Північний Кавказ — 427, Нижня Волга — 267. Повстання в Україні відрізнялися не тільки кількістю. Вони були найнебезпечнішими для влади внаслідок прикордонного становища України і сусідства її з багатомільйонним українським населенням Польщі (Західна Україна). Можна собі уявити, з якими почуттями генсек читав у 1930 р. повідомлення чекістів, які рапортували про заклики повстанців відродити УНР.

Не обмежуючись селянством, сталінський терор поширився на інтелігенцію (хоч «більшовицька» українізація в республіці аніскільки не припинялася), а також на національну церкву. Почалося планомірне винищення владою священиків і першоієрархів УАПЦ.

Порівняння обсягів заготівлі хліба, накладених на Україну і російські зерновиробні регіони, доводить, використовуючи формулу Ноува, що сталінський удар спрямовували скоріше проти українців, серед яких було багато селян, а не проти селян, серед яких було багато українців.

Голодомор датується двома роками. Проте хлібозаготівлі з урожаю 1931 р., які спровокували тяжкий голод у першій половині 1932 р., і сталінський терор голодом, що розпочався в останні місяці 1932 р., — це явища різного порядку. Обидва голодування треба розвести в часі, щоб встановити, яку доказову базу маємо для кваліфікації Голодомору як геноциду.

Реагуючи на голод у першій половині 1932 р., Сталін наказав повернути з портів 15 тис. тонн кукурудзи і 2 тис. тонн пшениці. Зняте з експорту зерно передавалося Україні для голодуючих. У Китаї, Персії і Канаді було закуплено 9,5 млн пуд. зерна. Це дало можливість припинити вивіз хліба з України в Закавказзя і перекинути 4 млн пуд. зерна з Центральної Чорноземної області в Україну.

Ті з селян, кому пощастило виїхати за межі республіки, могли придбати хліб і привезти його додому. 18 червня 1932 р. у листуванні з Кагановичем Сталін роздратовано зауважив: «Кілька десятків тисяч українських колгоспників все ще роз’їжджають по всій європейській частини СРСР і розкладають нам колгоспи своїми скаргами і скиглінням». У довідці чекістів зазначалося, що 21 район (із наявних 484) покинуло 116 тис. біженців. Отже, не кілька десятків тисяч...

Допомога голодуючим, хоч в обмежених масштабах, так само як відсутність боротьби з тими, хто кинувся в Білорусію і Росію за хлібом, засвідчує відсутність прямого наміру знищити голодом певну кількість селян. Намір покарати їх підвищеним обсягом хлібозаготівель був. На природну реакцію колгоспів та одноосібників скорочувати посівні площі держава відповіла вилученням зерна для внутрішніх потреб господарств і не турбувалася про те, як селяни житимуть без хліба. Таку «безтурботність» сталінська влада проявила і в 1946 — 1947 рр., коли катастрофічна посуха різко скоротила зібраний урожай, але з колгоспників вимагали виконання затверджених зобов’язань. Однак в обох випадках Сталін не мав наміру створити селянам умови, несумісні з життям. Це треба зафіксувати, щоб окреслити зміну політики очільників Кремля щодо українського селянства з другої половини 1932 р.

Чекісти нарахували в Україні з січня по 15 липня 1932 р. 923 виступи проти влади, хоча підкреслили, що республіка посіла перше місце серед регіонів за антирадянськими проявами. Чим пояснити, що селянство слабо реагувало на неймовірно тяжку ситуацію, в яку потрапило завдяки діям влади? Масштаби антирадянської активності у першій половині 1932 р. були незмірно меншими, ніж у першому кварталі 1930 р., тоді як дії влади, яка влаштувала масовий голод, — незмірно тяжчими. Причина одна: розкуркуленням Кремль за два роки вилучив із села людей, які могли організувати боротьбу.

Однак саботаж праці в колективному господарстві, який не вимагав організаційних зусиль, перетворився на основну зброю селян у протистоянні з владою. Іноземці були вражені масштабами саботажу. Керівник генерального консульства Польщі Ю. Каршо-Шедлєвські доповідав, що 27 вересня 1932 р. він здійснив політ із Харкова до Одеси, щоб оцінити стан сільськогосподарських робіт. Шестигодинне перебування в повітрі в безхмарний день переконало його в тому, що було зорано і засіяно не більше однієї шостої орних ґрунтів.

Сталін по-різному відреагував на викликану продрозверсткою кризу, крайнім проявом якої ставав загальносоюзний голод. У масштабах країни його реакція була конструктивною. 19 січня 1933 р. Раднарком СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову «Про обов’язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами». Цією постановою держава визнавала, що вирощена в колгоспі продукція належить колгоспникам, а держава мусить задовольнятися лише її часткою у вигляді податку. Після сплати податку селяни могли реалізувати свою продукцію на вільному ринку, який починав існувати у вигляді колгоспної торгівлі.

Однак заміна продрозверстки натуральним податком супроводжувалася одночасним ударом по українським селянам, а також по кубанським козакам і селянам. Переважну частку останніх складали українці, настроєні возз’єднатися з радянською Україною. Одночасність обох подій ще раз підтверджує необхідність поставити догори дригом формулу Ноува.

НИЩІВНИЙ УДАР

1 січня 1933 р. Сталін звернувся через ЦК КП(б)У до українського селянства з вимогою віддати державі розкрадений і прихований від обліку хліб урожаю 1932 р. Спілкування генсека ЦК ВКП(б) із селянством однієї з республік само по собі було унікальним явищем. Йшлося, використовуючи формулу Ноува, про звернення до українців, а не до селян. Зміст новорічної телеграми був короткий: Сталін повідомляв, що селяни, які виконають вимогу, не репресуватимуться, а щодо всіх інших держава застосує «найсуворіші заходи покарання».

Цій телеграмі передували кілька важливих подій. 22 жовтня 1932 р. політбюро ЦК ВКП(б) відрядило до України надзвичайну хлібозаготівельну комісію на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим. Комісію, яка поїхала в Північно-Кавказький край, очолив секретар ЦК ВКП(б) Л. Каганович. Під диктовку Молотова були прийняті постанови ЦК КП(б)У від 18 листопада і Раднаркому України від 20 листопада з однаковою назвою — «Про заходи до посилення хлібозаготівель». Встановлено, що текст постанов підготував Молотов, після чого узгодив його зі Сталіним. Центральним пунктом обох постанов було запровадження штрафування м’ясом і картоплею тих, хто зривав план хлібозаготівель.

27 листопада Сталін скликав об’єднане засідання Політбюро ЦК і Президії ЦКК ВКП(б), присвячене тавруванню опозиційної групи О. Смирнова. Заперечуючи особисту відповідальність за зрив хлібозаготівель, він назвав дві причини «продовольчих утруднень»: проникнення в колгоспи і радгоспи антирадянських елементів з метою організації шкідництва і саботажу, а також неправильний підхід значної частини сільських комуністів до колгоспів і радгоспів. «Було б нерозумно, — підкреслив генсек, — якби комуністи, виходячи з того, що колгоспи і радгоспи є соціалістичною формою господарства, не відповіли б на удар цих окремих колгоспників і колгоспів нищівним ударом». Суть «нищівного удару» Сталін не роз’яснив, але зазначив, що він буде спрямований проти білогвардійців і петлюрівців.

Механізм «нищівного удару» в останньому кварталі 1932 р. перевірявся на селах, які тривалий час не могли розрахуватися з державою по хлібозаготівлі й були занесені на «чорну дошку». 6 грудня 1932 р. ЦК КП(б)У і РНК УСРР занесли на «чорну дошку» перші шість сіл, а через два дні області піддали такому покаранню до 400 сіл. Італійський віце-консул Л.Сіркана повідомляв своєму послу в Москві про замовчувані радянською пресою методи покарання: «абсолютна заборона покидати межі села або сільськогосподарського підприємства, обшуки і конфіскація продуктів».

Безумовно, селяни намагалися врятувати від обліку запаси хліба, які ще були в їх розпорядженні. Чекісти з підручними активістами почали шукати заховане зерно. Улюбленим сюжетом кіножурналів із новинами, що передували показу фільмів у міських кінотеатрах, були дії активістів, які знаходили «чорні комори» в колгоспах і розкопували ями із зерном в селянських садибах. Надісланий Сталіним з надзвичайною місією в Україну уповноважений ОДПУ В. Балицький доповів 20 грудня на політбюро ЦК КП(б)У, що за два останні тижні чекісти виявили в республіці 7 тис. ям і 100 «чорних комор», в яких знайшли... 700 тис. пуд. зерна. Порівняємо цю цифру з хлібозаготівельним планом, спущеним на Україну: 356 млн пудів.

Отже, у Кремлі знали, що запаси прихованого зерна в Україні незначні. У чому тоді полягав смисл новорічної телеграми Сталіна українському селянству? Телеграма вимагала знайти і покарати селян, які приховували хліб. Отже, вона була адресованою місцевій владі вимогою організувати під прикриттям зимових хлібозаготівель, до яких на селі почали звикати, суцільний подвірний обшук. Ясна річ, шукали й хліб. Як доповіли чекісти, впродовж січня 1933 р. в українському селі знайшли трохи більше мільйона пудів зерна. В цю кількість увійшло й зерно, одержане при переобмолоті соломи та полови, а також конфісковане у перекупників. Якою, однак, була головна мета суцільних обшуків? У телеграмі про це не повідомлялося. Однак у селах, поставлених на «чорну дошку», як свідчив італійський віце-консул, тривали «обшуки і конфіскація продуктів». Конфісковували не тільки продукти, передбачені постановами «Про заходи до посилення хлібозаготівель» від 18 і 20 листопада 1932 р., а все продовольство, отримане селянами з присадибного господарства.

Купка нелюдів не бажала фіксувати на папері намір знищити мільйонні маси співгромадян позбавленням їжі. Але вона мала владу і не завагалася використати її саме таким жахливим способом на підставі усних вказівок. Однак залишилися свідки Голодомору. У 2016 р. Інститут історії України НАН України опублікував книгу обсягом у 720 сторінок, складену з окремих рядків або абзаців з опублікованих сотень спогадів. Саме тих рядків і абзаців, де йшлося про позбавлення їжі. Свідчили люди, яких Голодомор застав у певному місці, й ці місця охоплювали всю територію України. В Атласі Голодомору, створеному фахівцями Гарвардського університету за участю істориків і демографів України, ці місця позначені на карті. Отже, документальна база для доведення сталінського злочину існує.

Поважаючи пам’ять мільйонів співвітчизників, які загинули жахливою смертю, українці бажають добитися від міжнародної громадськості справедливої правової ідентифікації найбільшої в своїй історії трагедії.

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments