Щасливий той, хто в чорні дні збереже чистоту серця.
Шарль Де Костер, бельгійський письменник

Русифікація на крові

«Національні операції» як складова Великого терору
10 серпня, 2017 - 16:03
ГОЛОВНІ ДІЙОВІ ОСОБИ ВЕЛИКОГО ТЕРОРУ 1937 Р.: СТАЛІН, МОЛОТОВ, ВОРОШИЛОВ, ЄЖОВ. ПОКАЗОВА ІСТОРІЯ ЦЬОГО ЗНІМКА. КОЛИ ЄЖОВ ВИКОНАВ СВОЮ КРИВАВУ МІСІЮ, ТО БУВ ЗААРЕШТОВАНИЙ 1939 Р. ОСОБИСТО СВОЇМ НАСТУПНИКОМ БЕРІЄЮ, А 1940-ГО РОЗСТРІЛЯНИЙ ЯК «ВОРОГ НАРОДУ», АЛЕ НЕ ЗА СВОЇ ЗВІРСТВА, А ЗА «ПІДГОТОВКУ ДЕРЖАВНОГО ПЕРЕВОРОТУ». ПІСЛЯ 1939 РОКУ ЦЕ ФОТО З’ЯВИЛОСЯ У ВІДРЕТУШОВАНОМУ ВИГЛЯДІ — БЕЗ НАРКОМА ВНУТРІШНІХ СПРАВ

11 липня 1937 року «залізний нарком» Єжов підписав наказ НКВД № 00485 про початок з 20 серпня широкомасштабної операції, спрямованої на «повну ліквідацію» міфічних структур «Польської організації військової» на теренах СРСР. Цим почалася т. зв. «польська операція» НКВД, яка стала найбільшою з-поміж аналогічних їй «національних операцій»: загалом під час її проведення «трійки» засудили 139 815 осіб, з них 111 071 до розстрілу. У травні 1938-го в Москві був заарештований колишній генсек ЦК КП(б)У Станіслав Косіор, якому інкримінувалося керівництво цією організацією; наступного розу Косіор був страчений. А 17 серпня Єжов віддав наказ щодо проведення «румунської операції», спрямованої передусім проти емігрантів та перебіжчиків із Румунії; засуджено 8 292 осіб, із них до розстрілу — 5 439.

Ці дати знаменують собою трагічні віхи історії України, бо більша частина «польської операції» та практично вся «румунська операція» розгорталися на території УРСР і жертвами їхніми ставали люди, які або переселилися на українські терени, або — що стосується поляків — від народження жили там.

Загалом «національні операції» НКВД були важливою складовою Великого терору; спрямовувалися вони здебільшого проти представників тих націй та етносів, які вважалися «некорінними» для тодішнього Радянського Союзу — поляків, німців, латишів, литовців, естонців, фінів, греків, болгар, китайців, іранців, корейців, румунів, пуштунів тощо (хоча ще недавно багато які з них мали власні національні райони та сільради на території СРСР і вважалися цілком «корінними», а інші фігурували як «представники пригноблених світовим капіталом народів, які віднайшли в Країні Рад свою справжню батьківщину»). Як складова «національних операцій» (термін з’явився тоді ж, у 1930-ті) розглядалися і репресії проти такої національної спільноти, як «харбінці», тобто етнічних росіян й українців, які ще з царських часів жили і працювали в Маньчжурії (а це були десятки і десятки тисяч осіб, чимало з них там і народилися); частина з них мала необережність після підписання угоди про передачу Радянським Союзом Китайсько-Східної залізниці маріонетковій державі Маньчжоу-ґо у 1935 році переїхати до СРСР, де майже одразу була ретельно «зачищена».

На першому плані в ідеології більшовицької влади тоді був «пролетарський інтернаціоналізм», тому репресії проти «націоналів» допіру були точковими, зачіпали тільки інтелігенцію і партійних «ухильників», як-от групу Велі Ібраїмова в Криму. Проте на початку 1930-х Сталін та його оточення розпочали відхід від лінії на «коренізацію» життя народів СРСР на користь політики русифікації та централізації. Однією з головних причин цього стала переорієнтація керівництва ВКП(б) і повністю залежного від неї Комінтерну з «розпалювання світової революції» на «революцію ззовні», яка мала бути принесена на багнетах Червоної армії. Відтак, готуючись послати «визволяти Європу й Азію» монолітну в національному сенсі Червону армію, де команди віддавалися б російською мовою і беззастережно виконувалися, керівництво ЦК ВКП(б) здійснило в першій половині 1930-х грандіозні спецоперації з упокорення голодоморами «ненадійних» націй (передусім українців і казахів) й установило на селі «колгоспний лад» (фактично — відновило кріпацтво). У середині 1930-х були здійснені «точкові» депортації з прикордонних районів СРСР «ненадійних» націоналів. Так, на підставі таємного наказу НКВД від 25 березня 1935 року з прикордонних районів під Ленінградом були виселені фіни-інгерманландці. А через рік із територій радянської України, які прилягали до польського кордону, були виселені до Казахстану 15 тисяч польських і німецьких сімей (понад 65 тисяч осіб). Та це була лише прелюдія до «національних операцій» НКВД, які стали складовою Великого терору.

Метою «національних операцій» проголошувалася «боротьба з диверсійно-повстанськими та шпигунськими кадрами розвідок капіталістичних країн». Загалом із серпня 1937-го до листопада 1938-го в рамках усіх «національних операцій» було засуджено 335 513 осіб, із них розстріляно 247 157 осіб, тобто 73,66% від усього числа засуджених «трійками» та — як у випадку з Косіором й іншими діячами високого рівня — очолюваною сумнозвісним Ульріхом військовою колегією Верховного суду, тобто «трійкою» найвищого рівня, якою керували безпосередньо політбюро ЦК ВКП(б) та особисто Сталін.

Коротко зупинимося на складових «національних операцій», і передусім на тій, яка також безпосередньо істотно зачепила УРСР. 25 липня 1937 року Єжов підписав і запровадив у дію по телеграфу наказ № 00439, яким зобов’язав місцеві органи НКВД у п’ятиденний термін заарештувати всіх німецьких підданих, в тому числі політичних емігрантів, які працюють або раніше працювали на військових заводах і підприємствах, що мали оборонні цехи, а також на залізничному транспорті. Слідство у цих справах повинне було «домагатися вичерпного розкриття невикритої досі агентури німецької розвідки». У серпні-вересні 1937-го репресії розпочалися на практиці за зразком «польської операції». Всього по «німецької лінії» були засуджено 55 005 осіб, із них 41 898 осіб розстріляно.

Спочатку об’єктами репресій стали традиційно «підозрілі» контингенти: політемігранти, перебіжчики, колишні військовополонені, одержувачі листів і посилок з Німеччини, відвідувачі німецьких консульств, учасники культурно-національного руху тощо. Вичерпавши картотеки за цими категоріями, працівники НКВД почали заарештовувати людей на підставі їхнього німецького походження або навіть за підозрою щодо такого. Міг бути заарештованим будь-хто, в кого, на думку «компетентних органів», було німецьке прізвище. Вже після завершення «національних операцій», коли Єжова замістив на посаді наркома Лаврентій Берія, який згідно з директивою Сталіна «виправляв перегини», певне число занадто ревних виконавців було заарештоване. Їхні свідчення — безцінні документи, які описують механізми Великого терору. Так, слідчі НКВД УРСР заявили на допитах таке: «Була установка Успенського (1938-го — нарком внутрішніх справ УРСР, 1940-го розстріляний, оскільки «загидив методи фізичного впливу». — С.Г.) про те, щоб вибити базу у польській та німецькій розвідок...слід було арештовувати поляків і німців незалежно від того, чи досить на них матеріалів для арешту. На цій підставі при складанні документів на арешти поляків і німців домінуючу роль відігравала їхня національність».

Іншими словами, пролетарський інтернаціоналізм залишився для «параду», а на практиці в СРСР запанував звичайний російський нацизм...

При цьому репресії по «німецької лінії» щодо жителів автономії німців Поволжя не були тоді надто масштабними (тотальними вони стануть 1941-го); це пов’язувалося з тим, що для Сталіна то були «свої» німці, які здавна компактно проживали на офіційно закріпленій за ними території. Схожою логікою керувалися й Гітлер з Гіммлером, коли наказали не чіпати «осілих», «аріїзованих» німецьких циган, а кочових — відправляти у табори смерті.

Усього в межах «німецької операції» було заарештовано від 65 до 68 тисяч осіб, засуджено 55 005, із них до розстрілу — 41 898, до ув’язнення й заслання — 13 107. Із доправлених до ГУЛАГу німців і «запідозрених у німецькому походженні» більшість загинула, а дехто з уцілілих за колючим дротом антифашистів у 1939—1940 роках, після підписання двох відомих угод між СРСР і Третім Райхом, був виданий Гітлеру.

Отож, як бачимо, кільком тисячам німців України пощастило — у зв’язку з усуненням з посад Єжова й Успенського їх випустили на волю. До 1941-го...

У вересні 1937 року на підставі спільної постанови Раднаркому й ЦК ВКП(б) № 1428-326 «Про виселення корейського населення із прикордонних районів Далекосхідного краю», підписаної Сталіним і Молотовим, 172 тисячі етнічних корейців були виселені із прикордонних районів Далекого Сходу до республік Середньої Азії. Теж пощастило — лише депортували...

А «червоне колесо» котилося і котилося.

• 30 листопада 1937 року. Наказ Єжова про проведення «латиської операції». Засуджено 21 300 осіб, із яких 16 575 розстріляно.

• 11 грудня 1937 року. Наказ Єжова про проведення «грецької операції».

• 14 грудня 1937 року Директива НКВД про поширення репресій по «латиської лінії» на естонців, литовців, фінів, а також болгар. По «естонській лінії» засуджено 9 735 осіб, в тому числі до розстрілу 7 998. По «фінській лінії» засуджено 11   066 осіб, із них до розстрілу — 9 078.

• 29 січня 1938 року. Директива НКВД про «іранську операцію». Засуджено 13 297 осіб, з яких розстріляно 2 046.

• 1 лютого 1938 року. Директива НКВД про «національні операції» щодо болгар і македонців.

• 16 лютого 1938 року. Директива НКВД про арешти по «афганській лінії». Засуджено 1 557 осіб, із них до розстрілу — 366.

• 23 березня 1938 року. Постанова політбюро ЦК ВКП(б) про «очищення оборонної промисловості» від осіб, які належать до національностей, щодо яких проводяться репресії.

• 26 травня 1938 року. Постанова політбюро ЦК ВКП(б) про продовження національних операцій до 1 серпня того ж року.

• 24 червня 1938 року. Директива наркомату оборони про звільнення з Червоної армії військовослужбовців національностей, не представлених на території СРСР.

• 15 вересня 1938 року. Постанова політбюро ЦК ВКП(б) про створення «особливих трійок» для термінового розгляду справ осіб, заарештованих за «національними лініями» до 1 серпня того ж року.

Утім, арешти, вироки та страти в межах «національних операцій», попри зазначені вище обмеження в термінах, тривали до листопада 1938-го включно.

Що ж, Сталіну й керівництву ВКП(б) в результаті проведення «національних операцій» вдалося домогтися значного посилення гомогенності населення СРСР, його русифікованості та денаціоналізованості. Водночас наслідком цих операцій стали маргіналізація етнічних груп, які були об’єктами репресій (через нищення їхньої інтелігенції), послаблення Червоної армії та військової промисловості, загальна деморалізація суспільства. Це все далося взнаки 22 червня 1941-го і пізніше...

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments