Незалежність церковна криє в собі думку про незалежність державну.
Василь Липківський, церковний реформатор, перший митрополит Української автокефальної православної церкви

США: друга війна за незалежність

Як Сполучені Штати відбили інтервенцію Британії понад 200 років тому
4 жовтня, 2018 - 14:09
ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Роман Фенімора Купера The Spy: A Tale of the Neutral Ground, у наших перекладах «Шпигун», завершується тим, що головний герой Гарві (Харві) Берч, скромний і невідомий інформатор генерала Вашингтона, гине в битві з англійцями вже в другій війні за незалежність США.

Ця майже невідома в Європі війна почалася 18 червня 1812 року. В цей період наполеонівська армія вторглася до Росії, в Іспанії англійські війська під командуванням майбутнього переможця Наполеона при Ватерлоо герцога Велінгтона вели бої проти французької армії й поступово витісняли її в північну частину Іспанії.

Після перемоги при Трафальгарі в жовтні 1805 року Велика Британія володіла наймогутнішим флотом у світі. Його завданням була фактична морська блокада Франції і завойованих Наполеоном країн. Для цього потрібні були кораблі та моряки.

Довго не розмірковували. Стали захоплювати американські кораблі, а потім разом з командами насильно включати до складу британського флоту. Президент Томас Джефферсон 1806 року у вигляді відповіді запровадив ембарго на торгівлю як з Англією, так і з Францією. Хоча через декілька років цей білль було скасовано, проте захоплення американських торгівельних кораблів і товарів продовжувалися.

У конгресі утворилася фракція War Hawks — яструбів війни, що складається з конгресменів заходу і півдня країни. Тоді як в палаті представників і сенаті були прибічники збереження дружніх і торгівельних взаємин із Британією. Наростаюча ескалація і обурення діями англійців змусили президента Медісона оголосити війну Великій Британії.

Варто зауважити, що американська армія у той час налічувала лише 6,5 тисячі й була нужденною практично в усьому. В разі війни їй додавалися загони міліції, що складалися переважно з ненавчених і не дуже дисциплінованих підрозділів, які найчастіше терпіли поразки навіть від менших за чисельністю англійських військ.

ВАШИНГТОН. ЗАРАЗ ВАЖКО СОБІ УЯВИТИ, ЩО 1814 РОКУ БУДІВЛІ БІЛОГО ДОМУ І КАПІТОЛІЮ БУЛИ ЗАХОПЛЕНІ І СПАЛЕНІ БРИТАНЦЯМИ / ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Не кращими були справи з підготовкою офіцерів і генералів. Більшість останніх характеризовано як малоініціативні й нерішучі.

Невдачі на полі бою змусили вживати дієвих заходів щодо оборони країни. Попри на складне фінансове становище конгрес знайшов кошти для значного збільшення армії, її оснащення і забезпечення.

Американські катери почали справжню війну з британським флотом. Більше того, останньому було завдано кількох значних поразок. У вересні 1813 року на озері Ері американці вщент розгромили англійський флот, що дозволило взяти під контроль практично весь північний захід, тобто південні береги Великих озер.

Проте після поразки Наполеона 1814 року Велика Британія дістала можливість направити за океан додаткові війська. Флот увійшов у Чесапікську затоку, висаджений десант захопив Вашингтон 24 серпня 1814 року. Були спалені всі державні будівлі, у тому числі Капітолій, де засідав конгрес, і офіс президента Білий дім.

Незважаючи на перші поразки,  війна викликала нечуваний підйом патріотизму. Вторгнення англійців восени 1813 року великими силами не змогло переламати ситуацію. Хоча столиця Вашингтон була втрачена, взяти Балтимор інтервенти не змогли. Форт Макгенрі встояв після 25-годинного бомбардування, а на ранок американські солдати вивісили над укріпленнями гігантський прапор країни. Його вигляд надихнув 35-річного адвоката і поета-аматора Френсіса Скотта Кі, учасника оборони Балтимора, на створення вірша The Star-Spangled Banner — Прапор, усипаний зірками, який разом із музикою композитора Джона Сміта 3 березня 1931 року став державним гімном США.  

Після невдачі під Балтимором британські війська і флот покинули Чесапікську затоку і взагалі відійшли з півночі американської території до Канади — тоді англійської колонії.

В той же час британці вирішили перенести військові дії на південь. Для цього організували вторгнення для захоплення Нового Орлеана. Слід урахувати, що Луїзіана трохи більше 10 років як увійшла до складу США. Тоді населення міста і його околиць говорило або французькою, або іспанською. У бельгійському Генте вже тривали мирні переговори між англійськими і американськими представниками, але в грудні 1814 року британський флот увійшов до Мексиканської затоки і висадив десант під командуванням генерала Пакенхема у верхів’ях річки Бею Мазант у 10 милях від Нового Орлеана. У місті знаходилося 5 тисяч американських військових під командуванням генерала Ендрю Джексона. Сталося декілька зіткнень, але англійцям узяти місто не вдалося. У вирішальній битві 8 січня 1815 року Пакенхема було убито, а британські війська повністю розгромлені. Пам’ятник американському генералові і майбутньому президентові стоїть на головній площі Нового Орлеана.

До цього часу з Європи прийшли вісті про підписання Гентського миру — і військові дії припинилися.

Англо-американська війна виявилася віддзеркаленням не лише політичних умов військового конфлікту в Європі в епоху наполеонівських воєн, а  й спробою Великої Британії відновити своє володарювання над штатами, що відокремилися, в Північній Америці. Формально така мета не оголошувалася, але дії Лондона в політичній і військовій сферах свідчать саме про це.

На початку XIX століття Британська імперія підходила до піку своєї могутності, й поразка у війні з колоніями виглядала в очах багатьох політиків на берегах Темзи прикрим інцидентом.

Більше того, в якомусь сенсі США ставали торгівельним конкурентом. До реального економічного і багатобічного фінансового суперництва, зокрема в Латинській Америці, залишалося близько 50—60 років, але перші ознаки вже проявлялися.

Велика Британія вела війну з Францією, а США як нейтральна держава наполягала на своєму праві вільно торгувати з обома противниками.

Ментально в Лондоні американців продовжували вважати молодшими братами через недогляд і нерозуміння тих, хто відокремився від метрополії. До того ж формування політичної нації в Америці дійсно ще не завершилося, що остаточно сталося лише після завершення Громадянської війни в другій половині 1860-х рр.

З іншого боку, американська еліта дуже покладалася на віддаленість від Європи і недостатню увагу до Нового Світу в європейських столицях. Проблеми захисту країни практично не обговорювалися, формуванню й оснащенню армії увага не приділялася. Стратегія і тактика війни за незалежність, розроблена і застосована Вашингтоном, механічно переносилася на принципово інші умови початку XIX століття.

Одним із найважливіших результатів війни стало зростання антибританських настроїв і фактична дискредитація партії федералістів, прибічників миру і добрих відносин з Англією.

На політичну арену вийшли нові люди. Під прапорами звитяжної війни президентами стали Ендрю Джексон, Джон Куїнсі Адамс, Джеймс Монро, Вільям Генрі Гаррісон.

Американська еліта усвідомила найважливіше значення, зокрема військово-морського флоту, для захисту території країни і її зовнішньої торгівлі. Саме з цієї миті починається сприйняття Америки як великої морської держави.

Війна поклала початок періоду національної гордості й патріотизму, ментальні й регіональні відмінності переважно стерлися або стали сприйматися як географічне поняття. Зменшилися діалектні відмінності.

Невипадково англо-американська війна в американській історії сприймається як друга війна за незалежність.

Історичні паралелі завжди умовні. Однак багато загальних рис подій на сході і в політиці нашої країни з тим, що відбувалося в Америці на початку XIX століття. Американці вивчили уроки своєї історії. Тепер черга за нами.

Юрій РАЙХЕЛЬ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments