Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Таємниця суспільного багатства

Життя та праці Адама Сміта
21 квітня, 2007 - 00:00
АДАМ СМІТ. СКУЛЬПТУРА КІНЦЯ XVIII СТ. / ТИТУЛЬНИЙ АРКУШ ГОЛОВНОЇ КНИГИ СМІТА «ДОСЛІДЖЕННЯ ПРО ПРИРОДУ ТА ПРИЧИНИ БАГАТСТВА НАРОДІВ» УНІВЕРСИТЕТ У ГЛАЗГО, ДЕ СМІТ БУВ ПРОФЕСОРОМ. СХЕМА 1736 РОКУ

Якщо старовинний і дещо пишномовний вислів «володар умів» іноді все ж таки доречно вживати (а це дуже рідкісні випадки, бо справжня влада над умами — прерогатива людей дійсно видатних, якщо не геніїв), то герой нашої розповіді — якраз із цієї яскравої плеяди «обраних». Двісті років тому ім’я великого англійського і шотландського економіста Адама Сміта (1723—1790) гриміло по всій Європі; його знаменита праця, яка відразу ж стала класичною, «Дослідження про природу та причини багатства народів» (1776) була всього за декілька років перекладена всіма основними мовами Старого Світу. І недивно: в певному сенсі, ця книга сповістила про народження нової науки — політичної економії.

Про те, наскільки популярним був Сміт не лише серед знавців-учених, але й у «вищих сферах», свідчить цікавий факт, зафіксований його сучасником, лондонським аристократом графом Шелберном. Коли незадовго до смерті уславлений вчений відвідав багато обставлений будинок Шелберна, де зібралася тоді вся столична знать, включаючи нового прем’єр-міністра Великої Британії, 24-річного Вільяма Пітта молодшого, то все «благородне товариство» при появі великого економіста встало, немовби в єдиному пориві! Коли ж Сміт попрохав поважних джентльменів не збентежувати його і сідати, то сам прем’єр Пітт, чоловік, який лише в дружньому колі іноді знімав свою маску манірності й зарозумілості, вклонився докторові і професору Сміту та чемно сказав: «Ні, докторе, після вас: ми всі тут ваші учні»...

ПЕДАНТИЧНИЙ І НЕУВАЖНИЙ РЕВОЛЮЦІОНЕР

Чому ж Адам Сміт був оточений такою пошаною і визнанням? Чим, власне, його ідеї актуальні та цікаві для нас, хто живе вже в третьому тисячолітті, за постіндустріальної доби, коли образ і спадщина великого шотландця вже здаються багатьом чимось архаїчним, музейним, якщо й не безповоротно застарілим, то, принаймні, таким, що являє лише суто історико-академічний інтерес?

Чим уважніше знайомишся з головною працею Адама Сміта — його знаменитим «Багатством народів...», тим більше дивуєшся тому, наскільки ж його «архаїчні» переконання ввійшли в плоть і кров економічних теорій ХIX і ХХ сторіч — до такої міри, що ми просто часом не помічаємо цього (у цьому розумінні можна стверджувати, що знаменита книга Сміта зіграла не меншу роль у розвитку всього комплексу соціогуманітарних наук, чи, як говорили в XVIII сторіччі, «моральної філософії», ніж великий витвір обожнюваного ним Ісаака Ньютона «Математичні начала натуральної філософії» — в розвитку світового природознавства!). Але ще важливіше інше. При всій строкатості сучасних макро- та мікроекономічних концепцій, монетаристських, антимонетаристських, ліберальних, соціально орієнтованих та інших, учень — будь-яка людина, яка бажає відділити «зерно» об’єктивної істини в економіці від корисливих, тенденційних, упереджених поглядів (які цю істину затемнюють!), яка ні в якому разі не повинна забувати про декілька, з виду нескладних, але для свого часу вкрай революційних (вони потім стали загальновизнаними) тез, висловлених Смітом ще в 60—70-і роки XVIII сторіччя. Нагадаємо їх.

1. За Смітом, праця, і лише праця була, є і буде джерелом усякого суспільного багатства (що таке «праця» за умов постіндустріального «суспільства знань», ступінь інтелектуалізації цієї праці, поєднання в ній соціальних і приватних мотивацій — тема окремої змістовної розмови). Така сутність «трудової теорії вартості» Сміта, яка опинилася в епіцентрі запеклих суперечок економістів ХIX сторіччя і, як вчили в університетах за радянської доби, «творче переробленої» та використаної Марксом.

2. Для Сміта надзвичайно характерним є доволі критичне ставлення до сучасної йому держави, утримання якої він відносив до непродуктивних витрат суспільства (ця теза, на відміну від першої, підхопленої марксистською школою, стала азбучною істиною вже для економістів правоконсервативного напрямку. Парадокс! Але спадщина Сміта тим і цікава, що парадоксальна...). Безсмертний британець виробив свій ідеал: «дешевий» уряд із мінімумом урядовців, що не виходить за межі ролі «нічного сторожа» в економіці (прямо-таки Програма правлячої нині в США Республіканської партії!).

3. Різка критика будь-якого монополізму як явища, що неминуче веде до економічної деградації (скажіть, хіба не актуально для сучасної України?). З іншого боку, відстоювання концепції вільної торгівлі, як необхідної передумови економічної та політичної свободи (а взаємозв’язок тієї та іншої Сміт розумів дуже добре!).

4. Прихильність до теорії «природного права» (чи «природного порядку»), дуже популярної для XVIII сторіччя. За Смітом, людина і в своєму духовному житті, і в економічній діяльності повинна слідувати своїй «природі», своєму «єству». А єство це складне й суперечливе: люди, безперечно, здатні і на безкорисливі вчинки, але, все ж, у основу своєї політекономічної теорії британський дослідник поклав уявлення про людину як «згусток своєкорисного інтересу» (що робить честь об’єктивності та реалізму фундаторові класичної політекономії!).

* * *

До теорії Сміта ми ще повернемося трохи пiзнiше, поки що ж спробуємо коротко розповісти про те, якою ж людиною був цей знаменитий шотландець (чия слава була не меншою, аніж слава його співвітчизників і молодших сучасників Роберта Бернса та Вальтера Скотта). Які основні віхи його життя?

Скажімо відразу: прославлений перетворювач «моральної філософії» і один із творців економіки як науки був особистістю солідною, ґрунтовною, міцно стояв на землі, сторонився будь-яких революційних битв, барикад, великих потрясінь і нищівних соціальних змін. Він народився в невеликому шотландському містечку Керколді, недалеко від Глазго, в родині «головного контролера митниці його величності», вихідця з селян, який вибився в люди завдяки суто шотландській наполегливості, оптимізмові та життєвій винахідливості. Батько помер за три місяці до народження Адама, але залишив капітал, завдяки якому молодший Сміт зміг дістати належну освіту (університет у Глазго, потім — майже шість років навчання в знаменитому Оксфорді!). З юності був завзятим книголюбом; пізніше один із друзів зовсім не жартома назве його «найбільш обізнаною в світі людиною після Арістотеля» (кумири: римські філософи, Декарт, Бекон, Шекспір, Монтень, Ларошфуко...). Вже в 28 років (!) Сміт — професор логіки, а потім — «моральної філософії» (як уже говорилося, так за тієї доби називалися всі суспільні науки, взяті в комплексі) університету в Глазго. Був дуже спокійною, методичною, дисциплінованою людиною (не позбавленою, проте, суто професорської неуважності). Одного разу, повівши свого приятеля Чарльза Таунсенда на «промислову екскурсію» (він вирішив показати йому процес дублення шкіри), професор Сміт так захопився, що. .. впав у величезний дубильний чан і мало не захлинувся — впав (жах!) у своєму парадному каптані, дорогій лондонській перуці, з гарним ціпком...

Але, майте на увазі: взагалі, цей революціонер у науці був із тих, хто «вмів жити». Свій шлях він завершив не лише всесвітньо відомим ученим, але й володарем доволі почесної і прибуткової посади королівського митного комісара Шотландії! Так що перед нами аж ніяк не просто неуважний дивак; Адам Сміт не став би великим економістом, якби все своє свідоме життя жадібно не цікавився реальними, практичними проблемами господарства (чому сприяло й те, що ця довірлива, товариська людина завжди мала багато друзів серед ремісників і підприємців — кушнірів, тютюноторгівців, вівчарів, банкірів... і чудово знала їхнi потреби).

ЯК ДЕРЖАВА БАГАТІЄ?

Доволі цікаво, що перш ніж розпочати писати свою фундаментальну працю, професор Сміт випустив у Лондоні серйозний і глибокий трактат «Теорія моральних почуттів» (1759), що заклав основи його популярності як філософа (поки що ще не як економіста). Як пізніше згадував сам учений, він хотів дати відповідь на такі питання: чим визначається поведінка людей у суспільстві, які її критерії (у XVIII сторіччі вірили, що ці критерії існують!). Автора привабила думка великого Ньютона: якщо «натуральна філософія» (тобто, говорячи сучасною мовою, весь комплекс точних наук) удосконалює свій експериментальний метод, то це розширює i межі «моральної філософії». Тобто людину і суспільство можна і потрібно дослідити так само, як і природу!

Від етики до політекономії, від «людини взагалі» до конкретної, «економічної» людини, яка переслідує насамперед свої приватні, матеріальні інтереси (але й не протиставляє себе суспільству, з яким вона об’єктивно й неминуче пов’язана!) — такий напрямок руху дослідницької думки Сміта. «Багатство народів...» є не лише результат вивчення конкретних економічних явищ, але й плід зрілого філософського аналізу. Саме це (а також блискучий стиль викладу: Сміт чудово знав латину, класичну римську культуру, обожнював Цицерона та вмів виражати свою думку як античні оратори: стисло, точно і ясно!) забезпечило книзі успіх.

Як ми вже згадували, в основу концепції Сміта покладено ідею універсальної продуктивної праці як джерела будь- якої створюваної вартості, і, таким чином, суспільного багатства взагалі. При цьому, в своїй праці Сміт не раз із похвалою відгукується про «благотворний егоїзм». Прагнення розбагатіти, жити набагато краще за інших (якщо воно підкріплене чесною працею!), пише вчений, «збуджує та підтримує в постійному русі людську працьовитість. Саме вона вперше спонукала людей обробляти землю, будувати помешкання, засновувати міста і громади, вдосконалювати науки і мистецтва (цікавий смисловий ряд творчої праці — і матеріальної, і фізичної, і духовної!— І. С. ), які облагороджують і прикрашають людське життя».

Дуже важливим відкриттям Адама Сміта був встановлений ним прямий зв’язок між вартістю товару (категорією, яка на відміну від ціни, піддається об’єктивному обґрунтуванню!) і мірою праці, необхідної для його виробництва. Він писав: «Дійсна ціна кожного товару, тобто те, що кожен предмет коштує тому, хто бажає придбати його, є праця і зусилля, які потрібно затратити для його придбання. Природно, що предмет, який звичайно виробляється протягом двох днів чи двох годин праці, повинен коштувати вдвічі більше, аніж продукт одного дня чи однієї години праці».

Ось це й була трудова теорія вартості — творіння Сміта. Хоча пізніше — нескінченно критиковане, воно зіграло в історії економічної науки, можливо, не меншу роль, аніж відкритий Ньютоном великий закон всесвітнього тяжіння в історії фізики. Незважаючи на шквал критики і презирливих епітетів (викликаних, цілком можливо, насамперед матеріальним інтересом тих чи інших соціальних груп), ця теорія на багато десятиріч уперед стала класичним «началом начал» для всіх, хто бажає осягнути премудрості і таємниці добробуту народів. Свобода торгівлі; нічим не обмежений розподіл праці; зниження податків як виключно важливий чинник господарського прогресу — ось, згідно з Адамом Смітом, абсолютно необхідні умови (перелік, зрозуміло, далеко не вичерпний, він може мінятися в залежності від конкретних історичних обставин) для поступового розвитку економіки. І, звичайно, абсолютно особливу роль відігравала і відіграє тут продуктивна праця, що створює новий продукт, призначений на продаж (інакше кажучи, новий товар!), і, таким чином, нову вартість. Саме таким шляхом (хоча, звичайно, було все — і бандитське «первісне накопичення» капіталу, і фантастичні ігри на біржі з небаченими спекуляціями) історично створювалося колосальне багатство західних суспільств «ринкової демократії». У зв’язку з цим, як мінімум, дуже сумні роздуми викликають такі, наприклад, оголошення в наших загальнодоступних ЗМІ: «Я навчу вас заробляти (!? — І. С. ) на коливаннях курсів валют і кон’юнктурі на біржі. Підпис: такий-то...». І таким ось шляхом ми сподіваємося досягти соціального прогресу та економічного зростання, та ще й за умов сучасної «економіки знань», що пред’являє виключно високі вимоги до освітнього рівня людини? Так, Сміт не раз писав про «благотвiрний егоїзм», але можна легко уявити собі, з яким сарказмом він прокоментував би такі «нововідкриті», найпростіші шляхи до багатства...

Ця дивовижна людина не йшла в житті легким шляхом; хоча він вже у 17 років(!) отримав свій перший учений ступінь — магістра мистецтв, були в нього і дуже важкі роки навчання в Оксфорді, коли доводилося недоїдати, долати голод і холод. Що таке праця і злидні, Адам Сміт знав не з розповідей приятелів.

Але найцінніше, що є в духовній спадщині Сміта — це розуміння ясного й чіткого взаємозв’язку економічної та політичної свободи. Він писав: «Людина звичайно розглядається державними діячами і прожектерами (у XVIII сторіччі так часто називали політиків,— І.С. ), як якийсь матеріал для політичної механіки. Прожектери порушують природний хід людських справ, потрібно ж залишити природу самій собі і дати їй повну свободу в переслідуванні її цілей і здійсненні її власних проектів. Для того, щоб піднести державу з найнижчого ступеня варварства до найвищого ступеня добробуту, потрібні лише мир, легкі податки і терпимiсть в управлінні; все інше зробить природний хід речей. Всі уряди, які насильно спрямовують події іншим шляхом чи намагаються зупинити розвиток суспільства, — протиприродні. Щоб утриматися при владі, вони змушені здійснювати пригноблення і тиранію...». Це було сказано ще 1755 року!

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ