А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

«Усі будемо рівні»-3

«Чорна рада» Пантелеймона Куліша як твір-попередження
7 вересня, 2018 - 09:39
17 ЧЕРВНЯ 1663 Р., НІЖИН, ОБРАННЯ БРЮХОВЕЦЬКОГО ГЕТЬМАНОМ НА «ЧОРНІЙ РАДІ» (МАЛЮНОК КІНЦЯ ХVІІ СТ.). ПЕРЕД НАМИ — АЛГОРИТМ РУЇНИ В УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІЇ, ПОТІМ ВІН ВІДТВОРЮВАВСЯ ЗНОВУ ВПРОДОВЖ СТОЛІТЬ

Закінчення. Початок читайте «День», № 147-148, 155-156

Але далеко не всі простолюдини, які прийшли на «чорну раду» й сподівалися тут поживитись, отримали те, що хотіли. Багато з них пішли звідти без нічого. У романі є епізод, де кілька простолюдинів після ради ведуть мову між собою. Один із них каже: «Я он попав був жупан такий, що пари волів стоїть, та гаспедський козак дав келепом по руці так, що не рад би й шестирику! Тепер саме в косовицю доведеться попоноситись із рукою! І чарки горілки не заробиш. От тобі й рада!». Інші ж простолюдини говорять: «Рушаймо, рушаймо додому, поки ще й ніг не поперебивали, мов кабанам у городі!.. Ніде правди діти, не на добре діло ми пустились! Ліпше зробили наші сусіде, що не послухали запорожців. Тепер стидно в село й очі появити: довіку будуть дражнити чорною радою!»

«І почав чорний люд розходитись, — пише Куліш. —  Замовкли й музики, затихли й скоки, і веселі гопаки по полю. Незабаром стало кожному розумно, що нічого гаразд веселитись». Дехто з ображених навіть закликає переобрати гетьмана: «Коли ми помогли кому злізти на гетьманський стіл, дак зуміємо і зі столу зопхнути! Куптесь у полки, кричіть «у раду!» Визвольмо Сомка та Васюту з неволі: тії за нас уступляться!» Однак уже пізно. І ці заклики не знаходять належної підтримки.

Навіть старий запорожець Пугач, який всіляко підтримував Брюховецького, розчарований. Звертаючись до новообраного гетьмана, він говорить: «А хіба ж ти... не казав нам, окаянний, як підмовляв нас у городи: «Ходімо, батьки, зо мною, заведемо свої порядки по всії Україні?» Хіба ти не казав, що Січ буде Січчю, а запорожці будуть судити й рядити всю Гетьманщину по своїм звичаям?» Щоправда, Брюховецький йому демагогічно відповідає: «Казав... і як казав, так і зробив. Самі бачите, що запорожці тепер перші пани на Вкраїні: понаставляв я їх сотниками й полковниками, судитимуть і рядитимуть вони по запорозьких звичаях усю Вкраїну. Нема вже й тепер ні в міщанина, ні в мужика се моє, а се твоє, все стало обще; козак усюди став господарем, як у себе в кишені. Чого ж вам іще хочеться?» Отож, Брюховецький ніби реалізував «комуністичну програму» запорожців: козацька голота отримала владу (насправді, лише ті, хто був наближений до новообраного гетьмана), а власність начебто стала спільною — її можна було забирати в багатих собі.

Зі сказаного в романі випливає, що Ніжинська «чорна рада» нічого доброго не дала ні простолюдинам, ні козацькій старшині, ні Україні загалом. Навпаки, вона призвела до розбрату, дезорганізації суспільства. Від цього виграли Брюховецький та жменька його прихильників.

У завершальній частині роману відбувається своєрідний філософський діалог між Петром Шраменком та кобзарем, чоловіком Божим. Перший говорить: «Смутно мені.., що в світі ледащо панує, а добре за працю й за горе не має жодної награди!»

«Не кажи так, синку, — дав одвіт божий чоловік, — усякому єсть своя кара і награда од Бога.

— Як же? — каже Петро. — Іванець ось вознесен, а Сомко з моїм панотцем гіркую випили.

А Божий чоловік:

— Іванця Бог гріхом уже покарав; а праведному чоловікові якої треба в світі награди? Гетьманство, багатство або верх над ворогом? Діти тілько ганяються за такими цяцьками; а хто хоть раз заглянув через край світу, той іншого блага бажає... Немає, кажеш, награди! За що награди? За те, що в мене душа лучча от моїх ближніх? А се ж хіба мала милость господня? Мала милость, що моя душа сміє і зможе таке, що іншому й не присниться?.. Інший іще скаже, що такий чоловік, як твій панотець, уганяє за славою? Химера! Слави треба мирові, а не тому, хто славен? Мир нехай навчається добру, слухаючи, як оддавали жизнь за людське благо; а славному слава у Бога!».

Звісно, у чомусь така філософія може імпонувати: мовляв, не варто ганятися за цяцьками цього світу — є речі більш важливі, які бачать лише ті, хто зумів побачити вищі речі. Але чи не є така філософія філософією пораженства? Із наведених міркувань випливає, ніби не варто перейматися поразками в цьому житті. Коли ти поступив праведно, чесно, то славен будеш у Бога. Така філософія, якщо її послідовно дотримуватися, є толеруванням зла, примирення зі злом.

Однак не будемо перейматися цією філософією терпимості, яку представляє чоловік божий. Нас більше цікавить соціальна філософія роману. На неї, як правило, дослідники не звертали уваги. А шкода...

Куліш, осмислюючи події української історії в «Чорній раді», ніби зумів «заглянути в майбутнє». Навіть можна твердити, що він передбачив перемогу більшовизму на українських землях.

Звісно, комунізм у Росії, й комунізм в Україні — не одне й те саме.

Одним із перших, хто звернув увагу на те, що більшовизм, власне російський комунізм, є не тільки й не так продовженням традицій марксизму й соціалізму, як продовженням російських традицій, був український мислитель Арсен Річинський. Зокрема, ця ідея зустрічається в його книжці «Проблеми української релігійної свідомості» (1933). Пізніше, через чотири роки, вона була озвучена Миколою Бердяєвим у роботі «Витоки й сенс російського комунізму» (вперше опублікована англійською мовою в 1937 р.).

Справді, російський комунізм (більшовизм) має корені в російській культурі, ментальності. Для росіянина общинне існування, де «все спільне» і немає особистої свободи — нормальний стан. Водночас таке буття поєднується з жорсткою владою зверхника, якому всі мають коритися.

Український комунізм не такий. Щоправда, ми не маємо роботи, де б це явище всебічно аналізувалося, — як це є в згадуваній роботі Бердяєва щодо російського комунізму. Зате маємо Кулішеву «Чорну раду». Тут у художній формі показані й витоки, і сенс українського комунізму. Власне, витоки цього явища варто шукати в запорозькому козацтві, в середовищі якого популярною була ідея соціальної рівності, бажання експропріювати експропріаторів.

Однак на цьому схожість із російським комунізмом закінчується. Український комунізм, на відміну від російського, зорієнтований на свободу, яка переходить в анархію. Не даремно терени України під час «визвольних змагань» 1918—1920 рр. стали місцем, де розгорнули свою активну діяльність анархісти батька Махна. З’явився тут навіть анклав анархізму. Чогось подібного на колишніх землях царської Росії не було.

Тобто якщо російський комунізм виявився «державним», то український   — «антидержавним».

Куліш у «Чорній раді» фактично показував, до чого може призвести перемога популістських ідей українського комунізму. Брюховецький, який, використовуючи їх, прийшов до влади, почав руйнувати Гетьманську державу.

Роман «Чорна рада» став своєрідним попередженням. Під час «визвольних змагань» 1918—1920 рр. популістські ідеї українського комунізму дали про себе знати на повну силу.  Їх так чи інакше використовували лідери Центральної Ради, які, врешті-решт, стали політичними банкрутами. Під їхнім впливом перебували лідери Директорії, які зруйнували Гетьманат Павла Скоропадського, а свою повноцінну державу так і не змогли створити.

Дезорганізацією українських державних інститутів найкраще скористалися російські більшовики. Використовуючи популістські комуністичні гасла, обіцяючи віддати землю селянам, фабрики — робітникам, вони зуміли прихилити на свій бік немалу частину українців. Це не значить, що українці масово ринулися в Червону армію. Але те, що чимало з них сприймало та приймало комуністичні ідеї, це факт. Без цього російські більшовики не змогли б утвердитися в Україні.

Звісно, Куліш — не Нострадамус. І те, як відбувався прихід більшовизму на українські землі, письменник в деталях передбачити не міг. Але він вказав, які негативні наслідки може мати втілення для українців популістських комуністичних ідей. На жаль, це попередження не було сприйнято. І ми отримали те, що отримали.

Петро КРАЛЮК
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments