Безлад не створює порядку. Якщо око зодчого — хаос, будівля буде Вавилонською вежею.
Віктор Гюго, французький письменник

Велика антиутопія

Доля роману-попередження Джорджа Орвелла «1984»
21 серпня, 2020 - 11:38
ДЖОРДЖ ОРВЕЛЛ, ЯК ЖОДЕН ІНШИЙ ПИСЬМЕННИК, СПРОМІГСЯ ПОБАЧИТИ СУТНІСТЬ ТОТАЛІТАРИЗМУ ТА ВЕЛИКИЙ ОБМАН

Британський письменник Ерік Блер (1903 — 1950) прожив яскраве життя. Першу збірку нарисів він опублікував під псевдонімом Джордж Орвелл у 1933 р. Останній твір під назвою «1984» дійшов до читачів за кілька місяців до його смерті — у червні 1949 р.

У цьому романі описувалися події, що мусили відбутися через третину століття. Читачі, які тоді ще не встигли відійти від ейфорії після перемоги Об’єднаних Націй над нацистською Німеччиною та її союзниками, несподівано опинилися в ситуації «холодної війни». Ніхто не знав, чи переросте ця війна в гарячу фазу і яка доля чекатиме всіх, хто виживе. Д. Орвелл допустив, що протистояння колишніх союзників по антигітлерівській коаліції переросте в ядерну війну, після чого з величезною майстерністю і реалізмом показав той світ, який чекав людство.

Не всі з перших читачів цієї антиутопії розуміли, що письменнику не доводилося напружувати уяву, описуючи майбутнє. Той фантастичний жах із певними елементами гротеску, який вони бачили на сторінках роману, існував у сьогоденні — в російсько-радянській імперії і «визволеній» нею з-під нацистською панування «ялтинській» Європі. Однак у міру того, як у вільному світі починали розуміти, що діється за «залізною завісою», роман-попередження Дж. Орвелла ставав все більш переконливим. Він кинув яскраве світло на всю попередню творчість письменника, і у Великій Британії поспішили видати 20-томну збірку його творів. Виявилося, що термін «холодна війна» уперше вжив Дж. Орвелл ще в жовтні 1945 р. В. Черчиллю по праву належав тільки вираз «залізна завіса», який став популярним після його знаменитої фултонської промови.

ПРО НАЗВУ РОМАНУ

Серед трьох сотень сторінок цього твору жодної зайвої немає. Не менш вдалою виявилася назва, яка датувала описувані події. В міру наближення 1984 р. увага читачів до роману мусила загострюватися. Коли дата залишилася позаду, інтерес не згас, тому що в романі характеризувалася політична система з великим запасом міцності.

Як Орвелл прийшов до цієї назви? Існують тільки гіпотези. Одні здогадуються, що назва виникла випадково. Перебираючи варіанти, автор не знайшов прийнятного, а тому в заголовок виніс дату закінчення рукопису — 1948, тільки переставив місцями дві останні цифри.

Інша гіпотеза має під собою дещо сумнівну фактичну основу. Не можна заперечувати інтересу Орвелла до опублікованої в 1908 р. антиутопії Дж. Лондона «Залізна п’ята». Письменник розповідав у ній про події 1912 — 1932 рр., коли капіталізм перероджувався замість очікуваного соціалізму в олігархічний лад, який панував упродовж трьохсот років. Розповідь відбувалася від імені героїв провальних революцій XX ст., рукопис яких знайшли у XXVII ст. — в епоху Братства людей. Орвелл вивчав цю антиутопію і навіть опублікував рецензію. В свою книжку він переніс поняття опозиційного олігархічному режиму Братства і термін «проли» (скорочено від «пролетаріат»). Назва твору Орвелла теж фігурує у Дж. Лондона. В «Залізній п’яті» розповідалося, що будівництво олігархами гігантського міста Есгард завершилося в 1984 р.

У наступні десятиліття немало журналістів і вчених-гуманітаріїв оцінювали, наскільки їхня сучасність відповідала картинам, описаним Орвеллом. Не задовольнившись фільмом, поставленим ще в 1956 р., англійці створили в 1984 р. нову стрічку. Дивитися її все одно, як зазирнути в пекло. Роман видавався у багатьох країнах, і його сумарний наклад перевалив за 40 млн примірників.

Особливою увагою роман не випадково користується в сусідній країні. Російські інтелектуали вбачали в дослідженні творчості Дж. Орвелла можливість проявити свою опозиційність. Літературознавець В’ячеслав Недошивін, який настільки зацікавився забороненим у першій половині 1980-х рр. романом, що підготував дисертацію на близьку, але дозволену тему про антиутопії, в наступні роки перекладав твори письменника і став автором його першої російськомовної біографії. Відзначаючи в «Российской газете» в 2013 р. 110-ту річницю від дня народження Орвелла, він наважився зробити спірне, але не позбавлене певної логіки узагальнення: «Через півстоліття після смерті його книги в усіх світових рейтингах ідуть на третьому місці: Біблія, Маркс, Орвелл».

СВІТОГЛЯД ДЖ. ОРВЕЛЛА

Після появи нацистської Німеччини, яка не приховувала своїх реваншистських намірів, ставлення демократичних країн Заходу до Радянського Союзу істотно поліпшилося. Ф.Д. Рузвельт у 1933 р. встановив із ним дипломатичні відносини, хоча знав, що сталінський уряд нищить мільйони селян, передусім українських. Країни колишньої Антанти теж змінили гнів на милість, намагаючись протиставити СРСР Третьому райху.

Тим часом Дж. Орвелл всією своєю творчістю доводив, що не бачить різниці між ідеологіями комунізму, фашизму і нацизму. Одразу після війни, в 1945 р., коли ставлення до Радянського Союзу на Заході стало цілком позитивним, він опублікував (з великими труднощами) свою сатиру-казку «Ферма  тварин», в якій дав нищівну характеристику радянській дійсності. Останній роман письменника «1984» за своїм критичним зарядом став, мабуть, найбільш переконливим у світовій літературі сатиричним зображенням тоталітаризму сталінського зразка.

Термін «тоталітаризм» пустив в обіг журналіст Дж. Амендола в 1923 р., щоб затаврувати політичну систему, яку мав намір створити в Італії колишній соціаліст і вождь фашистів Б. Муссоліні. Хоч як це дивно, термін сподобався як антифашистам, так і фашистам. Адже для фашистів абсолютна підпорядкованість людини державі була категоричним імперативом.

Репресивні політичні системи, які після Першої світової війни виникли спочатку в радянській Росії, а потім в Італії та Німеччині, мали зовнішню схожість. Тому в демократичних країнах виникла ідея об’єднати їх одним узагальнюючим терміном — «тоталітаризм». Впливова лондонська газета Times з 1929 р. почала використовувати цей термін в нарисах про Радянський Союз. З часом його взяли на озброєння науковці.

Беручи участь у боротьбі іспанських республіканців з армією Ф. Франко, Дж. Орвелл познайомився з діяльністю гітлерівських і сталінських органів державної безпеки, які протистояли один одному, але користувалися схожими методами. Письменник ледь вирвався у 1936 р. з пазурів агентів НКВС. Працюючи над своїм підсумковим романом «1984», він зауважив в есе «Чому я пишу»: «Іспанська війна й інші події 1936-1937 років порушили в мене рівновагу, і відтоді я не знав, де моє місце. Кожен всерйоз написаний мною рядок прямо чи опосередковано — проти тоталітаризму і за демократичний соціалізм».

В демократичних країнах Заходу соціалізм був популярною течією. На схилі життя К. Маркс поділив комунізм на дві фази, і першу з них, з розподілом матеріальних благ по труду, назвав соціалізмом. Коли марксову доктрину комунізму взяли на озброєння більшовики, виникла плутанина у слововжитку. В країнах, не вражених вірусом комунізму, термін «соціалізм» використовувався в його традиційному смислі — як утвердження класового миру, підпорядкованості держави суспільству і державної підтримки слабо захищених соціальних верств. Тим часом будований в російсько-радянській імперії комуносоціалізм ґрунтувався на пропаганді класової війни, утвердженні диктатури вождів монопольно існуючої партії під симулякром «диктатури пролетаріату» й на нещадному визискуванні поневоленого суспільства з метою здобуття ресурсів для зовнішньої експансії.

Орвелл розповідав, що став прибічником соціалістичних ідей не під впливом Маркса, а виходячи з власного досвіду життя серед соціальних низів. Він жорстко критикував західних письменників (наприклад, Б. Шоу), які ототожнювали соціалізм із радянською дійсністю. Після того, як Гітлер «заштовхнув» СРСР в Об’єднані Нації, які мали достатній ресурсний потенціал, щоб знищити нацизм, він зауважив: «Цей мерзенний вбивця Сталін тепер на нашому боці, а значить, чистки і все інше забудуться». У 1947 р., коли у таборах переміщених осіб в західній зоні окупації Німеччини зосередилися десятки тисяч українців, він потурбувався перекласти для них свою сатиричну казку «Ферма тварин» (у перекладі — «Колгосп тварин»). У передмові до українського видання, яке виявилося першим, Орвелл написав: «Ніщо так не призвело до перекручення поняття соціалізму, як погляд, що Росія — соціалістична країна, і що кожний вчинок володарів Росії заслуговує вибачення, коли не наслідування».

РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ У ДЗЕРКАЛІ РОМАНУ «1984»

Викривальний пафос останнього роману Дж. Орвелла зосереджувався на реаліях російсько-радянської імперії, яка вийшла переможцем із Другої світової війни і перетворилася на наддержаву. Ні фашистська Італія, ні нацистська Німеччина письменника не цікавили; відпрацьований матеріал! У цьому романі-попередженні небезпека комуністичної експансії була проілюстрована громадянам вільного світу в найбільш доступній формі: шляхом яскравого висвітлення політичного і соціального життя в олігархічній наддержаві Океанія, утвореній після атомної війни злиттям Британської імперії зі Сполученими Штатами Америки. Дія відбувалася у зруйнованому Лондоні.

В Океанії, як розповідав Орвелл, панувала тоталітарна ідеологія «англосоцу» (англійського соціалізму), схожа на російський комуносоціалізм. Соціальна структура держави була простою: на 85% вона складалася з пролів (пролетаріату) і на 15% — із членів всевладної Партії. Цілком залежні від державного патерналізму проли були виключені з політичного та громадського життя й  отруєні   політичною пропагандою. Над ними височіла Партія, що поділялася на багатомільйонну Зовнішню й олігархічну Внутрішню. Вершину піраміди влади уособлював Старший Брат.

Початок. Закінчення читайте в наступному випуску сторінки «Історія та Я»

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор
Газета: 
Рубрика: