Мова - це спосіб народження думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, філософиня

«Він любив Тростянець»

Про родинне гніздо Скоропадських
6 липня, 2018 - 11:14
ГЕТЬМАНСЬКЕ «РОДИННЕ ГНІЗДО» — БУДИНОК У ТРОСТЯНЦІ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ. ФОТО ПОЧАТКУ ХХ СТ.

У біографіях Павла Петровича Скоропадського автори часто наголошують лише на українському корінні гетьмана, який походив із давнього козацького роду. Однак не менш важливим аргументом на користь українськості гетьмана, який значну частину свого життя був офіцером російської імператорської армії, є саме патріотичне виховання змалку. Павло Петрович любив Україну, він не міг її не любити, бо ще в босоногому дитинстві майбутнього політика так навчив його дід — Іван Михайлович Скоропадський. Людина, з якою пов’язані перші спогади гетьмана про Україну. Людина, портрет якої висів над письмовим столом політика в еміграції. Людина, особистість і діяльність якої, на думку Павла Петровича, заслуговують на окреме дослідження.

Іван Михайлович Скоропадський народився 1805 року в селі Дунаєць Глухівського повіту Чернігівської губернії. Він отримав хорошу домашню освіту, знав кілька іноземних мов і до того ж вільно володів українською (чим не могла похвалитися більшість тогочасної знаті). Наслідуючи свого батька, секунд-майора Михайла Скоропадського, Іван вирішив у 20-річному віці присвятити себе військовій справі. Але за декілька років Скоропадський зрозумів — армія не для нього, і вступив на цивільну службу. В 1851 — 1853 роках Іван Михайлович був предводителем дворянства Полтавської губернії, а з 8 квітня 1851 року ще й надвірним радником, себто офіційно зверталися до нього «Ваше високоблагородіє».

Скоропадський відзначався освіченістю, небайдужістю та прогресивністю, завдяки чому дуже виділявся серед інших чиновників. Він уважно стежив за всіма суспільно-політичними процесами в Російській імперії й мав щодо кожного з них власну думку, навіть якщо часто не міг висловити її вголос. Іван Михайлович активно працював у комісії зі скасування кріпацтва і ревно опікувався питаннями, пов’язаними з освітою. Коли він займав посаду голови Прилуцької повітової училищної ради, Прилуцький повіт посів перше місце на Полтавщині за кількістю учнів та шкіл. У той час як в сусідньому Лубенському повіті нараховувалося близько тридцяти училищ, у Прилуцькому — вдвічі більше (!).

Ціла низка цих шкіл та училищ з’явилися тільки завдяки клопотам та фінансам Івана Михайловича. У 1867 році він заснував пансіон для підготовки народних учителів, і, що цікаво, учнями цього закладу могли стати лише селянські діти. Згодом Скоропадський відкрив перше в місті жіноче початкове училище. Крім того, він майже за безцінь продав свою прилуцьку садибу місту під чоловічу гімназію, яка зберіглася до наших днів.

Старання Івана Михайловича не залишилися непоміченими — він став першим Почесним громадянином Прилук, і на його честь було названо одну з вулиць міста. Ба більше, з особистого дозволу імператора у міській управі поряд із портретами осіб царського дому повісили портрет Скоропадського (!).

Утім насамперед Іван Михайлович — успішний землевласник. Він був дуже заможною людиною: володів двома тисячами кріпаків і сімома тисячами десятин землі. Ще в 1830 році, після одруження з Єлизаветою Петрівною Тарновською, він отримав у спадок від батьків великий наділ землі біля річки Тростянець. І хоч спочатку молоде подружжя оселилося в батьківському маєтку в Григорівці, саме Тростянець, без перебільшення, стане любов’ю усього життя Скоропадського. Там він створить дендрологічне диво, котре навіть через століття не втратить своєї первозданної краси — Тростянецький парк.

«У Ивана Михайловича была одна страсть: это любовь к природе. Живя... постоянно в Тростянце и обладая крупными средствами, он создал Тростянецкий парк, который к концу его жизни представлял крупную достопримечательность Украины. Не говоря уже о художественной стороне последнего, удивлявшей всех, кому приходилось в нем побывать, парк этот по количеству собранных в нем редких экземпляров деревьев мог конкурировать с первоклассными ботаническими садами Европы», — писав Павло Петрович Скоропадський у своїх спогадах «Мое детство на Украине».


ІВАН МИХАЙЛОВИЧ СКОРОПАДСЬКИЙ ЗАПОВІВ ПОХОВАТИ ЙОГО У ТРОСТЯНЕЦЬКОМУ ПАРКУ / ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Павло Петрович, як ніхто інший, міг оцінити титанічну працю, вкладену його дідом у створення парку. Своє дитинство майбутній гетьман провів у Тростянці, він на власні очі бачив, як на Чернігівщину завозили екзотичні рослини з усіх усюд і як дбайливо Іван Михайлович ставився до розбудови та оздоблення рослинного «скарбу» Скоропадських. Частина мемуарів гетьмана, присвячена дитячим рокам, просякнута любов’ю і захопленням малого своїм дідом та його справою. Донька Павла Петровича — Олена Отт-Скоропадська — згодом у своїй книжці «Остання з роду Скоропадських» зробить красномовний висновок: «Я пам’ятаю, як мій батько любив свого діда, і як він, так само, як і дід, любив Тростянець».

Окрім любові до Тростянця Іван Скоропадський передав своєму онукові «життєву» науку. За спогадами Отт-Скоропадської, особистість її прадіда накладала відбиток на весь його спосіб життя, по суті, дуже скромний, простий і патріархальний. Його піддані мали до нього постійний доступ, і він, справді, щиро піклувався про них. Іван Михайлович мав беззаперечний авторитет серед усіх, хто його знав. Показово, що на всю величезну Тростянецьку садибу був лише один охоронець, і при тому крадіжок чи будь-якого іншого безладу ніколи не було. Таким же, мабуть, дід хотів виростити і свого Павла. Іван Михайлович виховував онуків своєрідним методом: одного разу він змусив дітей допомагати робочим будувати хату або ж самостійно обробити шматочок землі, засіяти його і зібрати врожай. Павло Петрович згадував випадок, коли йому знадобилася дідова наука: «Помню, как 30 лет спустя я с управляющим в моем имении Дунайцы поспорил о каких-то подробностях пахоты, и на вопрос его «да откуда же Вы это знаете?» я ему спокойно сказал, что «напрасно вы думаете, что я не умею пахать», и тут же на поле стал за первым же приблизившимся к нам плугом, и к моей радости увидел, что не забыл еще сноровок для того, чтоб плуг шел правильно».

«Дед нас обожал и очень баловал. Но его подарки имели всегда определенную воспитательную цель», — писав гетьман. Цікаво, що перші штани («меня по английской привычке почему-то еще в пять лет одевали девочкой») та першого коня саме дід Іван подарував малому Павлусю. І ці події стали одними з найрадісніших спогадів раннього дитинства майбутнього політика.

Важливими рисами характеру Івана Михайловича були також гостинність й товариськість. Він перетворив свій маєток на центр місцевого життя, бо ж кожного тижня до Тростянця приїздили і знатні пани, і дрібні поміщики. До Скоропадських навідувалися Тарновські, Галагани, Милорадовичі, Маркевичі та нерідко гостювали відомі митці, зокрема художник Микола Миколайович Ге. Він намалював усіх членів родини, і сьогодні ці картини зберігаються в Чернігівському художньому музеї. Проте жоден панський маєток неможливо уявити без музики й артистів, тож Скоропадський радо вітав і щедро обдаровував мандрівних лірників та кобзарів. Також у Тростянці виступали видатні українські музиканти — брати Зарембо.

Із мемуарів Павла Петровича видно, що дід був справжнім патріотом України й вів «український спосіб життя». Скоропадські читали й обговорювали літературний часопис «Київська минувшина», Костомарова та інших українських письменників. По всьому будинку висіли зображення козака Мамая, портрети різних політичних і культурних українських діячів, гетьманів і навіть портрет Мазепи, «столь ненавистный всякому русскому». В родині обурювалися, що Мазепу піддають анафемі, й підсміювалися над тим, як одночасно в Софійському соборі його проклинали, а в Михайлівському монастирі служили молебні за його упокій. Іван Михайлович дотримувався українських звичаїв і в релігійних обрядах, які відрізнялися від російських. Скажімо, своїх дітей він хрестив за українськими традиціями. «Одним словом, политики не было, но все украинское было нам дорого, и за него держались», — так гетьман охарактеризував родинну «політику».

Помер Іван Михайлович Скоропадський 1887 року. Він заповів поховати його у Тростянецькому парку. На своєму надгробку він велів залишити зворушливий напис, що за словами Олени Отт-Скоропадської дуже характерний для прадіда: «Любезный прохожий! Сад, в котором ты гуляешь, насажден мною: он служил мне утешением в моей жизни; если ты заметишь беспорядок, ведущий к уничтожению его, то скажи об этом хозяину сада, ты сделаешь доброе дело». Благо, сьогодні парк виглядає чудово й тішить око сотень туристів, які відвідують Тростянець. Але Іван Михайлович помер і не дізнався, що подарував українцям не лише прекрасну пам’ятку садово-паркової архітектури. Він виховав патріотичного, розумного та вольового лідера України, котрий вийшов на політичну арену тоді, коли країна так потребувала цього, — останнього гетьмана України Павла Петровича Скоропадського.

Олександра КЛЬОСОВА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments