Музика - мало не єдине, що ще не стало для людей яблуком розбрату.
Рей Чарльз, американський співак, музикант, один з найвідоміших у світі виконавців джазу

За фасадом красивих слів

Економічний терор як чинник нищення кримськотатарського народу
4 листопада, 2016 - 11:49
БЛИСКУЧА МАЙСТРИНЯ ФАРИСЕЙСТВА Й БРЕХНІ, КАТЕРИНА ІІ УРОЧИСТО ОБІЦЯЛА КРИМСЬКИМ ТАТАРАМ «ВВАЖАТИ ЇХ РІВНИМИ ДО ПРИРОДНИХ НАШИХ ПІДДАНИХ, ОХОРОНЯТИ І ЗАХИЩАТИ ЇХНІ ПЕРСОНИ». НАСПРАВДІ Ж ЗДІЙСНЮВАВСЯ ЖОРСТОКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ТЕРОР... / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Російська імперія, її наступник СРСР і нинішня Російська Федерація у всі часи, коли вони контролювали Крим, ставилися до кримськотатарського народу, м’яко кажучи, не надто добре. За майже два з половиною століття, які минули від російської окупації та підпорядкування імперії Криму тільки кілька коротких періодів кримські татари могли жити більш-менш нормально — весь інший час вони були об’єктами політичного й економічного тиску, який раз у раз переходив у відвертий геноцид.

Одним із головних чинників, що їх традиційно використовувала Росія у боротьбі з кримськотатарським народом і намаганнях «очистити» Крим від «чужорідного» населення, був економічний терор.

Хронологічно його початок збігається із «золотою добою» Катерини ІІ. У середині липня 1771 року під приводом війни з Оттоманською Портою російська армія захопила Кримський півострів — основну, сказати б, базову територію Кримського ханату. Війна завершилася через три роки укладенням Кючук-Кайнарджийського миру, за яким Кримський ханат було визнано незалежним від Османської імперії. 1777 року російська армія знову вдерлася до Криму, завдала поразки війську хана Девлет-Ґірея Третього та привела до влади його брата Шагін-Ґірея. Паралельно з усіма цими подіями в період з 1774-го до 1783 року була організована депортація кримських греків з півострову. Акцію було проведено під наглядом майбутнього генералісимуса Олександра Суворова. Греків, які жили в Тавриді упродовж більш ніж 20 століть, пересилили з рідної землі в райони північного Приазов’я. В Петербурзі вважали, що виселення місцевих греків, переважно ремісників та купців, знищить економіку Кримського ханату та полегшить остаточне приєднання Криму до Росії. Жертвам же сваволі, як завжди, пояснювали, що вигнання здійснюється заради їхнього ж власного добра. Мовляв, треба уникнути різанини, яку можуть учинити місцеві мусульмани... А коли переселенці, побачивши, що їм для розселення виділені незвичні для них степові місцевості, спробували було повернутися назад, на Сиваші їх зустріла завбачливо виставлена великим полководцем Суворовим залога.

Наприкінці лютого 1783 року хан Шагін-Ґірей зрікся престолу і був вивезений до Воронежа і згодом до Калуги. А 19 квітня (за григоріанським календарем) імператриця Єкатерина ІІ своїм маніфестом оголосила про ліквідацію Кримського ханату і приєднання Криму, Тамані та Кубані до Російської імперії. Саме приєднання вилилося, говорячи сучасною мовою, у «дерибан» найкращих земель півострова та інших його природних багатств. У своєму маніфесті Єкатерина ІІ обіцяла кримським татарам і всім мешканцям півострова найрізноманітніші блага: «Свято і непорушно за себе і наступників престолу нашого обіцяю вважати їх рівними до природних наших підданих, охороняти і захищати їхні персони, майно, храми і природну їхню віру...». Насправді ж усе було зовсім інакше.

Упродовж перших десяти років після анексії Криму російський уряд відібрав у кримських татар і роздав російським аристократам 350 тисяч десятин найкращої кримської землі. Нові землевласники переселяли до своїх кримських маєтків селян зі Центральної Росії. При цьому інтереси місцевого населення і сам факт його життя на цих землях до уваги не бралися. Скажімо, 1787 року так звана Саблінська дача (понад три тисячі десятин землі у 15-ти кілометрах від Сімферополя) була віддана дружині адмірала Мордвинова і капітану Плещеєву. Те, що на цій території були розташовані села Ашага-Собла і Юхари-Собла, нова влада не зауважувала. На загал, у перші роки після анексії російським дворянам були роздані 380 тисяч гектарів кращих земель); кримським татарам залишилися найбільш неродючі ґрунти. А на додачу величезні збитки були завдані кримській природі. Швидко зникли ліси, які стояли на місці сучасного Севастополя. За словами російського історика ХІХ століття Д. Мертваго, по всьому Криму «потрібний для землянок ліс стали рубати без розбору», що стало першою в історії рукотворною екологічною катастрофою у Криму. Загинула більшість кримських садів, які культивувалися тут століттями. На звільнених місцях новоявлені поміщики стали культивувати невластиві півострову культури, а на додачу застосували звичні методи поводження з селянами, а саме — впровадили панщину та десятину. Від татарських поселень відводили воду, перекривали давні дороги, позбавляли громади права користуватися пасовиськами; в результаті номінально вільні татари ставали безправними орендарями. Розвивалася колонізаційна демографічна політика: російська влада примусово переселяла до Криму відставних солдатів та державних селян, заохочувала імміграцію на півострів вихідців із Німеччини.

Політика російської влади спричинила масову еміграцію кримських татар до контрольованих Оттоманською Портою територій. Ті ж кримські татари, які залишилися на Батьківщині, стали об’єктом потрійної експлуатації: з боку влади, що обклала їх спеціальними податками «на утримання краю»; з боку поміщиків, яким було надане право на свій розсуд встановлювати розміри грошових зборів з татар, які мешкали на поміщицькій землі; і з боку переселенців, які одержували від влади фінансові та юридичні преференції, відсовуючи місцеве населення на третій план.

Одна з головний причин витіснення кримських татар із півострова полягала в економічних і статусних претензіях єкатерининської знаті, яка одержала величезні маєтки в Криму, та дворянства на загал. Інші форми ведення господарства, ніж традиційно-кріпосницькі, за цієї доби у панівного класу Російської імперії були не в пошані; на європейські ринки великі землевласники Росії виходили завдяки широкому використанню кріпацької (де-факто — рабської) праці мільйонів безправних селян у своїх маєтках. Ситуацію дещо пом’якшувала (але не набагато) наявність у Причорномор’ї, а затим — у Криму десятків тисяч фермерських господарств переселенців із Європи: далеко не одразу ці переселенці призвичаїлися до нового для них клімату й умов життя. Втім, ґрунти їм також давали, відібравши перед тим у господарів: відповідно у запорозьких козаків й у кримських татар.

Під час Кримської війни 1853—1856 років татар нещадно грабували й експлуатували обидві сили — і росіяни, і війська коаліції. Так, у вересні 1854 року, після взяття англо-франко-турецьким десантом Євпаторії, вояки союзників, особливо французи, почали масовий грабунок навколишніх татарських поселень і кварталів у самому місті. Лондонська The Times писала, що звірства союзників сягнули такого масштабу, що газета не може наважитися навести подробиці — останні «надто образливі для людства». Деякі татарські села наважилися просити захисту від мародерів у російського війська. Тільки через кілька місяців з’явилися послані для цього уральські та донські козачі сотні, котрі натомість самі почали грабунок. Незаможні татари були поставлені російськими козаками на грань голодної смерті: вони не тільки забирали худобу, яку потім збували своїм же інтендантам, а й спустошували ями зі збіжжям. Коли якийсь російський загін на місяць зупинявся на постій у татарському селищі, то, за свідченнями сучасників, наприкінці цього терміну селище було зазвичай спустошене, не залишалося жодної вівці, жодного вола, жодної зернини хліба чи скирти сіна.

Іншим чинником, який важким тягарем ліг на плечі кримських татар, була військова повинність, яка відволікла для обслуговування тилу російських військ майже всіх працездатних чоловіків і тяглову силу. При цьому, якщо мобілізовані тиловики-татари харчувалися з військового казана, з них за це ще й брали гроші, більші за реальну вартість їжі. А на додачу, якщо з росіян, чиї господарства потрапили до зони бойових дій, подушний податок брали в утричі меншому розмірі, то кримським татарам цей податок зменшили тільки на 10—15%. Загальним наслідком таких дій війська і влади Російської імперії, за словами російського ж історика Ніколая Дубровіна, швидко стало «цілковите виснаження краю, особливо простору між Севастополем, Сімферополем та Євпаторією».

В останній третині ХІХ століття в Російській імперії прискореними темпами починає розвиватися капіталізм; однак це знов-таки тільки погіршує долю кримських татар. На півострів переселяється маса колишніх кріпаків; вони, за сприяння влади, одержують землі татарських емігрантів; як наслідок, 1888 року в руках кримських татар залишилося тільки 7,6 тисячі десятин ґрунту — а за століття до цього вони й представники інших корінних етносів були господарями всього Криму.

І тільки за настанням ХХ століття доля кримських татар стає дещо кращою. Не в останню чергу пов’язано це з тим, що переселенці з Росії так і не змогли опанувати цілу низку традиційних для півострова галузей землеробства, тоді як потреби в забезпеченні овочами та фруктами, м’ясом та молочними продуктами як севастопольської військово-морської бази і суднобудівного комплексу, так і численних відпочивальників із різночинського середнього класу, які з’явилися у цей час, ніхто, крім кримських татар, не міг задовольнити. Тому імперський уряд і панівне російське дворянство змушені були змиритися з існуванням кримськотатарського народу.

Ну, а далі на стражденний півострів прийшли російські більшовики. Після запеклих воєнних дій 1917—1920 років, які мали наслідком чималі жертви, після спричиненого ними й комуністичними експериментами в економіці голоду 1920—1921 років настає, хоча й ненадовго, період політичної стабілізації та більш-менш сприятливих для кримських татар обставин. Розвивається НЕП, у Криму реалізується проект «комунізму з кримськотатарським обличчям», але під пильним наглядом Москви. Цей період закінчується 1928 року, коли «органи» заарештували та винищили еліту кримськотатарських націонал-комуністів, а після того на повну силу розгорнулися процеси розкуркулення та колективізації. Ну, а потім були війна та депортація всього народу...

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, Ігор ЛОСЄВ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments