Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Життя безцінне-2

Мандрівник Фрітьоф Нансен — людина, яка врятувала мільйони жертв голоду
16 травня, 2019 - 16:04
ФРІТЬОФ НАНСЕН. КІНЕЦЬ 1922 РОКУ. ЧАС САМОВІДДАНОЇ БОРОТЬБИ З ГОЛОДОМ В УКРАЇНІ / ФОТО З САЙТА WIKIPEDIA.ORG

Закінчення. Початок читайте «День» № 79-80, 2019 р.

Жахливий голод в Україні (в першу чергу на півдні й сході) та у Поволжі, спричинений каральною політикою більшовицького режиму, а також небаченою посухою, що вразила ці регіони влітку 1921 року, почав уже за три-чотири місяці набувати страхітливих масштабів. Так, у грудні 1921 року голодувало (за, очевидно, заниженими даними) 12% населення України, в січні 1922 року — вже 20%, а у травні того ж року — не менше 10 мільйонів люду, серед них щонайменше 2 мільйони дітей...

Нерідко ці діти залишалися безпритульними навіть за живих батьків (ось чому Нансен та його команда приділяли окрему увагу організації та відкриттю дитячих будинків) — бо матері, які втрачали надію на порятунок своїх дітей, прагнули позбутись їх, залишаючи напризволяще, відправляючи на пошуки хліба або підкинувши будь-кому... Хоч як це жахливо, були зареєстровані випадки людоїдства. Про це — моторошний вірш Павла Тичини «Застукали в двері прикладом...», де розповідається, як мати «зварила» власну дитину... Якщо Великий Голодомор 1932 — 1933 років перевершив перший післявоєнний голод 1921 — 1923 рр. за числом жертв (хоча це питання ще потребує дослідження), то це не дає підстав забувати про той, попередній, страхітливий голод.

Чи мав Нансен достатньо інформації про те, що відбувалося в Україні та Росії? Вичерпно конкретної, можливо, і не мав, але й того, що знав, було досить для того, щоб зрозуміти: треба діяти, причому діяти негайно! Перш ніж розповісти про реальні дії великого гуманіста (крім усього іншого, він тоді обіймав посаду Верховного комісара Ліги Націй з питань біженців, яких після завершення Першої світової було, щонайменше, п’ять мільйонів осіб — як у Європі, так і за її межами, Нансен домігся визнання західною спільнотою особливих міжнародних паспортів, названих його ім’ям, і це дало змогу таким людям відносно вільно перетинати кордони) — ми спочатку зупинимося на загальних, світоглядних засадах його вчинків.

Ось його пристрасний виступ із трибуни Ліги Націй (цієї недолугої та безсилої попередниці ООН) 30 вересня 1921 року: «Стан справ такий: у Канаді нині такий добрий врожай, що вона могла би виділити зерна втричі більше, ніж це необхідно для відвернення страшного голоду в Росії (вживаючи термін «Росія», Нансен, поза сумнівом, мав на увазі й українські терени. — І.С.). У США у фермерів гниє пшениця, і вони не можуть знайти  покупців для надлишків свого зерна. В Аргентині накопичилася така кількість кукурудзи, що її немає куди витрачати, нею вже починають топити паровози... В усіх портах Європи та Америки марно стоять цілі флотилії суден. Ми не знаємо, чим їх завантажити. А тим часом на Сході, поруч із нами, голодують мільйони людей! Нехай Ліга Націй допоможе цим людям, і не варто тут бути лицемірами! Будемо бачити факти такими, якими вони є насправді. Чи правда, що зараз уряди ніяк не можуть виділити 5 мільйонів фунтів? Вони не можуть спільно зібрати цю суму, а вона, до речі, складає лише половину того, що коштує побудова лише одного бойового корабля... Невже Європа може жити спокійно, нічого не робити задля того, щоб доправити сюди продукти, які потрібні для порятунку людей по цей бік океану? (Виступ був проголошений у Женеві. — І.С.) Я не вірю цьому. Я переконаний, що народи Європи примусять свої уряди ухвалити потрібне рішення».

Але не чекаючи, поки нагальне рішення з’явиться, Нансен почав діяти сам (як він завжди робив). Були організовані численні відділення спеціальної «місії Нансена», яка годувала, лікувала голодуючих, відкривала притулки для дітей-безхатченків, добре обладнані технічні господарські станції для селян. Нобелівську премію миру 1922 року, яку Нансен отримав за гуманістичну діяльність, за допомогу жертвам голоду та біженцям, він повністю витратив на благодійність, зокрема на організацію двох зразкових сільськогосподарських станцій: в Україні (в Михайлівці тодішньої Запорізької губернії) та в Розташах (Поволжя). Він сам, особисто, прибув у Радянську Росію (попри звинувачення в тому, що працює на «піднесення престижу» більшовицького уряду), сам, особисто, перевіряв, куди й як витрачають зерно, ліки, сільськогосподарський реманент. Невдовзі до цієї роботи підключились і створені ним «місії Нансена», але розпочинав працю він сам...

Що ним було тоді зроблено для порятунку українців? Гранично стисло розповімо. Ця всесвітньо відома людина не втомлювалася підкреслювати, що робота, спрямована на рятування людей, — це справа не політична, а суто гуманітарна (за що його тоді жорстко критикували, зокрема, вказуючи на те, що, можливо, занадто великий вплив на розподіл зібраної Нансеном допомоги мали радянські владні інстанції). Але фактом є те, що герой нашої розповіді спромігся скоординувати зусилля величезної кількості благочинних організацій — європейських і «підрадянських» (ще не розгромлених), — різноманітних церков, громад, комітетів допомоги, студентських спілок... Внаслідок самовідданої праці Нансена, його місії, соратників та помічників на гуманітарні цілі було тоді зібрано понад 250 тисяч золотих рублів.

«Місія Нансена» організувала в Харкові — тогочасній столиці УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки) — мережу дитячих будинків під загальною назвою «Дитячий будинок імені Нансена». За сприяння норвезького гуманіста від голоду було врятовано шість мільйонів юних українців (за 1921 — 1923 роки). Завдяки належному догляду в цих дитячих садках діти, позбавлені будь-яких осель, буквально підібрані на вулицях міст й сільських дорогах, були нагодовані, вилікувані від хвороб, захищені. Команда місіонерів Нансена окрім фізичної турботи не забувала і про духовне виховання — дітям доставляли цікаві книжки, іграшки, навчали ставити цікаві вистави, танцювати, вчили співу, малювання...

У грудні 1922 року Нансен особисто прибув до Харкова і побачив, як працює філіал очолюваної ним гуманітарної організації, зустрівся з найвищими урядовцями УСРР, зокрема з Християном Раковським. Річ у тім, що ще у першій половині 1922 року місія Нансена поширила свою роботу на територію Радянської України відповідно до договору, підписаного з Раковським. За змістом текст договору збігався з аналогічними документами, укладеними між центральним та республіканськими радянськими урядами, з одного боку, та Американською адміністрацією допомоги (АРА) на чолі з Гербертом Гувером, про котрого ми згадували на початку нашої розповіді, — з другого. Проте Нансен, на відміну від керівника АРА, погодився з пропозицією радянської сторони — розподіляти кошти і продукти через відповідні радянські комісії допомоги голодуючим — і відмовився від створення власного «контрольного апарату» (за винятком дуже скромного за чисельністю персоналу «місій»). За це Нансен (до речі, як політик — людина правих поглядів, далека від захоплення канонами західної парламентської демократії, і праця у Лізі Націй лише зміцнила ці переконання) був підданий звинуваченням у «надмірній лояльності» до більшовиків.

Він міг відповісти на ці «атаки» реальними фактами. У 1922 — 1923 роках «місія Нансена» доставила в УСРР 315 тисяч пудів продовольства (12,2 млн пайків), понад 1 тисячу продовольчих речових пакунків, 40 тонн медикаментів на суму 140 тисяч доларів, 116 тонн риб’ячого жиру; продовольчу допомогу місії отримали 90 200 осіб. Особливу увагу «місія Нансена» приділяла учнівській молоді, інтелігенції та безпритульним. Допомогу студентам надавала організація «Еуропіен Стьюдент Реліф», а професорам — організація «Нансенівська допомога працівникам інтелектуальної праці».  Представником останньої в Україні був доктор Ханс Ланнунінг. До продовольчих пакунків «місії Нансена» входило сім кілограмів борошна, чотири банки згущеного молока, по кілограму сала і цукру, 40 грамів чаю. Окремим напрямом роботи була виробнича допомога селянам; так, за особистого сприяння Нансена в Україну було доставлено 45 тракторів для організації тракторних загонів. Скільки життів він зміг тоді порятувати? Не все піддається точному кількісному виміру (людина — надто складна субстанція), але маємо всі підстави стверджувати: не одну сотню тисяч... Слід враховувати, скільки людей не жило б на світі, якби не Нансенова допомога.

***

Фрітьоф Нансен помер раптово (ніби заснув) на ганку свого маєтку в околицях Осло 13 травня 1930 року у віці 68 років. Такі особистості належать не лише Норвегії, чиєю національною гордістю він був і залишається, але й усьому людству. Тур Хейєрдал сказав про нього: «Гаряче серце й високий дух Нансена плавили і сніг, і кригу. Він вірив, що всі люди — комуністи й антикомуністи, цивілізовані та нецивілізовані, християни та євреї, атеїсти та віруючі — мають працювати задля спільної мети: врятувати світ від найстрашнішого лиха — мерзенного безумства війни!» Думається, що наша розповідь про видатного гуманіста зробить його ближчим і зрозумілішим для українців.

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ