За духовний тил

Рік, що минає, наново відкрив для багатьох українців Церкву. Для декого вона перейшла з розряду сакральних споруд, які відвідуєш під час найбільших свят, до місця сили і постійної підтримки. Духовної, людської, практичної. Дуже різної. Як влучно коментує професор, релігієзнавець Людмила Филипович, «Церква має творити світ, у якому людина почувається впевнено». А цього року було чимало переломних моментів, коли українці потребували цього відчуття впевненості і надійного тилу, зокрема і духовного. І Церква його дала. Згадати хоча б Михайлівський Золотоверхий собор, який спочатку став прихистком для побитих студентів і активістів, а згодом польовим госпіталем у часи найбільш трагічних сутичок на Майдані.

Сьогодні навіть далекі від церкви люди можуть назвати щонайменше кількох священнослужителів. Це ті, хто був на Майдані, хто нині став військовим капеланом або є волонтером і їздить у зону АТО з духовною підтримкою і необхідними речами для наших хлопців. Їх немало, всі вони ведуть активну діяльність у соцмережах, до них завжди можна звернутися за порадою. І це — обнадійлива тенденція, хіба ні?

 «Під поняттям «церква» розумію всі релігійні організації. Більшість віруючих в Україні прийняли цінності громадянського суспільства і стали на їх захист. Церкви брали активну участь у подіях Майдану, були з народом, а не з владою, як раніше. Церква не просто духовно підтримувала людей, а й включилась у соціальне забезпечення Майдану. Це продовжується і сьогодні: церкви допомагають воїнам і переселенцям, опікуються ними духовно і матеріально, — розповідає «Дню» Людмила Филипович. — Церкви склали іспит на зрілість. Можливо, вперше релігійні організації так яскраво проявили себе у суспільному житті. Представники Української православної церкви Київського патріархату, греко-католики, римо-католики безболісно ідентифікували себе зі своїм народом. Але в українському релігійному ландшафті лишилися церкви, які досі не можуть вирішити, чого вони хочуть для свого народу. Якщо церква безсила сама визначитися, з ким вона, треба, щоби їй допоміг народ».

У майбутньому, упевнена Людмила Филипович, Церква в Україні лишатиметься затребуваною. «Але церкви мають дослухатися до потреб людей, не замикатися на релігійних функціях. Так, сьогодні є запит на патріотизм, на пріоритет духовного над матеріальним, на жертовність, мудрість, освіченість. Також важливо, щоби влада не використовувала Церкву, а сприймала її як партнера. Навряд чи нам вдасться створити якусь одну Церкву. Думаю, для української ментальності цього і не потрібно. Але в Україні має бути єдина помісна православна церква — це просто «кричить». Це не значить, що маємо механічно об’єднати всі церкви. Головне не вивіска, а внутрішній стан, братерське ставлення до іншого. Колосальна робота чекає кожного. Дуже хочу, щоби між церквами був мир, до якого вони покликані. Адже, основна функція Церкви у суспільстві — миротворення. Церква має творити світ, у якому людина почувається впевнено», — підсумовує експерт.

«День» підготував матеріал про зміни, які цього року пережили Церква і суспільство. Пережили разом.