Не думкам треба вчити, а думати.
Іммануїл Кант, німецький філософ, письменник, антрополог, фізик, бібліотекар, педагог, основоположник німецької класичної філософії

Корона «Дня» – збірному образу документаліста за «порятунок кіно в часи кризи»

8 січня, 2016 - 15:01

Ми обрали фаворитом у галузі кінематографії не якусь конкретну персону, а цілу професію кінодокументаліста, бо, на нашу думку, саме автори неігрового кіно не просто регулярно знімають нові картини, а й створюють нові смисли і розширюють мову кіно – чим здебільшого не можуть похвалитися режисери в інших жанрах.

Вибух документалістики почався ще на Майдані. В Україні настав по-своєму унікальний (і дуже дорогою ціною сплачений) час, коли достатньо просто вийти на вулицю, увімкнути камеру – і фіксувати, як твориться історія.

Цього року режисери довели, що їхній масовий прихід у неігровий жанр – не випадковий. Маємо дві втішні тенденції: з одного боку – відхід від майданівської тематики; з іншого – зростаючу кількість копродукцій, що свідчить про чимдалі більше включення вітчизняного кінематографу в міжнародну кіноіндустрію.

Так, рік почався з успішної прем’єри американо-британо-української стрічки «Російський дятел» на американському кінофестивалі незалежного кіно «Санденс» (24 січня), де вона здобула Гран-прі як найкраща закордонна неігрова робота. Фільм знято американським дебютантом Чедом Грасією як певна фантасмагорія про Чорнобильську катастрофу з київським художником Федором Александровичем у головній ролі. Підтвердженням подальшого підйому став і найбільший вітчизняний неігровий фестиваль Docudays UA у березні: лише в конкурсі – п’ять українських фільмів.

Одним із учасників Docudays UA, що привернув найбільшу увагу, є «Жива ватра» – повнометражний дебют уродженця Коломиї Остапа Костюка, це візуально довершена драма про карпатських вівчарів. Уже через півтори місяці на канадському фестивалі неігрового кіно Hot Docs «Жива ватра» отримала другий за значущістю спецприз журі.

Не обійшовся без української присутності й один із найпрестижніших у світі Венеційський фестиваль. На ньому третього та п’ятого вересня відбулися світові прем’єри одразу двох фільмів, так чи інакше пов’язаних з нашою країною. «Зима у вогні» (режисер – ізраїльтянин Євген Афінеєвський) – україно-британо-американська хроніка протистояння зими 2013–2014. «Подія» знаного українського автора Сергія Лозниці (Нідерланди – Бельгія) розповідає про серпневий путч 1991 року, коли на вулиці Ленінграду вийшли тисячі людей на підтримку демократичних сил; картину змонтовано з архівних плівок, і вона показує ті події як зраджену революцію. Надалі «Подія» на німецькому DOK Leipzig отримала нагороду «Лейпцігське кільце», а «Зима у вогні» – приз глядацьких симпатій на міжнародному фестивалі в Торонто. Важливо також зазначити, що продюсерською компанією «Зими» виступила Netflix – потужна медіа-корпорація, що у підсумку забезпечило входження фільму Афінеєвського у попередній список претендентів на премію Американської кіноакадемії «Оскар» у номінації «найкращий повнометражний неігровий фільм».

Завершується цей рік так само переможно. Наприкінці листопада в Амстердамі відбувся фестиваль документальних фільмів IDFA. Уперше за історію цього впливового форуму в ньому брали участь одразу дві українські стрічки: «Українські шерифи» 33-річного уродженця Херсона Романа Бондарчука (Україна – Латвія – Німеччина) і Alisa in warland (режисери Аліса Коваленко та Любов Дуракова). «Українські шерифи» зрештою отримали спеціальний приз журі.

Загалом, це лише деякі імена та проекти. Їх більше, і розмова про них має бути набагато довшою. Тішить те, що процес не зупиняється. Олександр Течинський, один зі співавторів вражаючої картини про  Майдан «Все палає», працює над новою стрічкою «Дельта», Бондарчук випускає у січні «Диксиленд» – ліричний твір про дитячий оркестр. З другого боку, документалізм як особливий мистецький прийом живить так само ігрове кіно, що є доказом відповідних робіт Сергія Лозниці й Мирослава Слабошпицького з їхнім колосальним ефектом достовірності героїв і ситуацій.

Так, це – розквіт через не надто добрі обставини. Але, здається, наше кіно отримало такий імпульс для розвитку, який уже навряд чи згасне.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments