Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

«Я заробила право дивитися вам в очі відкрито, спокійно, з любов’ю і ніжністю»

Корона «Дня» — великій Аді РОГОВЦЕВІЙ — за культурне волонтерство
28 грудня, 2016 - 12:10
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ АДИ РОГОВЦЕВОЇ

Легендарна актриса вже три роки підіймає бойовий дух бійцям АТО, допомагає і словом, і ділом, проводить благодійні вечори, збирає кошти для поранених, грає вистави, проводить концерти, гастролює містами сходу. Про волонтерські маршрути Ади Миколаївни «Дню» розказала донька Роговцевої, відома  актриса і  режисер Катерина СТЕПАНКОВА:

— Ми не бували на передовій, бо туди нас не пускають (військове начальство каже, що не може гарантувати безпеку і ніколи собі не простить, якщо щось погане може статися з Адою Миколаївною). У нас немає бажання екстримного «військового туризму», бо ми розуміємо, що бійцям є чим зайнятися, а не ходити охоронцями за артистами. Ми виступаємо перед нашими військовими, коли вони  відпочивають на базах, а також у звільнених містах перед мирними мешканцями, які пережили окупацію «русским миром».

«КОЖНА ПОЇЗДКА БУЛА ОСОБЛИВОЮ»

— Запам’ятався серпень 2014-го. Це приблизно за місяць після звільнення Слов’янська. Поїздку організувала Мар’яна Олексин спільно з  харківськими бізнесменами-волонтерами і дали концерти для місцевого населення. Щоб там виступити, ми місяць пробивали у військового начальства дозвіл. У Міноборони чомусь захотіли затвердити програму концерту, були проблеми з можливістю добратися до Слов’янська, отримати перепустки проїзду через блокпости, обговорювалось питання й безпеки, бо загроза теракту була, і треба було подумати, де виступати. На той час збиратися в залі на 500 місць було небезпечно. Ми виступали в Лисичанську і Сєверодонецьку. З 15.00 до 20.00 відпрацювали три концерти. Далі в нашому маршруті — Артемівськ і Краматорськ. До речі, коли ми виступали у Краматорську, то на околицях міста ще стріляли...

Ми маємо різні програми, з якими виступаємо давно (це почалося ще з мого дитинства: з 5 років і понині читаємо на два голоси різні поезії). Репертуар міняємо, але обов’язково виконуємо вірші Лесі Українки, Ліни Костенко, Юрка Іздрика, Романа Семисала. Зараз додаємо й твори Марії Матіос. А тоді вирішили (бо більшість на сході російськомовна)  додати поезію Цвєтаєвої, Ахматової...  Концерт розпочинали і вели виключно українською мовою. У всіх містах, крім Слов’янська, коли ми читали українську класику, було 5—6 осіб, які демонстративно виходили із залу. Перед концертами в містах проходили мітинги з українськими прапорами. А виступ у Слов’янську став святом свят! Хоча ми виступали в залі школи мистецтв із вибитими шибками, але люди дуже тепло все сприймали, а потім довго не відпускали і відчувалося, що вони скучилися за мирним життям...

«КОЛИ КАЖУТЬ, ЩО МИ НЕ ЗНАЄМО СХІДНОГО РЕГІОНУ, ТО ЦЕ НЕПРАВДА»

— Знаєте, коли кажуть, що ми не знаємо східного регіону, то це неправда. Багато виступали з гастролями ще до війни і з «Варшавською...», і з концертами, і з Театром Романа Віктюка, де я працювала з 1998 до 2012 рр. у Донецьку та Луганську. До речі,  сестра батька  і бабуся повернулися з евакуації після Другої світової війни з Узбекистану в Дебальцевський район. Люди там прості, але міста і села дійсно були занедбані, як у радянські часи, так і коли прийшла незалежність.

«ЗАЛ БУДИНКУ ОФІЦЕРІВ НЕ МІГ ВМІСТИТИ ВСІХ ОХОЧИХ»

— «На благодійній виставі «Варшавська мелодія-2» у Києві ми  зібрали 54 тис. грн на підтримку поранених у зоні АТО. Вистава пройшла на одному диханні! Зал Будинку офіцерів не міг вмістити всіх охочих. Він розрахований на 900 місць, нам довелося в проходах ставити додаткові стільці, й все одно десятки глядачів дивилися «Мелодію» стоячи!

Найскладнішою була перша наша поїздка на схід. Тоді я тільки кинула годувати молодшого сина Матвія і дуже переживала, як мама витримає, хоча вона  сама рвалася туди їхати. Я дивувалася, як вона витримує шалений темп — по вісім прес-конференцій на день, по чотири виступи, спілкування з глядачами. Грали, не фарбуючись  бо спека і весь грим  тече... Тоді до мене звернулися волонтери з Дніпра, і дякую Богу, що з того часу ми подружилися. Саме вони допомогли, коли Ада Миколаївна захворіла — перенесла западення легенів на ногах, і їй стало погано на гастролях. Тоді робилися аптечки, і нас попросили відпрацювати для лікарів госпіталю ім. Мечникова. Показували уривки «Будьте, як дома», «Варшавську...», «Схоже на щастя»... Ми затримались на день з Ахтемом Сеїтаблаєвим та Адою Миколаївною  і заїхали на базу  5-го батальйону «Правого сектору». До речі, Алла Мегель, яка займалася інформаційною службою «правсеків»  — моя родичка, і я запитала, чи хочуть бійці, аби ми до них приїхали. На нашу зустріч прийшло чоловік 50, і ми виступали у них в їдальні: читали вірші, грали сцени з вистав, розказували про зйомки. А потім Сеїтаблаєв подарував запис фільму «Хайтарма».  Ця поїдка до бійців ДУК «Правий сектор» поставила остаточно крапку  з творчими проектами, які були пов’язані з Москвою. Після анексії Криму мама відразу заявила, що припиняє зніматися в Росії, але після «правсеківського» концерту почалася вакханалія. Прокремлівські  ЗМІ  розтрубили, що Роговцева допомагає карателям. Нам приходилося вимикати телефони, а  стільки бруду лилося через інтернет, але ніхто з нас не шкодує, що підтримав бійців, які боронять нашу землю.

«ХЛОПЦІ ПРОСИЛИ АДУ МИКОЛАЇВНУ ПОСТАВИТИ АВТОГРАФ НА ВІЙСЬКОВИХ КВИТКАХ І НАГОРОДНИХ КНИЖЕЧКАХ»

— У серпні 2015 р. ми виступали перед бійцями 95-ї бригади, якими керував видатний «кіборг» «Медвідь». Нам запропонували   грати в актовому залі у профілакторії під Слов’янськом. Ми поїхали своїм коштом: троє жінок і двоє хлопців. У маршрут включили зустріч із бійцями 90-го батальйону (він зараз носить ім’я Броневицького), і побували в Костянтинівці. Замполіт нас  привіз до залу на 1000 місць, а там сиділи лише військові. Почався концерт після нагородження бійців, які виходили з Донецького аеропорту... Хлопці просили Аду Миколаївну поставити автограф на військових квитках і нагородних книжечках. З цими людьми ми час від часу зустрічаємося, і вони нам уже як рідні. Концерт був важкий, бо працювали рації, когось терміново викликали... У фіналі весь зал встав, і почали співати гімн, а ми їм підспівували — це зафільмував мій син Олексій. Це незабутні враження!

Знаєте, дуже тепло сприймають глядачі виставу «Схоже не щастя», у Дніпрі і Києві ми запрошували сім’ї загиблих в АТО. А була така «Варшавська» для поранених із  госпіталів, що серце стискалося...

У Маріуполь ми хотіли поїхати давно.  Допомогла Ірина Геращенко (уповноважена Президента України  з мирного врегулювання конфлікту в Донецькій і Луганській областях), долучилась мерія. На День Прапора показали «Схоже на щастя», а потім поїхали до бійців 8-го батальйону — це зараз Українська добровольча армія (колишній 8-й батальйон «Правого сектору») і комбат «Червень»  дуже хвилювався за «Роговцеву з компанією»  і не дозволив їхати у Широкине, бо там було дуже небезпечно. Ми грали на... сходах занедбаного санаторію, де живуть вояки. Сонце палило в очі, Світлана  Орліченко з Адою Миколаївкою показували уривки зі «Щастя», читали вірші. Бійці потім казали, що відчули, немов побували у справжньому театрі. ...До речі, за  дружбу із добровольчою армією Аду Роговцеву  на російському сайті «Каратєль» назвали «спонсирующей карательные банды»...

Останній виступ нашого акторського «десанту» відбувся до Дня української армії.  До бійців у Торецькому — так тепер називається Дзержинськ Донецької області — Роговцева приїхала не тільки зі своїми колегами, а й із музикантами Христиною Панасюк і Святославом Бойком. У невеликому залі поліклініки, куди зібралися бійці різних підрозділів та медперсонал, Ада Миколаївна сказала: «Я чесно відпрацювала все своє життя, але нічого не заробила. Хоча ні! Я заробила право стояти перед вами. Право дивитися вам в очі відкрито, спокійно, з великою любов’ю і ніжністю...»

Записала Тетяна ПОЛІЩУК, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments