Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Неперевершеному Городецькому — 150!

16 травня, 2013 - 16:22
ПАМ’ЯТНИК ГОРОДЕЦЬКОМУ В КИЄВІ В ПАСАЖІ НА ХРЕЩАТИКУ (АВТОРИ: В. БАГАЛІКА І В. ЩУР) / ФОТО НАДАНО АВТОРОМ
КИЇВ. БУДИНОК ГОРОДЕЦЬКОГО. ПОШТОВА КАРТКА ПОЧАТКУ ХХ ст.

Волею долі та історичних реалій, творчий доробок Владислава Городецького — одного з найвідоміших і найпопулярніших київських архітекторів минулого — належить Україні, Польщі та Ірану. Кожна з цих країн може пишатися архітектурною спадщиною, яку він залишив. А ми вкотре згадуємо його, цього разу — з нагоди 150-річчя від дня народження.

Лєшек Дезидерій Владислав Городецький (таким було його повне ім’я) народився 23 травня (за новим стилем — 4 червня) 1863 року в селі Шолудьки на Поділлі, в родинному маєтку Глюзинських, з дому яких походила його мати Леопольдіна. За участь представників двох поколінь Городецьких у польських повстаннях 1831-го і 1863 рр. царський уряд конфіскував їхній подільський маєток Жабокрич. Певно, тому майбутній архітектор успадкував від діда й батька волелюбну і незалежну вдачу щирого поляка-патріота, а мальовничі береги Південного Бугу з дитинства прищепили любов до дивовижної краси природи, рослинного і тваринного світу. Так само з юних літ майбутній зодчий звикав бачити класичну палацову архітектуру подільських маєтків, а потім — взірці європейської архітектури в Одесі, де навчався в реальному училищі св. Павла. Здібності в малюванні, помічені й розвинені педагогами, проторували шлях до Академії мистецтв у Петербурзі. Ще до закінчення курсу наук Городецький почав проектувати й будувати гімназії та училища в Умані і Черкасах. Будинки ці збереглися.

З атестатом класного художника ІІІ ступеня і правом будувати споруди Городецький наприкінці 1890 року приїхав до Києва. Тут минули наступні найкращі тридцять років життя і творчості цієї яскравої, вельми шляхетної особистості. Всебічно обдарований, Владислав Городецький мав хист не тільки до мистецтва та архітектури, а й до активного підприємництва та... стрілецького спорту. Отож одною з перших робіт у Києві стали сажковий павільйон і тир Київського відділу Імператорського товариства правильного, тобто за правилами, полювання, спроектовані Городецьким безкоштовно та побудовані під авторським наглядом на пустирі біля Лук’янівського цвинтаря. Доречно нагадати, що до кола мисливців і тоді належали заможні та впливові особи, а це мало певне значення для кар’єри архітектора-початківця. Однією з ранніх його робіт у Києві виявилась родинна усипальня баронів Штейнгейль на аристократичному кладовищі Аскольдова могила. Мабуть, невипадково, бо один із цих баронів був також завзятим мисливцем.

Потім Городецький мав низку найрізноманітніших замовлень від подружжя заможних російських землевласників Балашових — в їхніх маєтках на Поділлі та Київщині: цукровий завод і будинок управителя в Шпикові, каплиця і зразковий холодильник у Рахнах-Лісових, лікарня і стайні в Мошнах, спиртзавод у Байбузах, шлюзи на річці Вільшаній, дві гімназії та церква у Черкасах.

1894 року не менш важливою для популярності Городецького виявилася участь у проектуванні київських міських каналізаційних мереж — вельми прогресивної технічної новації тієї доби. Потім він проектує та будує корпуси Південноросійського машинобудівного заводу на вулиці Жилянській, 107. Не відмовлявся й від дрібних проектів. Нагадаймо: архітектори, так само як і інженери, лікарі, адвокати, художники, вважалися особами вільної професії, тож на прожиття та утримання родини й помешкання мусили заробляти приватною практикою. Отож, широке коло знайомств було певною запорукою процвітання й добробуту.

1897 року на схилах Черепанової гори відкрилася Київська сільськогосподарська та промислова виставка. Її окрасою стали оригінальні павільйони графів Юзефа та Костянтина Потоцьких, споруджені Городецьким, відповідно — в «мисливському» та неоренесансному стилях (на тому місці тепер НСК «Олімпійський»).

Одночасно Городецький взяв участь у великому містобудівному проекті — розплануванні колишньої садиби професора медицини Ф. Мерінга. Вона займала в центрі міста простір між Хрещатиком, вулицями Інститутською, Банковою та Лютеранською. За проектом Городецького на цій території утворено чотири нові вулиці: Миколаївська (нині — Архітектора Городецького), Ольгинська, Мерінгівська (нині — Заньковецької), Новий провулок (нині — Станіславського) та Миколаївська (Франка) площа. Там за проектами Городецького побудовано на Миколаївській, 13, меблеву фабрику Й. Кімаєра з фешенебельним салоном-магазином (нині — Міністерство юстиції України) та комісіонерство «Работник» (нині — сусідній житловий будинок № 11). До того ж часу належать розкішний прибутковий будинок Л. Бендерського на Великій Васильківській, 25 та цементний завод «Фор» на Кирилівській, 102. Відтак до Городецького прийшла заслужена слава талановитого, діяльного, відомого архітектора, особистості цікавої та непересічної.

Коли Київське товариство старовини й мистецтв заходилося будувати омріяний Міський музей (нині — Національний художній музей України по вулиці Михайла Грушевського, 6), до остаточної розробки проекту і нагляду за будівельними роботами запросили саме Городецького. На кресленнях, що збереглися, стоїть його автограф: «Проектировал архитектор Городецкий по эскизу архитектора Бойцова. Февраль 1898 года». Усіма справами зі спорудження музею опікувався відомий київський цукропромисловець і меценат Богдан Ханенко, а підряд на будівельні роботи дістався також відомому київському підрядникові Леву Гінзбургу, з ким Городецький співпрацював на всіх подальших об’єктах, так само як з гірничим інженером, фахівцем із бетонних набивних паль Антоном Страусом та італійським скульптором Еліа Сала.

Особливо варто згадати Е. Сала, котрий збагатив київську архітектуру скульптурними оздобами з цементу. Останній виробляли з місцевої сировини на згаданому цементному заводі «Фор», одним із власників якого був той самий Городецький. Отож, усі скульптурні оздоби фасадів Музею — знаменитих левів обабіч парадних сходів, алегорію свята Мистецтв у тимпані фронтону тощо — виконав Е. Сала.

Одночасно за проектом і під наглядом Городецького на Ярославовому Валу, 7, було збудовано унікальну не тільки для Києва караїмську кенасу — в екзотичному мавританському стилі. Разом із Сала зодчий демонстрував і знання історичних архітектурних стилів, і вишуканий мистецький смак стилізатора-естета.

На обох будовах ще тривали роботи, коли 1899 року відбулися урочисті закладини та освячення першого каменя в підмурках нового київського римо-католицького костелу св. Миколая на вулиці Великій Васильківській, 75. Городецький ретельно опрацював і суттєво удосконалив конкурсний проект костелу, виконаний студентом Інституту цивільних інженерів Станіславом Воловським, надавши фасадам та інтер’єрам більш рафінованих форм готики. Кошти на будівництво костелу зібрала польська громада Києва, але за браком коштів і через складні гідрогеологічні умови ділянки будівництво храму тривало десять років, і храм було освячено 1909 року...

А вершиною творчості Владислава Городецького, без перебільшення — найоригінальнішою спорудою в місті за сто років — справедливо можна вважати його власний прибутковий будинок по вулиці Банковій, 10. Рівно сто років тому — в травні 1903-го — щасливий автор відзначив у ньому своє сорокаріччя. Тут поєдналося все, властиве натурі, хистові, вдачі й можливостям цього зодчого: дбайливе і заощадливе використання коштів за рахунок дешевої, майже непридатної для забудови ділянки землі на крутосхилі та широке кредитування робіт, сміливі інженерні рішення і наслідування рис новітнього стилю модерн, оригінальність форм споруди, розкритої вікнами на всі чотири боки, багатство скульптурних оздоб та вишуканий декор інтер’єрів. Адже тоді, на час першої київської «будівельної лихоманки», яка спалахнула наприкінці ХІХ ст., важко було когось здивувати фасадом, насиченим елементами історичних стилів — на цьому досить добре розумілися архітектори, цивільні інженери, підрядники і, зрештою, замовники. А от влаштувати на фасаді артистично скомпонований «зоопарк» побажав і зумів тільки Городецький. Тут можна побачити голови слонів, косуль та носорогів, двобій орла з пантерою та ящуром, пітона і крокодильчика, модних дівчат і казкових риб, велетенське латаття й гігантських жаб (чи не з родинного Жабокрича?). Оригінальний будинок-мрія, такий собі мисливський замок, виявився своєрідним викликом усталеним, зашкарублим уявленням та поглядам пересічного київського обивателя. Адже в цій споруді все збуджувало уяву: екзотичні, далеко не всім і досі зрозумілі «декадентські» алегорії та ліпні прикраси, реальні й казкові образи рослинного і тваринного світу, розкішні апартаменти з розписами та унікальними камінами й грубами, виготовленими за ескізами скульпторки Єви Куликовської на київському заводі кераміки Йосафата Анджейовського. А ще — сховані в глибоких сутеренах і за підпірним муром льодовні (холодильників ще не було), дров’яники (опалення та приготування їжі — дровами, газу ще теж не було), комори, стайні для коней, екіпажні, кучерські та навіть корівники (дітям — парне молоко!) — комплектно для кожної з чотирьох кращих горішніх квартир. Нагадаймо: за рельєфом ділянки будинок дивиться на вулицю Банкову трьома поверхами, а у двір — шістьма. Цей неперевершений київський шедевр синтезу мистецтв, на жаль, дуже помітно зіпсовано невмілою «реставрацією» — із суціль сірими фасадами. Особливо шкода, що не такий вийшов пітон на розі та не відновили на тому ж розі будинку літеру «Н» — першу в прізвищі польською мовою: Ноrоdесkі. Та все одно, уже сто десять років будинок продовжує не тільки дивувати киян та приїжджих, а й дає поживу для всіляких легенд та вигадок. Адже інтелектуал, оригінальна особистість, а саме таким був Владислав Городецький, завжди дратує посполите оточення своєю вищістю над натовпом. Чого тільки не почуєте в Києві: і про красуню-доньку, яка нібито втопилася, і про якесь парі, про рекламу цементу власного виробництва, про прогулянки Городецького вулицями міста в супроводі екзотичних тварин, про мавпочку чи папугу на плечі, про перший у Києві автомобіль, про польоти на перших аеропланах та різні інші небилиці... Звісно, нічого цього не було! Але, за уявленнями київського міщанства, мусило бути. В усі ці вигадки свято вірять і зараз, бо то, врешті, і є міський фольклор.

Це стосується, зокрема, багатьох мавзолеїв, що збереглися на київських кладовищах та цвинтарях. Частина з них справді належить до доробку Городецького, решта — ймовірно. На лютеранській дільниці Старого Байкового кладовища донедавна височив готичний шпиль мавзолею родини Вітте. На Новому Байковому кладовищі зберігся мавзолей Тишевичів — у мавританському стилі та загадковий мавзолей у стилі модерн. На цвинтарі Видубицького Михайлівського монастиря стоїть мавзолей інженера Миколи Лелявського в класичному стилі, а на цвинтарі церкви св. Серафима Саровського в Пущі-Водиці — мавзолей Козакевичів — теж у мавританському стилі. Зберігся також оригінальний мавзолей-каплиця в романському стилі, збудований Городецьким 1904 року в селі Печера на Поділлі для родини графа Костянтина Потоцького.

Крім досконалого знання історії мистецтва та архітектурних стилів, Городецькому додавали слави й пристрасне захоплення стрілецьким спортом і полюванням. Не задовольняючись цілком доступними мисливськими вилазками на Київщині, він здійснив у 1895—1910 рр. низку далеких подорожей — до азербайджанської Ленкорані, Закаспійського краю, Туркестану, Афганістану, Алтаю, Семиріччя і Західного Сибіру, а взимку 1911—1912 рр. — знамените, доступне небагатьом сафарі в Африці. Варто зазначити, що незадовго перед тим широкого розголосу здобули аналогічні подорожі таких відомих осіб, як-от президент США Теодор Рузвельт та волинський магнат граф Юзеф Потоцький. Отож наш київський архітектор став в один ряд з такими уславленими мисливцями. На згадку про цю незабутню подорож він видав розкішну, оздоблену власними малюнками та світлинами книжку «В Джунглях Африки. Дневник охотника», яка 1914 року побачила світ у Польській друкарні в Києві. Трофеї від усіх численних його мисливських подорожей прикрашали не тільки власне помешкання на Банковій, а й інтер’єри музею полювання на Хрещатику, одним із засновників та щедрих дарувальників якого був Городецький. Мав славу і як стрілець світового класу на різних міжнародних змаганнях у Західній Європі. Привозив звідти чималі грошові премії та призові рушниці. Міг, приміром, аби розважити публіку, поцілити в денце чи горлечко підкинутої вгору обертом пляшки — коли замовлять! Користувався незаперечним авторитетом як знавець стрілецької зброї та мисливських собак, завжди входив до складу різних журі. А ще вважався не менш авторитетним членом «комісії з питань краси міста» при Київській думі, був членом журі міжнародного конкурсу на проект пам’ятника Тарасові Шевченку в Києві — ось якими були його заслуги...

Владислав Городецький був одружений з дочкою відомого київського підприємця німецького походження Корнелією Марр (1871—1962). Мав також успіх і як дизайнер вбрання та ювелірних прикрас для власної дружини. Вони мали двох дітей, дочку звали Гелена.

Революційні події 1917—1921 рр. змусили Городецького залишити Київ та емігрувати до незалежної Польщі. Там він працював у Міністерстві громадських робіт, розробив проект балтійського курорту Хель, займався реставрацією старовинного палацу Вишневецьких у Вишнівці на Тернопільщині. У 1924—1928 рр. очолив проектне бюро, створене для розвитку комунального господарства кількох польських міст на кошти від інвестицій, наданих американською фірмою Неnry Ulen & Co. За проектами Городецького було побудовано торгові ряди й водогінні споруди в місті Пьотркув-Трибунальський, казино в Отвоцьку, критий басейн у Згіржу. Все це збереглося і справно служить новим поколінням.

Гідно поцінувавши художні та організаторські здібності митця-архітектора, ця американська компанія 1928 р. запросила його до Ірану — на посаду головного архітектора «Синдикату зі спорудження Перських залізниць». За проектами Городецького побудовано в Тегерані залізничний вокзал, який діє й досі. На дозвіллі зодчий ще здійснив мисливську подорож до іранського Мазендарану — південного узбережжя Каспійського моря. Але 3 січня 1930 року від серцевого нападу Лєшек Дезидерій Владислав Городецький одійшов у вічність. Похований у Тегерані.

Творчість, а надто життя славетного архітектора В. Городецького за радянських часів не досліджувалися й не популяризувалися. «Провиною» зодчого вважався факт еміграції до «панської» Польщі.

Лише двадцять років тому, з нагоди 130-річчя від дня народження митця, кияни мали нагоду публічно вшанувати його пам’ять. Тоді перший поверх на Банковій, 10, був доступний для публіки, хоча решту будинку все ще займала нещодавня ЦК-овська поліклініка № 1. Отож 4 червня 1993 року в колишній квартирі Городецького науковці Музею історії Києва встановили портрет Зодчого, обрамовували його зображеннями кращих творів архітектора та прикрасили живими квітами в національних кольорах: блакитно-жовті іриси-півники символізували Україну, де народився і провів більшу частину життя ювіляр, а білі й червоні півонії — Польщу, вірним сином якої він був завжди. В акції взяли участь представники київської інтелігенції, а також дипломати посольств Республіки Польща та Ісламської Республіки Іран.

Відтоді для нас розпочалося повернення із забуття Владислава Городецького та його творчості. Тепер це називається «розкруткою», і можна згадати зроблене. На прохання Музею історії Києва співробітники Посольства України в Ірані того ж 1993 року розшукали й упорядкували місце поховання Городецького на тегеранському римо-католицькому цвинтарі Долаб. Там на сірому камені викарбувано його рідною польською мовою:

S. † P.
WLADYSLAW LESZEK
HORODECKI
PROFESOR ARCHITEKTURY
UR. 23 MAJA 1863 ZMARL 3 STYCZNIA 1930
NIECH MU OBCA ZIEMIA
BEDZIE LEKKA

Тобто: «Світлої пам’яті Владислав Лєшек Городецький, професор архітектури. Народився 23 травня 1863 р. — помер 3 січня 1930 р. Нехай йому чужа земля буде легкою».

1996 року чудова вулиця в центрі Києва, яку сто років перед тим він розплановував, творив на ній, мешкав тут — отримала нову назву: вулиця Архітектора Городецького.

Популярності доробку Зодчого сприяли вечори пам’яті, численні публікації в періодиці, особливо — телевізійні фільми, авторами яких були Валентин Соколовський (1993 року — вперше), Алла Волошина, Володимир Хмельницький, Галина Крюкова, Іванна Чередниченко, Тамара Якименко, Тетяна Куликівська, Олександр Візгін, Вєслав Романовський (Польська телевізія).

Ще 1999 року в серії «Бібліотека Музею історії міста Києва» видавництво «Кий» випустило у світ монографію автора цих рядків під назвою «Архітектор Городецький. Архівні розвідки». Здійсненню видання посприяли українські благодійники та Польський інститут у Києві. Того ж року Державна наукова архітектурно-будівельна бібліотека ім. В. Заболотного опрацювала й видала бібліографічний покажчик «Владислав Городецький».

2004 року завершилося оновлення будинку на Банковій, 10 (оглянути його всередині тепер можна на екскурсіях, які провадить Музей історії Києва), а в Пасажі на Хрещатику, 15, урочисто відкрито бронзову скульптуру В. Городецького (автори В. Багаліка та В. Щур). Встановлено пам’ятник землякові й у місті Немирові Вінницької області (автор Я. Куленко), розроблено туристичний маршрут по місцях, пов’язаних з життям і творчістю Городецького на Вінниччині.

У травні 2005-го, з нагоди 75-х роковин смерті Зодчого, в Тегерані вшанували його пам’ять міжнародною науковою конференцією, покладанням квітів і запаленням свічок на могилі Городецького. В заходах взяли участь іранські історики, дипломати Посольств України та Республіки Польща в Ісламській Республіці Іран, а також останній із родичів Зодчого — Ярослав Городецький (нині, на жаль, уже покійний) та автор цих рядків.

До популяризації творів Городецького активно долучилося також київське видавництво «Грані-Т»: 2008 р. вийшов друком розкішний фотоальбом «Городецький. Виклик будівничого», а 2011 р. — путівник «Тринадцять київських зустрічей з Городецьким».

До 150-річчя від дня народження Зодчого видавництво «Кий» підготувало друге, виправлене і майже удвічі розширене видання «Архітектор Городецький. Архівні розвідки».

Знають і шанують доробок Зодчого й у Республіці Польща.

Пам’ять про Владислава Городецького — одного з найцікавіших архітекторів ХХ ст. — жива...

Дмитро МАЛАКОВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments