Два крила, якими підноситься людський дух в безкраї простори, — це віра і наука.
Йосип Сліпий, український церковний діяч, предстоятель Української греко-католицької церкви, кардинал римо-католицької церкви

Ахтем СЕЇТАБЛАЄВ: «Зараз на сході вирішується доля нашої країни»

Гість Літньої школи журналістики «Дня», відомий режисер, актор та телеведучий — про кіно і життя
29 липня, 2016 - 13:08
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

На зустріч Ахтем приїхав зі знімального майданчика фільму «Її серце». Нова робота кінорежисера буде присвячена Саїде Арифовій — ця смілива кримськотатарська дівчина спасла життя 90 єврейським дітям двічі: спочатку від фашистів, а потім від НКВДешників під час депортації 1944-го! Тому розмова почалася з болючої теми анексованого росіянами Криму, де лишилися родичі й двоє дорослих дітей Ахтема Шевкетовича. Актор не приховує своєї громадянської позиції, активно підтримує бійців АТО (він одним із перших разом із Адою Роговцевою і Катею Степанковою їздили на передову, підтримуючи вояків і мирних жителів, які бачили смерть; займається волонтерством; був ведучим телепередачі «Хоробрі серця»; а наступним кінопроектом митця стане фільм «Кіборги» — про героїв Донецького аеропорту). Це була відверта розмова про наболіле — про кіно і життя.

ПРО КРИМ

Марина БАРБА:

— На вашу думку, що треба робити з проросійською більшістю Кримського півострова, щоби швидше Крим повернувся до України?

А.С.: — Я думаю, причина того, що сьогодні відбувається в Україні, зокрема в Криму і на сході, породжена абсолютною відсутністю культурної стратегії нашої держави. Мовне питання болюче, його треба вирішувати, але не тими методами, як це пропонує «Свобода».

Дуже шкода, що протягом усіх років незалежності наші можновладці розділяли суспільство за національністю, етнічними ознаками, мовою... А кримські татари були взагалі паріями. Ще три-чотири роки тому вісім із десяти людей, яких би запитали, хто такі кримські татари, відповіли приблизно так: «Живуть у маленьких будиночках, постійно чимось незадоволені й хочуть відпиляти Крим і піти до Туреччини»... Сьогодні анексований «зеленими чоловічками» Кремля Крим — рана, яка не загоєна. Нагадаю, з 28 політв’язнів у Російській Федерації 18 є кримськими татарами! До речі, перший загиблий за незалежність Кримського півострова після його анексії — теж кримський татарин, Решат Аметов... А 26 лютого 2014 р. на площу перед Верховною Радою вийшли 15 тисяч кримських татар із українськими та кримськотатарськими прапорами. Не можна забувати й про кілька фактів самоспалення кримських татар за те, що їм не давали землю своє Батьківщини... Потрібно було пройти цей шлях, щоб нарешті зрозуміти, що кримські татари не вороги, а громадяни однієї країни і хочуть жити тут, в Україні.

Раніше у нас чомусь говорили, що на сході жили, вибачте, бидло, на заході — якісь западенці й бандерівці, які собі на умі, на півночі — проросійські мешканці, а на півдні — кримські татари, які хочуть «роздерти» країну. Я вважаю, що, користуючись римським постулатом «розділяй і володарюй», нас спеціально розділяли, тому що в каламутній воді набагато легше ловити свою «рибку» і робити свій ґешефт.

Якщо суспільство буде освіченим, людина матиме що їсти й пити, у що одягнути свою дитину, у неї буде медична страховка — то вона почне замислюватися про інші речі. Вона почне читати Лесю Українку, Ліну Костенко, почне вивчати Конституцію, знати свої права і обов’язки. І тоді їй не сподобається, що на вулиці лежить недопалок. Або зрозуміє, що депутат Верховної Ради не виконує своїх зобов’язань. Чому досі не прийняли Закон про зняття недоторканності парламентаріїв? Тому, що половину з них можна посадити. Вони йдуть у владу не заради нас із вами, а робити свої «справи». Не треба забувати, що багато держчиновників були креатурами сусідньої держави. Починаючи з міністра оборони, голови СБУ і так далі. Це ж узагалі нонсенс!

Я досить радикальна людина, у мене жорсткі погляди на сепаратистів — як кримських, так і східних. Вважаю, що кіно, література, театр, мистецтво, розслідування у ЗМІ можуть набагато більше сказати і щільніше побудувати містки і «зшити» єдину країну. Мене після «Хайтарми» часто запитували: «Люди перевиховалися після цього фільму, вони зрозуміли, що кримські татари найсвятіші люди на землі?» Ні! Неможливо за допомогою одного фільму змінити весь світогляд. Але щиро вірю, якщо людина у якійсь складній ситуації раптом згадає епізод із фільму, книги, газети, або фотографію, — це допоможе їй утриматися від того, щоб палицею вдарити іншу людину тільки тому, що вона вийшла на площу і заспівала гімн своєї держави. Абсолютно переконаний, що патріотами треба виховувати з раннього дитинства. Тому що і мультфільми, і дитяча література, й оточення — все разом формують свідомість людини.

Я прихильник того, щоб на 20 років верховна юрисдикція всіх судів України була, наприклад, у Лондонському суді, поки не прийдуть такі, як ви, молоді люди, до влади. Я абсолютно переконаний, що країною повинні керувати люди років 30 — 35 років із блискучою освітою. Бо кожна гривня, вкладена в культуру та освіту, повернеться в стократ у суспільство.

Впевнений, що треба у першу чергу ухвалити Закон про підтримку кінематографа, і це може стати потужним інструментом для того, щоб, не нав’язуючи, не проливаючи кров, продукувати українськими стрічками сенси нашої країни, яка оновлюється і взяла курс на Європу.

ПРО ПРАВО ВИБОРУ

Оксана ВОЙТКО:

— В одному з інтерв’ю ви розповідали, що не можете поїхати у Крим, хоча там залишилося двоє ваших дітей. Які зараз настрої в Криму?

А.С.: — Практично весь мій рід, а це понад 1000 людей, залишився в Криму. Після анексії я не був у Сімферополі. Настрої там різні... Чую багато аргументів від друзів і опонентів, коли Крим повернеться до України. Так, там досить сильне проросійське лобі. Не треба забувати, що Крим давно був «заповідником» комуністів, а ще одним із «найстаріших» регіонів України за кількістю пенсіонерів. І це був дотаційний край. Хоча там можна заробляти гроші не тільки на здравницях і туристичній галузі, а й на кінематографі. Це величезна інфраструктура, це залучення тих же туристів на місця зйомок, це вільна економічна зона, але не та, яка зараз існує...

По-перше, заборонив би на законодавчому рівні в Криму брати участь в голосуванні людям, старшим 60 років. Вони своє слово сказали на так званому «референдумі». Хоча і в українців, і в кримських татар є величезна традиція шанування старших. Але впевнений, що ці старі, впавши в маразм, не розуміють, що їхню молодість не можна повернути, а вони чіпляються за «привид комунізму», який веде всіх у пастку. Своїм вибором пенсіонери позбавили майбутнього своїх онуків! Кримські дипломи не визнані. Дітям потрібно запитати: «Бабусю, тобі приємно, що через кілька років твій онук захоче виїхати за кордон, але не зможе»? Вони ж кричали: «Росія — прийди! Путін — прийди!», — але всі зараз шукають шпаринки, щоб навчати своїх дітей у Європі. От і виходить, що людина, яка вже прожила життя, позбавляє вибору своїх дітей. За яким правом?

По-друге, обов’язковим треба зробити знання української мови. Ти можеш бути громадянином України, але якщо ти не знаєш української мови та історії цієї країни, значить, ти не маєш права голосувати! Йди і живи там, де тобі подобається. Хоча я російськомовний (зараз активно вивчаю українську), але впевнений, що якщо людина хоче жити тут, то повинна знати державну мову. Це моє переконання. Не подобається? Валіза — вокзал — Росія!

Я не був у Криму вже два роки. Розумію, що тільки з’явлюся, мене затримає ФСБ... Рідні, слава Богу, приїжджають. Я не приховую своєї громадянської позиції. І передача «Хоробрі серця», і фільм «Хайтарма», який заборонений в РФ, і, власне, моя нестриманість щодо В.Путіна — все впливає... Розумієте, Крим же дуже маленький, і якщо навіть особисто ти з кимось не знайомий, все одно всіх персонажів, які є так званою владою в Криму, я знаю. І персонаж на прізвисько «Гоблін» (Сергій Аксьонов), який багато років збирав данину з платних вбиралень, очолював партію «Русское единство», а в 2013 р. у найбільш проросійському місті Криму — Севастополі, одержав усього 1%. Я вже мовчу про колаборантів із числа кримських татар. Насправді їх не так багато. І, в принципі, це той прошарок виродків, який знаходить собі місце при будь-якій владі. Якщо ви проаналізуєте склад нинішньої влади в Криму, це ті, які називалися «Партією регіонів», але сьогодні вони — «Единая Россия» — про це кажуть самі кримчани.

Я переживаю за своїх рідних, особливо за дітей. У той же час я дуже ними пишаюся...

ПРО ГЕРОЇВ

Марина СНIЖИНСЬКА:

— Чому програма «Хоробрі серця» не мала великого рейтингу? Може, тому, що люди хочуть абстрагуватися від подій на сході, бо дуже багато з екрану ллється негативу? Які потрібні телепередачі?

А.С.: — Нині треба придумувати нові передачі, які будуть допомагати колишнім воякам АТО знайти своє місце в мирному житті. Для мене телепередача «Хоробрі серця» — цілий етап життя. Я познайомився з величезною кількістю людей, які є справжніми героями. Це дуже відкриті й прості люди. Молоді бійці чітко розуміють за що воюють, навіщо вони пішли на фронт, і в яку країну хочуть повернутися. Я вважаю, що без волонтерів України не було б! З іншого боку — частина суспільства живе як у паралельній реальності... Я абсолютно не сприймаю позицію деяких українських артистів, які говорять, що «культура поза політикою». Це брехня і лукавство! Бо якщо ти публічна людина і вважаєш, що хлопці, які гинуть на сході, не мають до тебе жодного стосунку і готовий їздити заробляти в країну агресора, то це підлість. Чому Марлен Дитріх поїхала з фашистської Німеччини і співала для союзників? Коли ти зустрічаєшся з хлопцями з фронту, то відчуваєш гордість, що є такі патріотичні люди, які, не шкодуючи себе, віддають життя за Україну. Хоча чув від них негатив на адресу дурного командування, зрадницьких дій, проблеми щодо постачання військових. Але попри всі негаразди  вони захищають рідну землю... Передачі мають бути різні, але треба, щоб вони несли надію, щоб знайомили з кращими людьми нашої Батьківщини.

ПРО КІНЕМАТОГРАФ

Олена КУРЕНКОВА:

— Як оцінюєте сучасний стан українського кінематографа? Які основні тематичні вектори вважаєте ключовими?

А.С.:— Потрібно ставити собі вищі завдання. Ну, скажімо, підкорити Голівуд і отримати «Оскар». Усі свої фільми  я знімав на приватні кошти. Зараз допомагає Держкіно. Нині закінчив натурні зйомки стрічки «Її серце» — це робоча назва. Скоріш за все, назва буде «Саїде». За іменем головної героїні. Спостерігаючи за тим, що роблять колеги, за діяльністю членів експертної комісії, розумію, що тематика фільмів останніх двох років нерідко пов’язана з війною, пошуком українського героя. 

Наша країна змінюється, проходить переосмислення багатьох речей. Сьогодні українське кіно переживає свого роду Ренесанс. А от якщо говорити про телепродукт, то часто є повтори і перифрази. Але це минеться, треба придумувати щось своє, оригінальне. Зараз є велетенська кількість історій — і воєнних і не воєнних. І мелодраматичних, ліричних. Я збираюся також про війну зняти, про кіборгів. Ми отримали серед ігрового кіно найвищий бал (сценарій написала Н. Ворожбит). Прообразами головних героїв стануть ті люди, яких знаю особисто. З одним ми разом училися. Його позивний — Богема. Він — спікер «Правого сектору». А ще Євген Дуков, позивний — Маршал, військовий із 93-ї аеромобільної бригади, який під завалами Донецького аеропорту дівчатам розсилав SMS: «Все добре!», а сам лежав із двома переламаними ногами і перебитими ребрами... Зараз він командир патрульної поліції України. Нам є чим пишатися. У кожного, хто поїхав на фронт, є свої причини. Одному бійцю дружина дзвонить, а він їй: «Кохана, у нас тут усе спокійно». А сам у цей час в аеропорту стоїть. Не хоче, щоб дружина дізналася, що він воює. І сміх, і гріх...

КІНОСАГА ПРО САЇДЕ

Христина ПЕТРЕНКО:

— Розкажіть, як з’явилась ідея створення фільму «Її серце» про Саїде Арифову? Хто виконує головну роль? Коли стрічку побачать глядачі?

А.С.: — Історію про Саїде Арифову я дізнався від продюсера фільму. Ця кримськотатарська дівчина під час Другої світової війни у Бахчисараї врятувала близько 90 дітей, більшість з яких була євреями. Історія унікальна тим, що Саїде врятувала дітей спочатку від нацистів, видавши їх за кримських татар, придумавши їм імена та бекґраунди. Дівчина пройшла  через допит гестапо, але не зламалася...  А 18 травня 1944 р., коли депортували кримських татар, Саїде показала сховані нею метрики НКВДистам, що діти не кримські татари, а євреї, й цим врятувала їх удруге. Нагадаю, половина кримськотатарського народу загинула під час виселення — 49% за два тижні, причому це були старі жінки і діти. Хоча навіть згідно з радянською статистикою, майже все чоловіче населення кримських татар воювало в Другій світовій війні у складі Червоної армії. Так, були колаборанти, але дуже невелика кількість...

Героїв я вибирав серед кримських татар. Спочатку хотів, щоб роль Саїде зіграла моя дочка. Вона чудова актриса з великим досвідом, але не підійшла. Тому головну героїню грає українська актриса Лілія Яценко. Коли я вже затвердив її, то дізнався, що у неї в родині є кримські татари...

У нас на знімальному майданчику працює інтернаціональна команда: є актори з Ізраїлю, Грузії, України, Австрії, Німеччини. І коли вони всі заговорять, починається Вавилон: одне одному щось доводять на різних мовах, а я себе зловив на думці, що всіх розумію!

Сподіваюся, що до кінця року буде закінчено «постпродакшн» фільму. Нам ще потрібно попрацювати в Єрусалимі. Дещо вже записували у Грузії, бо в Криму таку стрічку зараз зняти неможливо. У нас брали участь у масовці і грузинські діти, а одну з головних ролей зіграв чудовий актор Іраклій Апакідзе.

ВИСТУПИ У ЗОНІ АТО

Марія МАТЯЖ:

— Ви разом з Адою Роговцевою і Катериною Степанковою одними з перших із митців виступали у зоні АТО? Які враження від тих зустрічей?

А.С.:— У Слов’янськ ми їздили з концертною програмою, яку Ада Миколаївна Роговцева назвала «Із тими, кого люблю». Це були фрагменти зі спектаклів, українська поезія (Леся Українка, Ліна Костенко та інші), уривки з фільмів і неформальне спілкування з глядачами. Скрізь були повні зали. Наші концерти у кожному місті завершувалися тригодинними розмовами. Таке відчуття, що людям необхідно поговорити, особливо з Роговцевою. Тому що вона — мама. Ада — це небо! Вона тендітна на вигляд, а по духу — велика жінка, як небо! Хоч іноді може бути дуже жорсткою. Відчуваєш, наче поперед неї йде криголам. Для людей на сході дуже важливо, щоб їх почули, вони розказують про наболіле. Ада Миколаївна — авторитет, її люблять усі глядачі, їй вірять...

У молодих бійців очі зовсім інші. Стільки життєрадісності і життєлюбства я мало де зустрічав! Вони чітко знають, де життя, а де смерть... У їдальні «Правого сектора» я познайомився з людиною, в якої  дві вищі освіти, знає три іноземні мови. Навіщо він пішов воювати? Спочатку я подумав, що хлопець не знайшов себе у житті, а виявилося, що все у нього було класно, а бійцем став, бо патріот. Зараз на сході вирішується доля нашої країни і завдяки бійцям АТО зупинена чума під назвою «русский мир». Саме там ти розумієш, що завдяки цим героям Україна переможе!

Нагадаємо, цього року Літня школа журналістики газети «День» проходить за підтримки Центру інформації та документації НАТО в Україні.

Марина СНІЖИНСЬКА, Христина ПЕТРЕНКО, Літня школа журналістики «Дня»-2016
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ