Актуальні проблеми сьогодення — мовою опери

Досвід Баварської державної опери в Мюнхені працювати в різній театральній естетиці і засвоювати  різну музичну стилістику, як майстер-клас для колег із різних країн.

«КАРЛ V» — МУЗИЧНА СЕНСАЦІЯ

Одним з найактуальніших задач нашої складної доби є пошук спільних позитивних ідей, здатних подолати ненависть і ворожнечу, яка розділяє на ворогуючі табори країни, держави, нації, релігії і все людство. Новий Заповіт, який приніс у світ Син Божий Ісус Христос, пропонував побудову такого суспільства, в якому не буде бідних і багатих, володарів і рабів, іудея і еліна, а всі люди стануть братами і сестрами. Створення єдиної християнської держави, яка би об’єднала більшість європейських країн і кордони якої виходили б за межі Європи, стало мрією і основою політики могутнього правителя XVI століття короля Карла V, який увійшов в історію як «батько Європи». Цей король перебував у родинних стосунках з правлячими династіями багатьох держав і одержав у спадок величезні володіння. Він мав залізну волю, незламний характер, примножував і зміцнював свою владу, долаючи всі перепони. Однак за два роки до смерті зрікся всього й у монастирській тиші почув голос Бога, який закликав переглянути своє життя перед відходом у вічність, спробувати зрозуміти, чому його висока мета і благородні наміри зазнавали краху і коштували людству кривавих катастроф.

Карл V став героєм оперного твору, народженого у переломний кризовий момент, коли над Європою нависли зловісні хмари і у Німеччині прийшов до влади Гітлер. Автором опери був австрійський композитор Ернст Крженек. Популярність йому принесли попередні оперні твори «Стрибок через тінь» і «Джоні награє», поставлені у багатьох країнах, у тому числі у СРСР. Живучи у Відні, Крженек захопився тогочасними авангардними течіями і став вивчати  винайдену композитором Арнольдом Шенбергом додекафонну техніку музичного письма.  Разом з Шенбергом та його учнями Крженек був занесений ідеологами Третього рейху до списку неблагонадійних авторів, музику яких заборонялося виконувати у фашистській Німеччині. Тому і прем’єра злободенної на ті часи опери, до  того ж написаної у додекафоній манері, відбулася 22 червня 1938 року в Празі, вже після еміграції самого автора до США. На наступний рік розпочалася Друга світова війна і твір на довгий час був забутим.

Постановку «Карла V» на сцені Баварської державної опери у Мюнхені і її включення до програми літнього оперного фестивалю я назвала би сенсаційною подією. Цьому сприяв не тільки цікаво побудований сюжет (автор лібрето сам композитор) і яскрава образна музика. Була створена блискуча вистава, яка сполучає естетичні принципи епічного театру Бертольда Брехта з рисами яскравого видовища, побудованого на використанні сучасних медійних засобів. Постановку здійснив учасник відомої каталонської групи Фура дельс Баус Карлуш Падрісса у співпраці з автором декорацій і костюмів, видатною іспанською художницею Літою Кабелют. У останні роки запрошення до співпраці з оперними театрами відомих сучасних художників дає дуже цікаві результати.  Літа Кабелют, яка зростала у Барселоні, а нині живе у Гаазі,  працює з різними  техніками: малює великі полотна маслом, робить скульптури, займається фотографією і візуальними віршами, а також відео проєктами. В реалізації складного задуму взяла участь іще ціла група майстрів сучасних медіатехнологій. Крім значної кількості дійових осіб і участі хору, у виставі діє розгалужений міманс. За допомогою віртуозних акробатичних груп створюються рухливі декорації, оживають на очах мальовничі картини. Фантастичний сценічний простір постійно трансформується, поглиблюється і розширюється шляхом дзеркальних відображень. Виникають алюзії на фрески великих майстрів минулого.  В якійсь момент вода заливає сцену, яка залишається вкрита її тонким шаром.

Майстерне сценографічне рішення дає змогу краще сприймати зміст твору, дія якого розгортається в різні часи і в різних географічних точках. Позбавлений влади старий король (данський баритон Бо Сковус) одягнений у дивовижний костюм, пов’язаний з образом часу і його символікою. Він сповідається молодому монаху, згадуючи найбільш значні події свого життя. З’являються постаті різних історичних осіб, з якими зводила його доля. Ще одним важливим символом стає яблуко у вигляді маленького прозорого глобуса. Вже у першому епізоді — зустрічі юного Карла з матір’ю, іспанською королевою Хуаною божевільною (Окка фон ден Дамерау), він одержує від неї яблуко, у середині якого бачить черв’яка. Це натяк на те, що вороги  є і будуть знаходитися у його оточенні.

Технічно складну сучасну партитуру опери  досконало інтерпретували  американський диригент Ерік Нільсен і оркестр Баварської опери. Всі виконавці вільно справилися з незвичним вокальним стилем і створили виразні акторські образи. Особливо запам’яталися пристрасний проповідник Мартін Лютер — Міхаель Краус, постать лукавого ворога Карла, французького короля Франциска  І (Вольфганг Аблінгер-Сперраке).  На тлі активної монтажної зміни контрастних епізодів острівцем проникливої лірики виглядала сцена смерті дружини Карла Ізабелли (Анна Шваневільс).

ПАРТІЮ АГРІППІНИ ВИКОНУЄ ЗІРКА ОПЕРИ АНГЛІЙСЬКЕ МЕЦО-СОПРАНО ЕЛІС КУТ

ПРО ЛИЦЕМІРСТВО, ІНТРИГИ, НАКЛЕПИ

У Баварській опері актуальним можуть зробити не лише твір, близький нам за часом, а й оперу доби бароко. Фестивальну прем’єру «Агріппіни» Генделя готували відомі майстри, диригент Айвор Болтон і режисер Баррі Коскі. У ній взяли участь такі зірки сучасної оперної сцени, як  англійське мецо-сопрано Еліс Кут-Агріппіна, феноменальний контр-тенор Франко Фаджолі-Нерон, а також чарівна Ельза Бенуа у роль звабливої красуні Поппеї. Римський імператор Нерон увійшов у історію своїми злодіяннями і психічними відхиленнями.  Ще на зорі зародження оперного мистецтва він став героєм опери прославленого італійського композитора XVII століття Клавдіо Монтеверді «Коронація Поппеї». Більше, ніж за пів століття після цього молодий Георг Фрідріх Гендель написав твір, у якому йдеться про матір Нерона Агріппіну і про лицемірство, інтриги, наклепи, до яких вона вдається, щоб посадити на трон свого вкрай імпульсивного, неврівноваженого синочка. Гострим малюнком мізансцен, всіма барвами віртуозних голосів, гротескними прийомами гри  учасники цієї незабутньої вистави створили мальовничі характери, які так нагадують світ сучасних політичних гравців. Красномовним виглядає і закінчення твору. Учасники змагання за владу і за любов (полководець Оттон-англійський контр тенор Ієстин Девіс любить Поппею і відмовляється від корони, щоби бути з коханою) нарешті одержали те, до чого прагнули. І всі по черзі, зокрема і новобраний імператор Нерон залишають на самоті і  ніби викреслюють із свого життя ту, яка самовіддано до нестями йшла до своєї мети, а тепер  стала зайвою.

РІЗНА МУЗИЧНА СТИЛІСТИКА

Фестивальні вистави, які я змогла побачити, свідчать про вміння Баварської опери працювати в різній театральній естетиці і засвоювати різну музичну стилістику. Так, принципи психологічного театру, зосереджено на дослідженні внутрішніх конфліктів і протиріч людської натури, були всебічно використані у постановці «Отелло» Верді. В цій виставі насамперед вразила глибока музична інтерпретація видатного диригента Кирила Петренка, термін перебування якого на посаді музичного керівника цього театру спливає, бо його чекає керівна посада у прославленому оркестрі Берлінські філармоніки. Цікавими знахідками була позначена аскетична за стилем режисура Амалії Нірмаер, позбавлена усякої пишноти і ренесансних барв. У блискучому складі виконавців на цей раз лідерами залишилися неповторна Аня Хартерос-Дездемона і абсолютно унікальний Яґо Герарда Фінлі. Цинік і маніпулятор, його Яґо  артистично грає людськими долями і при тому виглядає як звичайна компанійська людина, доброзичливо налаштована до своїх співрозмовників. Абсолютно сучасним і ще більш небезпечним цей образ робить те, що він не має в собі нічого привабливо демонічного і мефістофельського, притаманного романтичним загадковим злодіям. Достойно виглядав у заголовній партії Отелло також Зоран Тодорович, який раптово замінив всесвітньо відомого німецького тенора Йонаса Кауфмана.

Репертуар Баварської опери, яка демонструє під час щорічного літнього фестивалю новітні прем’єри і постановки останніх років, надзвичайно розгалужений. Він включає твори від доби раннього і зрілого бароко до  опер відомих і мало відомих митців ХХ століття. В барочних творах трансформується оркестровий виклад, додаються такі інструменти, як клавесин, або ж теорба, яка чудово пролунала у «Агриппіні», особливо у супроводі деяких арій. Поряд з поширеними класико-романтичними назвами (Моцарт, Глюк, Верді, Вагнер, Пуччіні) тут постійно  лунають твори Берга, Прокоф’єва, Шостаковича, Бріттена, Ріхарда Штрауса, а також популярних у двадцяті роки, однак у вирі складних політичних подій  заборонених авторів, як Шрекер, або вже згаданий Крженек. Відомим було також ім’я австрійського композитора єврейського походження Е.В.Корндорфа, який перші свої дві опери написав у 14 років. Запрошений у 1934 році працювати у Голлівуд у США, він не мав змоги повернутися в Австрію за принципом аншлюсу і другу частину свого життя залишався в Америці. Творчість його згодом була забута на довгий час, доки наприкінці ХХ століття театри не стали проявляти цікавість до його опер. Особливо це стосується опери «Мертвие місто», прем’єрна постановка якої відбудеться на сцені Баварської опери в наступному сезоні.