Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

Андрій Остапенко розкриває секрети

Iз 10 по 16 грудня в Національнiй філармонії України відбудеться IV Міжнародний фестиваль гітарної музики «Київ-2007»
8 грудня, 2007 - 00:00

Уперше в його рамках відбудеться конкурс гітаристів. Про цей почин, а також нові тенденції в популярному мистецтві та «секретах» гітаристів — наша розмова з відомим українським музикантом, автором проекту та художнім керівником фестивалю Андрієм Остапенком.

— Подано 28 заявок, конкурс відбувається у три тури, а загальна його тривалість — майже тиждень. Може, варто було б провести його компактніше?

— У нас кожний день запланований. Щодня відбуватимуться сольні концерти членів журі. Музиканту треба перед цим хоча б пару годин відпочити — особливо якщо він сидить на прослуховуваннях зранку. Через тимчасову протяжність фестивалю збільшуються наші витрати. Призовий фонд конкурсу поки що невеликий (1,5 тисячі євро — перша премія), зате на кожного з трьох лауреатів чекає «творчий бонус» — участь у гітарному абонементі Національної філармонії наступного сезону. Також у нас будуть для переможців спеціальні призи від спонсорів.

— Яка географія учасників конкурсу?

— Росія, Україна, Польща й Австрія. У нас немає поділу на вікові категорії. Єдине обмеження для конкурсантів — вік до 35 років. У програмі обов’язкові твори досить складні, консерваторського рівня. Хоча мені розказували, що в оргкомітет дзвонив 13- літній хлопчик, який хотів взяти участь у конкурсі. Йому сказали, що якщо він впорається з обов’язковою програмою, то нехай виступає.

— Гітарні посиденьки у дворах, на жаль, картина минулих десятиріч, а як тепер складаються стосунки з гітарою у молоді, які вирішили стати професійними музикантами?

— Те, що сьогодні у дворах хлопці не грають, — аж ніяк не показник. Ми ж говоримо про академічну гітару, а вона зараз є популярним інструментом. Наприклад, у порівнянні з народними інструментами посідає лідируючі позиції за набором у музичні школи. А за вартістю навчання піднімається до рівня фортепіано — найбільш елітного інструмента. У нас в одному тільки Вишгороді Київської області — 90 гітаристів, а кожний викладач має по 2—3 ставки (до школи беруть тільки найобдарованіших дітей). На жаль, масовість гітари потім збиває прийом до музичного училища та консерваторії. Так, у нас, в училищі ім. Глієра, на гітару виділяться тільки 2—3 місця, а в НМАУ — тільки одне. Цей феномен пояснюється традиціями, які закладено ще в післявоєнний час, коли пріоритет віддавався домрі, баяну, бандурі — народним інструментам. Мені здається розумним шлях, яким iде Львівська консерваторія, де чотири роки тому відкрили експериментальну кафедру гітари. Крім іншого, гітаристи там мають можливість набагато глибше, детальніше вивчати музику.

Багато музикознавців вважають першопроходцем, еталоном виконавського гітарного мистецтва початку XX століття Андреса Сеговію. Хоч у той час було дуже багато гітаристів, які давали концерти. Про них тепер багато згадують лише як про композиторів. Ті ж Августін Барріос, Федеріко Морено-Тарроба, Ейтор Вілла- Лобос — відомий навіть дітям за його «Бразильській бахіані».

До речі, у Вілла-Лобоса з Сеговією був один прецедент. Композитор написав 12 етюдів для гітари, які відправив Сеговії для ознайомлення й отримав їх назад з позначкою, що грати це неможливо. Через деякий час, на одному зi світських прийомів у Парижі (де був присутній і Сеговія), Вілла-Лобос узяв гітару та сам виконав бідолашні етюди. Після такого вагомого аргументу виконавцю довелося знову попросити ноти та визнати, що це виконується.

— Андрію, а вам у подібні ситуації доводилося потрапляти?

— Серед нинішніх композиторів мало хто професійно володіє гітарою. Я два роки методично просив написати гітарний концерт Анатолія Золкіна. Він погодився лише за умови, що я йому буду допомагати. З акорду мені іноді доводилося залишати два-три звуки. У нас навіть до конфліктів доходило. Але результат вийшов чудовий. Природно, перша асоціація з гітарою у композиторів — Іспанія, і в музиці це відразу відчувається. У Миколи Стецюна, наприклад, з’явився «Іспанський концерт». Тепер обидва твори — Золкіна і Стецюна — входять до списку творів третього туру нашого конкурсу, що пропонуються. Партії та клавіри розташовані на конкурсному сайті.

— У програмі фестивалю заявлено цікаву лекцію харків’янина Володимира Доценка «Виконавський аналіз творів Лео Брауера»...

— Брауер — живий класик, виконавець, диригент. На Кубі є конкурс його імені. Поки що для нас у фінансовому плані важко привезти цього гітариста-віртуоза. Я якось запрошував приїхати до Києва Мануеля Барруеко — це найвідоміше ім’я в гітарній музиці. Але стандартний гонорар цього музиканта — 10 тис. євро, у Києві він погоджувався виступити за 8,5 тисяч, але й ця сума виявилася нереальною для філармонії. Знаєте, часто образ виконавця псує його менеджер. Починає ставити умови, які виконавець ніколи б не висунув. Так, рік тому ми до самого кінця не були впевнені, що відбудеться концерт великого італійського гітариста Анієлло Дезідеріо. Від нас вимагали п’ятизірковий готель, відкритий рахунок у ресторані, рамки- металошукачі в фойє... А коли прибув Дезідеріо в Україну, то він виявився людиною без претензій, що не вимагає до себе підвищеної уваги...

— Як правило, великою популярністю на гітарних фестивалях користуються виставки музичних інструментів. Чи буде так цього разу?

— Раніше, за дефіциту в Україні якісних гітар, головним завданням музикантів було грати голосно. Гучність давалася з великим тріском, і такий рівень культури виконання не давав можливості вслухуватися у красу музики. Зараз гітара активно розвивається, і виставки тієї ж Yamaha дозволяють придбати пристойні інструменти на будь-який смак — від 600 гривень до 3000 євро. Більш дорогі інструменти зарубіжні фірми до нас поки що завозити не поспішають. Вони бояться, що не буде попиту. Цього року в музичному салоні філармонії відбудеться виставка інструментів майстра Дітера Хопфа. Його гітарами часто захоплюються колекціонери. Один із них нещодавно купив відразу два його інструменти — за 8 і 10 тисяч євро.

— Чи існує серед українських колекціонерів захоплення старовинними гітарами — аналогічно зі скрипками?

— У нас немає. Це пов’язано з фінансами, а в світі — так. Але не скажу, що старовинні інструменти апріорі звучать краще. Сучасні технології часто дозволяють досягнути більшої якості, в порівнянні з якою навіть майстри середини минулого століття звучать значно бідніше.

— В уявленні любителів музики гітара часто асоціюється з фламенко. На академічних гітаристів цей стиль впливає?

— Грати фламенко пробують усі гітаристи, а добре виходить у небагатьох. В Україні є клуб «Фламенко», свої апологети жанру. Але навряд чи в якому-небудь нашому навчальному закладі незабаром з’явиться клас фламенко. Не думаю, що хтось піде вчитися до українського виконавця. Так і наш фестиваль задумувався як форум академічної гітари.

— Хорошою традицією фестивалю є майстер-класи. Чи будуть вони проводитися зараз?

— Цього року вони пройдуть 15 та 16 грудня (вхід для публіки безкоштовний), а філармонія береться надати хороших перекладачів. Деякі педагоги з областей заздалегідь займають місця, сідають під спеціальним кутом, уважно слухають, конспектують — особливо те, що стосується постановки та звуку. Хоча стандарт майстер-класу — 45 хвилин, але у нас заняття тривають, як правило, півтори години... Зарубіжні музиканти в легкому шоку від нашого нотного фонду — здебільшого це радянські видання з масою помилок. І пів-уроку може піти тільки на їх виправлення. В Україні гострий дефіцит навчальних посібників і методичної літератури. На відміну, наприклад, від Росії: на перший наш фестиваль з Москви приїжджав головний редактор журналу «Гіта рист», що видається раз на квартал, з хорошими нотними й аудіододатками...

На жаль, у наших студентів часто бракує навіть елементарної культури підготовки до майстер-класу. Як правило, на урок приходять iз твором щонайбільше двотижневої давності та чекають від викладача, що зараз буде зроблене щось, від чого все відразу зазвучить і заграє. У минулому році італієць Паоло Пегораро (людина делікатна, з величезним досвідом викладання) весь урок присвятив нігтям учня. Він сидів і заточував його чотири пальці, розказував, як правильно за нігтями гітаристу треба доглядати. Тільки після того як він надав їм потрібної форми, у студента кардинально змінився звук...

— Ось ми й дійшли до головного «секрету» гітариста — його нігтів?

— Нігті для гітариста — майже 90% успіху. Можна займатися цілий рік, і весь концерт зійде нанівець, якщо хоч би на одному нігті з’явиться якась зачіпка. Щоб наростити один пошкоджений ніготь, потрібно два місяці. І при цьому неможливо грати. Коли у мене напередодні відповідального концерту з оркестром зірвався ніготь, я поїхав до одного київського салону. Там практикується чудовий сучасний засіб — акрилове нарощування. Порошок з’єднують зі спеціальним розчином і наносять на ніготь. Через три хвилини утвориться ідеальна міцна поверхня, і можна грати хоч 24 години на добу.

— Так може варто жити з акрилом?

— Для цього треба мати дуже хороший достаток, щоб кожні два тижні оновлювати покриття. Та й свої, рідні нігті все-таки дають значно красивіший тембр.

Роман ЮСИПЕЙ, спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments