А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

«Ангел» Центральної Європи летить до України

У Вроцлаві оголосили переможця однієї з найбільш престижних літературних премій
23 жовтня, 2013 - 10:00
Оксана Забужко стала лауреаткою премії «Ангелус». Фото з сайта angelus.com.pl

На годиннику за десять п’ята. Зал вроцлавського музичного театру «Капітоль» на сімсот місць вщент заповнений. На розкішних червоних оксамитових кріслах сидить вибрана публіка – лише найшанованіші польські інтелектуали. У повітрі змішалися хвилювання та  інтрига: чи отримає «Ангелуса» поляк? І хто із семи однаково сильних фіналістів повезе до свого помешкання витвір Єви Россано?

Чи не в останній момент енергійним різким кроком входить брюнетка із впізнаваною короткою зачіскою у червоній закритій лаконічній сукні. Оксана Забужко. Просто з Лондона. Читала лекцію на Днях України у Великобританії... Вітається зі старими польськими знайомими, встигає перемовитися кількома фразами із організаторами. Сідає праворуч у першому ряді. Ліворуч уже зайняв місце Юрій Андрухович – він запрошений як переможець 2006 року.

Оксана Забужко стала лауреаткою премії «Ангелус»

Як тільки стрілки годинника показали п’яту вечора, у залі погасло світло, ввімкнувся прожектор. Церемонія нагородження розпочалася із німецькою, чи то пак польською пунктуальністю.

Традиційно кожного номінанта представляють у вигляді короткої театральної вистави. На сцені змінюються назви романів-фіналістів, актори, що читають уривки і лише сталою залишається театральна трупа, вбрана у чорні балахони. Неочікувано остання презентація – лише монолог журналістки Дарини Гощинської (головної героїні «Музею покинутих секретів») у відверто провокативному образі, відмінному від змальованого в романі.  Дівчина із хаотичною зачіскою, відвертою футболкою із черепом, коротенькими джинсовими шортами, сітчастими колготами. Вульгарний образ. Головну героїню «Музею…» в Польщі та Україні сприймають на різних рівнях.

Після гучних оплесків по завершенню міні-вистав, пані Горбаневська підіймається на сцену, аби розкрити інтригу вечора… Перемагає жінка у червоному.

Чи стане Забужко лауреаткою премії «Ангелус»?

 «Цього року ми вирішили віддати нагороду чудовій книзі, в якій перетікає історія та сьогоденне життя, реальність та магія, любов, зрада і смерть – пояснює вибір журі Наталія ГОРБАНЕВСЬКА, голова журі премії «Ангелус».

Сама ж власниця нагороди розчулено ділиться почуттями: «У цю хвилину я розумію, чому голлівудські зірки при врученні «Оскара» починають плакати. Ще сьогодні зранку я була у Лондоні і підписувала ту ж книгу англійською мовою. У голові змішалося багато мов. Вроцлав зараз для мене дуже ірреальний. Україна здобула визнання Європи! І за це дякую Вроцлаву». Власне, напередодні Оксана Забужко доволі відчутно хвилювалася, чи не спрацюють політичні упередження у контексті міжнародної ситуації на оцінку роману про УПА.

Щойно оголошена лауреатка премії «Ангелус» 2013 року подякувала Вроцлаву, журі, а також перекладачці свого роману - Катаржині Котинській, без якої перемога була б неможлива. Перекладачка, яка майже двадцять років працює  з українськими текстами, зазначила, що 800-сторінковий роман став «пригодою її перекладацького життя». «А також викликом – не так за обсягом, як за якістю, - розповідає Катаржина КОТИНСЬКА. - Зі стилем Оксани Забужко я вже знайома, адже раніше перекладала її «Польові дослідження…», оповідання. Чогось радикального нового тут не було. А найцікавішим для мене було диференціювати мову персонажів. Кожен герой говорить іншою мовою, яка  подає його характеристику. Я зробила все можливе, аби донести до польського читача мовні відтінки. Проте, виникли й деякі проблеми. У мові Галичини воєнного періоду трапляється дуже багато полонізмів. І ті полонізми, перекладені польською мовою, не мають такої поліфонії. Варто зазначити, що Оксана Забужко функціонує по-іншому в польському та українському контекстах».

Цікаво, що пані Катаржина раніше перекладала Любка Дереша, Наталку Сняданко, Тимофія Гавриліва, Ярослава Грицака, Наталю Яковленко. А також і книгу Юрія Андруховича «12 обручів», яка здобула першість на «Ангелусі» 2006 року. Але лише цьогоріч з’явилася й премія для перекладача. «Вона мені за обидві книги», - сміється перекладачка.  

У ПОШУКАХ ВТРАЧЕНОГО ЧАСУ…ТА ІДЕНТИЧНОСТІ

«Чотири повісті, том оповідань, книга щоденників та один есей. Все це художня проза, яка різними способами розповідає нам про одне й те ж – складну, суперечливу та динамічну ідентичність людини Центральної Європи», - зазначив член журі, історик літератури, критик Анджей ЗАВАДА. У кожній з книг, не залежно від жанру, є серцевина теми ідентичності, навколо якої переплітаються життєві історії – у минулому та сьогоденні. Інший член журі – Ришард КРИНІЦЬКИЙ зазначив, що це саме те, чого зараз  дошукується література - ідентичність та розуміння історії.

Кантівське питання: що можемо знати? Невже все є іншим, аніж нам здається? «Реальність може бути багатовимірною, - міркує Оксана ЗАБУЖКО на короткій прес-конференції після вручення, відповідаючи на питання журналістів, - та сама дійсність має інший бік, захований від нас, це – покинуті секрети. Це інший вимір світу, який стосується обмеженості нашої пам’яті. Всі ми зліплені з минулого, про яке не маємо найменшого уявлення, а також зв’язані між собою. Кола спіралей замикаються».

«Якби була британкою, - додає лауреатка, - можливо, теж писала би на тему «що можемо знати?», про межі реальності та обмеженість власного знання. Якби жила в щасливішій країні, де немає жодних проблем зі спаленими бібліотеками, знищеними архівами та пам’яттю, орвеллівською реальністю…, то може б було так. Молоде покоління лише починає збирати родовідні історії бабусь-прабабусь. В країні панував страх мовлення та культура мовчання. Прийшов час зняти ляду, «надгробок», мовчання. Україна є державою, яка вчиться говорити. І тільки тепер дізнається, якою є. Я щаслива письменниця, народжена в нещасливій країні. А нещаслива країна дає багато матеріалу для письменницької праці».

Хтось із журналістів запитує: «А це правда, що у вас польське походження?». Як виявилось, Оксана досліджувала свій родовід до ХVII століття. Глибокі корені ведуть на  Черкащину, далекий предок - козацький полковник… Але авторка не розкриває всіх карт, каже, що про все це можна буде прочитати у новій книзі «Український палімпсест», яка вийде у листопаді цього року. Її чекає тур Польщею та нові презентації…

«УКРАЇНА - НА МЕНТАЛЬНІЙ МАПІ ЄВРОПИ»        

Після конференції гості та журналісти чимчикують на фуршет – святкувати перемогу. Серед присутніх на церемонії вручення неочікувано з’являється «український Сервантес», публіцист Микола РЯБЧУК, котрий приїхав до Вроцлава на конференцію, але залишився на один день довше, аби підтримати Оксану Забужко. «Людмила Петрушевська мені видається найсильнішою серед фіналістів. Але як українець, я радий, що наша країна перемогла. Забужко для мене - блискучий есеїст. Хоч до прози її взагалі ставлюсь скептично. І у вічі їй це й кажу. Надзвичайно важливо ставитись один до одного критично, але зберігати дружні стосунки. Для мене «Музей покинутих секретів» – велике есе розумної авторки, яка вміє прокоментувати,  проаналізувати – є дуже потужний рефлексивний елемент. Такі романи потрібні тому, що Україна не вирішила проблем зі своєю ідентичністю та історією. Україна формується і потребує таких текстів, які кладуться в будівлю ідентичності. Це дуже гарна ідея, і мені подобається, що поляки мислять в категоріях Центральної Європи».

«Я би дуже хотів, щоби наші олігархи кинули гроші на якісь подібну премію, яка була би для України, для Східної Європи і взагалі для світу, - міркує далі Рябчук. - Польща мислить глобально, і це ознака того, що вона виходить із провінційності. Вони мають нагороди, які мають міжнародне значення. Для цього потрібна візія. Такі кошти є копійками для наших олігархів. Але вони кидають їх на нікому не потрібні церкви російського патріархату, я вже не кажу про злодійства, крадіжки… Олігархи мають розуміти, що, підвищуючи імідж країни, вони підвищують свій імідж та інвестиційну привабливість України. Я сподіваюсь, що вони доростуть до цього. Справа вже по-трохи зрушується – дехто вже намагається зробити щось на європейському рівні», - підсумовує публіцист.

До слова, директор відділу культури мерії Вроцлава Ярослав БРОДА, розповів, що у Вроцлаві не шкодують грошей на культурні заходи, позаяк це – інвестиція в майбутнє, що формує цінності: «Ми стараємося абстрагуватися від політики, скандалів і зосередитися на культурі, думати про мистецтво». Принагідно директор нагадав, що 2016 року Вроцлав, разом із партнером – Львовом, стане культурною столицею Європи.

ДЕ УКРАЇНСЬКИЙ АНАЛОГ «АНГЕЛУСА»?

Читачі добре знають про розбіжність у поглядах між Оксаною Забужко та Юрієм Андруховичем. Проте, як тільки героїня вечора спустилася сходами зі сцени, герой вечора 2006 року надзвичайно зворушливо її обійняв та по-дружньому «цьомнув» у щоку зі словами: «Вітаю. Ти молодець. Хороша робота». Все-таки щось українських літераторів консолідує. Європа.

 «Ця премія важлива для будь-якого українського автора в тому сенсі, що українська література розглядається в певному контексті центральноєвропейському, - розповів «Дню» Юрій АНДРУХОВИЧ вже під час фуршету. - Ця премія географічно достатньо широка – вона від Австрії й Німеччини і аж по Росію. І те, що другий український автор отримує цю премію, - безумовне свідчення того, що ми маємо досить потужну сучасну літературу».

Що дає «Ангел» Європи переможцям? «Я радів, що оцінили мій роман «12 обручів», який я вважаю своїм найкращим, - зізнався Андрухович. - Мені сьогодні ставили питання, чи мої книги почали краще продаватись. Ні, не почали. У Польщі мене й так знали. На відміну від України, де на події такого рангу звертали мало уваги. У 2006-му у нас була  принципово інша медійна ситуація, доводилося багато самому розповідати, про те, що  отримав премію, аби журналісти про це написали»

Українського аналога польському «Ангелуса» в Україні досі немає. «Шевченківська премія, умовно кажучи, не спричиняє такого суспільного резонансу (не є справді престижною), - вважає Андрухович. - Тому що вона повністю контрольована Державним комітетом і відтягує на себе всі негативи, які у нас є до держави і влади. Якби ця премія була б незалежна, то і ставлення до неї було б інше. В тому вигляді, як є зараз, - це кавалькада авторів більш чи менш заслужених, які відбувають своє місце в черзі за нагородою», – переконаний Юрій АНДРУХОВИЧ.

Вечір закінчився. Нові письменники обдумують теми нових романів. Залишається лише припускати, з ким наступного року поїде додому статуетка «Ангелуса». «Те, що книга дістала визнання у Польщі, є важливим для українців, - каже сама Забужко. - Я була заскочена зненацька, коли дізналась, що газета «День» відправила репортерів сюди у Вроцлав спеціально на цю подію. Це втілення у життя культурного діалогу, творення культурного простору. Є розуміння та пізнання Іншого. Я дуже щаслива…»

…Жінка у червоному із статуеткою в одній руці та букетом – в іншій, яку наздоганяють польські журналісти, квапливо зникає у коридорах вроцлавського театру. Аби потім  повернутись.

Олеся ЯРЕМЧУК, Неля ВАВЕРЧАК, «День». Фото авторів та з сайту angelus.com.pl
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments