Свобода, друже мій, священна, це одна з найбільших цінностей, яку ми повинні врятувати за будь-яку ціну.
Ернесто Сабато, аргентинський письменник, фізик і художник

Аншлаги навіть під дощем

«Культура в час випробувань» — під таким гаслом відбувся перший фестиваль «Кропивницький-2017»
7 вересня, 2017 - 09:18
СЦЕНА З ВИСТАВИ «СНИ ЗА КОБЗАРЕМ» ЛЬВІВСЬКОГО ТЕАТРУ «ВОСКРЕСІННЯ» / ФОТО АНАСТАСІЇ МАНТАЧ

Фестивальна мапа України поповнилася мультикультурним арт-проектом — уперше відбувся Національний мистецький фестиваль «Кропивницький-2017». Містяни  Кропивницького радо приймало зірок і відомі колективи з усієї України.

Він проходив під слоганом — «Культура в час випробувань». Власне, одне із надзавдань фестивалю — ствердити такий ребрендинг, щоб велике місто асоціювалось у його жителів та туристів із образом «батька-засновника  українського театру», як критики називали Марка Лукича Кропивницького, тобто, з національними культурними цінностями.

По всьому місту можна було побачити плакати, на яких креативний і сучасний пан Кропивницький «зустрічав» гостей фесту в різних жанрах: у масці, запрошуючи на театральну програму, в навушниках — послухати музику, з ірокезом — піти на рок-концерт, за камерою — подивитися кінострічки... Саме так символічно й дотепно фестиваль позначив перевтілення м. Кіровограда в м. Кропивницький. Це було справжнє сценічне перевтілення (все, як заповідали великі корифеї), саме цим було задано тон і настрій, саме так були позначені правила гри. А за ними — увесь простір форуму був організований і скомпонований таким чином, щоб гості «Кропивницький-2017» побачили якісний, добірний і міцний мистецький «культпродукт» вітчизняного виробництва.

Успіх такого потужного контенту полягає, звісно ж, у підборі кураторів. Креативний директор фестивалю Сергій Проскурня запросив до співпраці сучасних, вільно мислячих  спеціалістів. У результаті отримали сучасний фестиваль і зробили серйозну заявку на перспективу. І навіть вказали напрям на осучаснення міста, яке завдяки форуму могло б зафарбувати свої інфраструктурні білі плями та сподіватися на появу ще одного якісного туристичного маршруту в Україні, як це вже сталося з Одесою і Львовом.

Як підкреслюють організатори, «Кропивницький-2017» — метафізична, сценічна подорож від хутора «Надія» (родового символу геніїв української сцени в 20 км від міста) — у простір надій, адже третє тисячоліття подарувало саме надію на оновлення українського театру, його інтеграцію в європейський театральний контекст.

Театральні проекти Павла Ар’є, Андрія Білоуса, Ростислава Держипільського, Станіслава Жиркова, Євгена Курмана, Юрія Одинокого, Олександра Онищенка, Раду Поклітару, Богдана Ревкевича, Владислава Троїцького, Івана Уривського, Ярослава Федоришина — вразили публіку до глибини душі. Здається, усе місто говорило про них, писало у соцмережах, обговорювало у маршрутках. Містян захопило потужним прологом фестивалю — драмою-реквіємом «Нація» Держипільського, «накрило» «мистецьким потрясінням року» на опері-реквіємі «IYOV» Троїцького, «порвало» на камерному «Украденому щасті» Уривського, приголомшило на «Славі героям» Жиркова. Аншлаги були  навіть під дощем на вуличних шоу Львівського театру «Воскресіння». Катарсисні сльози публіки на виставі за поемою «Катерина» Шевченка, на «Загадкових варіаціях» у віртуозно-блискучому виконанні Олексія Вертинського та Станіслава Боклана, на «Бабі Прісі..» з буквально нищівною за напруженням емоцій Оленю Галл-Савальською, шалений прийом трупи «Київ модерн-балету» Раду Поклітару з одноактівками «Жінки в ре мінорі» та «Вгору по річці» й, нарешті, приголомшливий фінал «Трьома товаришами» (постановка  Юрія Одинокого із репертуару Національного театру ім. І. Франка, де головну  роль  виконує Євген Нищук).

На думку кураторки музичної програми Любові Морозової: «Нова українська музика відкрита до стильових та міжжанрових взаємодій, їй більше не пасує ярлик «академічної» культури — вона чинить опір будь-якій герметизації». Це було проілюстровано у шести концертах, зокрема, у інтердисциплінарному перформансі Театру танцю Black O! Range Dance Production, етно-театру «Дивина» з Донецьку й афро-драмерів із гурту AfriKAN, чи в концерті «Перехрестя культур» Львівського COLLEGIUM MUSICUM за участі поета Тараса Демка та текстів Станіслава Лема, чи в імпрезі дуету DUO SONORO (скрипка й фортепіано), котрі поєднали твори цьогорічного ювіляра Валентина Сильвестрова з його молодшими сучасниками — Богданом Сегіним, Сергієм Пілютиковим, Максимом Коломійцем, Золтаном Алмаші.

Літературна програма фестивалю (куратор — Дмитро Лазуткін) продемонструвала своєрідний словесний портрет (19 авторів) — як мистецького ландшафту сучасної України, так і його окремих яскравих явищ від дебютанток Олени Герасим’юк і Елли Євтушенко до лауреату Шевченківської премії з літератури Анатолія Кичинського, поета й волонтера Сергія Злючого, поета-сатирика Артема Полежаки та навіть Сергія Жадана.

Кураторка програми візуального мистецтва Аліса Ложкіна зробила акцент на просторових об’єктах, інсталяціях, а також — перфомансах, які перетворили Ковалівський парк у надсучасний об’єкт скульптури та мистецтва європейського рівня за допомогою таких художників, як Віктор Сидоренко, Степан Рябченко, Марія Куликовська, Олексій Сай, Антон Логов, Олекса Фурдяк, Ута Кільтер та Володимир Уманенко.

Популярне кіно передало естафету історії, філософії та надсучасному байопіку: «Правила бою» Олексія Шапарева, документально-ігровий «Дві сім’ї» Сергія Маслобойщикова про родини Тобілевичів і Тарковських, «Земля» О. Довженка під музику Дахи-Брахи, вже легендарний «Тарас Шевченко. IDентифікація» власне Сергія Проскурні та «МІФ» Леоніда Кантера про життя та загибель Василя Сліпака.

Здається, що Кропивницький, оцінив би і масштаб, і лайн-ап, і реакцію, і вплив, і всі меседжі, й усі підтексти фестивалю імені себе...

Сергій Проскурня, креативний директор фестивалю: «Активність ініціатора фестивалю депутата Олександра  Горбунова є дуже корисним прикладом для багатьох парламентарів, які недооцінюють формоутворюючу роль культури у розвитку міст і регіонів. Як відомо, фестиваль «Вересневі самоцвіти» починався як фестиваль театрального аматорського мистецтва. Треба було чекати аж 30 років, щоб фестиваль розвився до рамок національного та щоби видатні артисти й режисери вважали за честь брати участь у ньому. Зараз він буде проводитись уже всороксьоме. Але академічні та національні театри стали брати участь в ньому з 30-го. А «Кропивницький-2017» — був першим і одразу сягнув високого рівня, бо спрацювала неймовірна затребуваність публіки (розумного електорату) до високого мистецтва. Програма була створена в такий спосіб, що цікавість до фестивалю була у всіх вікових категоріях. І одне з його досягнень, яке можна вже констатувати, — це  успіх у молоді, для якої Кропивницький перестає бути сумним набундюченим дідусем зі шкільної хрестоматії».

Ольга СТЕЛЬМАШЕВСЬКА, Кропивницький — Київ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments