Боягузтво — найголовніший, найстрашніший гріх на землі.
Олег Сенцов, український режисер, сценарист та письменник, політичний в’язень

«Антимайдан є бандитським утворенням...»

Анастасія Патлай організувала в Києві читання п’єси Олега Сенцова «Номери»
1 квітня, 2015 - 11:22
У П’ЄСІ «НОМЕРИ» О. СЕНЦОВА МІСТЯТЬСЯ АЛЮЗІЇ, ЯКІ ЛЕГКО ПРОЧИТУЮТЬСЯ, ЗВАЖАЮЧИ НА ПОДІЇ, ЩО ВІДБУВАЮТЬСЯ В РОСІЇ ТА В УКРАЇНІ, І ЯКІ МИ НЕ МОЖЕМО ІГНОРУВАТИ / ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
АНАСТАСІЯ ПАТЛАЙ
АНАСТАСІЯ ПАТЛАЙ

Московський режисер Анастасія ПАТЛАЙ приїхала до нашої столиці, щоб разом із київськими акторами прочитати «Номери» Сенцова (див. «День» №48-49). Звичайно, у нас знайдеться режисер, який легко упорався б із таким нескладним завданням. Втім, приїзд до нашої столиці режисера московського «Театру.doс» у цьому випадку був викликаний не стільки професійною необхідністю, скільки своїм символізмом.

Крім того, що А. Патлай вже двічі влаштовувала читку цієї п’єси в столиці Російської Федерації, її візит до Києва є важливим свідченням того, що є розсудливі й адекватні громадяни Москви, і вони солідарні з нашою боротьбою за людську гідність.

— Ця читка на разі єдиного драматургічного твору Олега Сенцова викликана насамперед нашим бажанням підтримати українського режисера, сценариста, драматурга, який опинився в російській в’язниці. Сама ідея читки «Номерів» іде від людей, які всіляко пропагують творчість Сенцова, передусім його фільми, щоб привернути увагу міжнародного співтовариства до цього політв’язня, — розповідає А. Патлай. — Коли ми ще наприкінці минулого року проводили читки в Москві — перший раз у «Театре.doс», другий — в центрі Сахарова, то потім влаштовували обговорення. При цьому намагалися, щоб вони не пішли у правозахисну тематику, а було професійними. Ця п’єса, яку було написано ще 2009 року, виявилася пророчою, як це сталося і з іншими антиутопіями. Зараз «Номери» дивним чином вписуються в контекст, який Олег, швидше за все, і не передбачав. У п’єсі містяться алюзії, які легко прочитуються, зважаючи на події, що відбуваються в Росії та в Україні, й які ми не можемо ігнорувати. Один із героїв п’єси, який хоче щось змінити в системі політичного, суспільного устрою, опиняється за гратами. Власне, це сталося і з самим Олегом, який тепер за свої переконання опинився у Лефортово. Адже очевидно, що звинувачення, що висуваються йому, безпідставні.  

— Хтось у Росії збирається ставити «Номери»?

— Я на разі не чула про це. Олег, до речі, говорив, що писав текст для себе, сам хотів його поставити. Видно, що п’єсу писав саме режисер, усередині неї вже інстальовано готове режисерське рішення. І ця обставина мене, наприклад, утримує від її постановки, незважаючи на те, що «Номери» стали ще актуальнішими, ніж шість років тому. Час п’єсу зробив дуже злободенною, читаючи її, ми не можемо вже не враховувати Майдан, Путіна, нинішні події в Криму і на Донбасі. Проте, в будь-якому разі, ми у своєму театрі, на жаль, не можемо поставити цю антиутопію з елементами гротеску з простої причини — вона вимагає великої сцени. Ми працюємо на маленькому майданчику. Якщо виходити з режисерської ідеї автора п’єси, з його ремарок, то це має бути недешева вистава. Чого варта лише одна платформа, що рухається вгору-вниз, на якій сидить персонаж під номером Нуль. Для цього, щонайменше, потрібні певні технічні умови. Тож у простір малої сцени, де часто знаходять сценічне втілення нові п’єси на разі невідомих або маловідомих драматургів, вона важко вписується.  

— Як готувалася читка п’єси у Києві й ваші враження від українських артистів?

— Артисти чудові, тому ми змогли підготуватися до читки за три дні! При цьому всі погодилися працювати безкоштовно.

— Волонтерство у нас тепер дуже популярне, саме завдяки йому й існує зараз Україна. А хто проводив кастинг?

— Всіх акторів рекомендувала чудовий український драматург Наталія Ворожбит, яка виступила ініціатором того, щоб презентувати п’єсу в Києві. Особисто для мене було важливо приїхати до вашої столиці, попрацювати з вашими акторами, щоб представити на сцені київського театру «Дах» п’єсу Олега Сенцова. На мій погляд, російським драматургам, режисерам важлива співпраця з Україною, було б добре, якби вони тут представляли свої п’єси, свої творчі проекти. До речі, Наташа Йозеф, яка є продюсером та ініціатором широкого ознайомлення громадськості з творчістю Олега Сенцова, тепер разом із Максимом Курочкіним підбивають Олега на те, щоб він у в’язниці написав нову п’єсу для фестивалю «Любимовка». Він зараз, сидячи в Лефортово, пише сценарій.

— А ви з Олегом спілкуєтесь?

— Я ні. З ним постійно бачиться правозахисник, член громадської наглядової комісії за місцями позбавлення волі Зоя Свєтова. Вона передає йому листи, зокрема передала стенограму обговорення читки його п’єси в Москві, фотографії з цієї читки. Ми ж у свою чергу, регулярно спілкуємося із Зоєю, вона принесла нам від Олега його коментарі до цієї стенограми, в яких він написав, чи правильно ми зрозуміли його задум, висловлював свою думку про те, чи точно ми підібрали акторів тощо. Отже ми обмінялися думками завдяки Свєтовій, яка нас консультувала у справі Сергія Магнітського, коли ми в своєму театрі ставили виставу про нього.

— В кінці минулого року в «Театра.doс» були проблеми з приміщенням — вас виселили з напівпідвалу в центрі Москви. Це пов’язано з тим, що театр дозволяє собі бути незалежним від влади й навіть критикувати її?

— Все вже вирішилося, ми переїхали до нового приміщення. Ми можемо лише здогадуватися про мотиви влади, що виселила нас із старого приміщення, в якому ми пропрацювали багато років. Формально це виглядало так: в середині жовтня минулого року ми отримали сповіщення від Департаменту майна Москви про те, що ще в травні з нами було розірвано договір про оренду. Привід формальний, ми лише можемо будувати припущення про те, що це пов’язано з тією самою виставою про Магнітського «Година вісімнадцять», із виставою «БерлусПутін», з читкою п’єси Наталії Ворожбит «Щоденники Майдану»... Ми розуміємо, що активність театру, багато його соціальних проектів викликали невдоволення влади. Ми завжди були для них більмом на оці. З іншого боку, ми — незалежний театр. Організаційна та фінансова незалежність від держави дає можливість ставити, що хочемо і як хочемо. Отже нас не можна закрити.

— На жаль, закрити в нинішній Росії можна що завгодно і кого завгодно...

— Однак ми працюємо, орендуємо нове приміщення в іншому районі й тепер називаємося трохи по-новому: «Театр.doс на Разгуляеве» відповідно до історичної назви цього місця. Саме приміщення дуже круте, район чудовий, у зв’язку із чим театр отримав нове дихання. Ми готуємо нові проекти, серед них й історичні реконструкції, в травні має бути прем’єра вистави про «болотну справу». Щоправда, метро Бауманське, яке розташоване поряд із нами, відразу ж закрили після того, як ми туди переїхали. (Cміється.) Але все інше просто чудово. Це Басманний район, там народився Пушкін, поруч знаходитися старовинна церква, де його хрестили, там Цветаєва ходила до гімназії, там Німецька слобода, там «Мосгорсуд» і басманне «правосуддя»...

— Як себе почуває творча інтелігенція в сучасній Росії, особливо враховуючи нинішні події в Україні, до яких РФ має безпосередній стосунок?

— Не можу говорити про всю інтелігенцію, але особисто я себе почуваю досить депресивно. Не у творчому, а в громадянському, моральному плані. І пов’язано це насамперед із рухом Антимайдан, який є бандитським утворенням, санкціонованим Російською державою. Від цих людей можна очікувати чого завгодно, вони можуть, висловлюючись мовою нашого президента, «мочити» людей у підворітті й ніхто їх не покарає. Вони набагато страшніші навіть за «ОМОН». Друге, що втягує в депресію і особисто мене сильно морально підкосило, це вбивство Бориса Нємцова.

— Ставлення до політики Путіна серед вашої інтелігенції полярне. Це призводить до конфліктів серед колишніх друзів?

— Є таке. Наприклад, я прагну не читати деяких людей. Це не означає, що з ними не вітаюся, але стосунки з багатьма ускладнилися. Але рвати повністю відносини я не можу, це означає, що, врешті-решт, потрібно буде просто емігрувати...

— До України. Не розглядаєте такий варіант?

— Можливо й таке. Принаймні сьогодні у нас з’явилася така тенденція. Щонайменше, я б приїхала сюди щось поставити. За три дні роботи в Києві мені тут дуже сподобалося.

Олександр ЄФИМОВ
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ