Чесність виростає тільки на ґрунті свободи.
Василь Стус, український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник, представник культурного руху шістдесятників

Антипопелюшка

Голлівудська мелодрама «Джой» — із тих стрічок, що можуть надихнути навіть всупереч своїм недолікам
26 січня, 2016 - 10:25
ФОТО З САЙТА KINOPOISK.RU

«Джой» знято за мотивами життєпису американської підприємниці Джой Мангано. Вона уславилася завдяки Miracle Mop — тій самій «диво-швабрі», без якої важко уявити побут сучасної родини. Нині Джой Мангано очолює власну компанію Ingenious Designs і є власницею понад сотні патентів на власні винаходи.

Творці фільму попереджають, що сценарій Ені Мумоло усе ж багато в чому є вигадкою. Екранна Джой — клерк в авіакомпанії. Окрім виснажливої роботи, на ній ще й чималенька галаслива родина, адже ділити будинок їй доводиться з матір’ю, батьком, бабусею (від особи якої і ведеться оповідь), колишнім чоловіком Тоні та двома дітлахами. Мати не цікавить нічого, крім безглуздого серіалу й вилежування на дивані, Тоні окупував підвал і ніяк не може з’їхати, батько — не надто успішний автомеханік; часом з’являється зведена сестра Пеґґі — настільки ж занозиста, як і нетямуща. Натомість Джой обдарована з дитинства: вміє майструвати різні речі, не лише гарні, а й корисні. Здається, що її талант затягнула рутина, але жінка створює Miracle Mop, що швидко стає товарною сенсацією. Кількість замовлень іде вгору, проте й проблеми зростають, як снігова куля.

Один з показових моментів — перша спроба презентувати диво-швабру на телеканалі продажів. Продавець навіть не обтяжує себе тим, аби розібратися, як працює це нове приладдя, і зриває продаж, а в наступному кадрі показують успішну торгівлю блискучими декольтованими сукнями: єдина перспектива, яку андроцентричний світ пропонує жінці, — бути вішаком для модного одягу, передусім заради того, щоб прикрасити побут тих-таки чоловіків.

Джой бере продаж у свої руки. Надалі їй неодноразово доводиться перехоплювати ініціативу, йти пробоєм, діяти на межі фолу, адже опір їй чинять скрізь і за будь-яких обставин.

На жаль, режисер Девід О. Рассел не уникнув банальних, лобових драматургічних прийомів, у деяких сценах зводячи власну роботу до примітивної мелодрами. З другого боку, йому та Ені Мумоло бодай почасти вдалось передати правду обставин: це не просто чергова історія успіху, а історія успіху жінки у переважно патріархальному світі.

Акторський склад тут запам’ятовується: батька — Руді Мангано — грає незмінно привабливий Роберт Де Ніро, його сувору й комічну в цій суворості нову дружину — Ізабелла Росселліні, але насправді врятувала фільм 25-річна Дженніфер Лоуренс. Вона проводить героїню крізь найразючіші зміни — від затурканої домогосподарки до рішучої бізнес-леді; це переконливе перевтілення вже відзначено «Золотим глобусом» за найкращу жіночу роль і має непогані шанси на «Оскар» у тій самій номінації.

Так, «Джой» далеко не є шедевром. Але може надихнути навіть за всіх своїх недоліків. Бо ж не щодня у прокаті з’являються казки про Антипопелюшку.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments