Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Апокаліптична комедія

На Одеському фестивалі відбулася прем’єра україно-ісландського кінопроекту «Жінка на війні»
20 липня, 2018 - 12:53
ФОТО З САЙТУ KINOAFISHA.UA

«Жінка на війні», друга картина ісландського режисера Бенедикта ЕРЛІНГССОНА (нар. 31.05.1969), створена в копродукції України з Францією й Ісландією,  - кіно, безумовно, жанрове. Але жанри тут змішані, як ми далі побачимо, примхливо: комедія, трилер, навіть мюзикл. Уявити складно, але інакше не скажеш.

Одна з найдосвідченіших ісландських акторок, Халльдоура ГЕЙРХАРДСДОУТТІР, грає сестер-близнючок середнього віку Асу й Халлу. Аса прагне внутрішнього вдосконалення, навчає йоги співгромадянок і мріє поїхати на послух до індійського гуру Махаріши. Халла – її повна протилежність На стіні її оселі висять фото Нельсона Мандели й Махатми Ганді. Вона диригентка хору, мріє всиновити дівчинку з далекої бідної України і хоче за будь-яку ціну припинити розвиток алюмінієвої промисловості на рідному острові; інакше кажучи, вона – екодиверсантка. 

Вже в першій сцені Халла, з небезпекою для власного життя, виводить з ладу енергопостачання алюмінієвого комбінату за допомогою лука й стріли. Більша частина сюжету – це адреналінові перегони героїні наввипередки з силами правопорядку. Вона готує акти саботажу, здійснює їх і тікає; за нею женуться поліція й ЦРУ з собакам, дронами, гелікоптерами й супутниками; попутно маємо змогу роздивитись краєвиди Ісландії, які Ерлінґссон наче спеціально зібрав для всіх майбутніх потенційних туристів – гори й льодовики, овечі пасовища й гарячі джерела, бурні річки й океанські узбережжя. Паралельно з Халлою в регулярні неприємності мимоволі й незмінно смішно вляпується абсолютно невинний латиноамериканський турист. Додаються класичні комедійні ходи - плутанина близнючок, перевдягання. 

Все так і триває, й масштабна угода лиходійської корпорації з китайськими інвесторами під загрозою, аж раптом приходить лист-підтвердження: Халлі дозволили вдочерити 4-річну Ніку з нашої Дружківки – круглу сироту, яка втратила батьків на війні. І тут уже сюжет звертає в драму з класичним конфліктом почуття і обов’язку.

Поки що все більш-менш стандартно.

Але є ще дещо: музика.

Великий український сценограф Данило Лідер колись казав: “У фільмах часто буває така ситуація: герой заходить у ліс, про щось замислюється й починає грати музика. Але де там у лісі оркестр?”

Ерлінґссон, вирішивши не повторювати описану помилку, застосував прийом настільки ж простий, наскільки й ефектний: ввів музикантів у кадр. Всім пригодам Халли акомпанують два тріо: колоритна банда ісландських ударника, духовика й акордеоніста, й наші Сусанна КАРПЕНКО, Ірина ДАНИЛЕЙКО й Галина ГОНЧАРЕНКО, що співають народні пісні. Тексти пісень адаптувала керівниця Лабораторії етномузикології Національної музичної академії Ірина Клименко разом з режисером. Музиканти й співачки мовби коментують події – цілком у дусі брехтівського театру, який істотно вплинув на європейський кінематограф. Всі ці музичні появи настільки дотепні й точні, що в Канах фільму присудили премію консорціуму письменників і композиторів SACD за найкращу музику, а також єдиний державний приз фестивалю - «Золоту рейку» від залізниць Франції. 

А до чого тут Україна, окрім колізії з удочерінням?

У фіналі героїня таки потрапляє на постіндустріальний Донбас. І оцей ландшафт, з його монструозними домнами, нескінченними трубами, повністю вбитою природою здається здійсненням найгірших страхів Халли. Ерлінґссон ще й посилює цей кошмар справжнім потопом – зміни клімату, здається, стали незворотними. У воду поступово занурюються всі – в тому числі й музиканти з інструментами, і співачки у своїх віночках. Виходить так, що ми дійсно дивився апокаліптичний трилер, думаючи, що це комедія.

Можна врятувати одну дитину, але чи можливо – цілу планету? Чи вже пізно?


«Українська пісня розкриває серця»

Після прем’єри на  Одеському фестивалі Бенедикт Ерлінґссон і Халльдоура Гейрхардсдоуттір зустрілися з кореспондентом “Дня”.

- Бенедикте, з чого виникла ідея цього фільму?

Бенедикт Ерлінґссон: З ситуації, в якій ми перебуваємо – ісландці, українці, всі люди. Наш сьогоднішній стиль життя призводить до того, до чого призводить, і нам треба думати, як ми витрачаємо енергію, чи розумно використовуємо ресурси. Має постати нова культура, яка інакше ставитиметься до цих речей. Взагалі цікаво, як може з’явитися отаке нове ставлення до природи. Маю на увазі і зміни в кліматі, і виклики, які перед нами постають. Мені хотілося розповісти хорошу історію про це, бо історії мають велику силу. Тобто зняти фільм, який і міг би бути цікавою оповіддю, і водночас міг дати глядачам надію, показати можливість впоратись із небезпеками, які на нас очікують. Зазвичай з такою тематикою на вас наче покладається обов’язок лишатися політично ввічливими, але це нудно, мені хотілося зробити щось цікаве й веселе. 

- Халльдоура, як ви працювали над цією доволі складною роллю?

Халльдоура Гейрхардсдоуттір: Мій метод полягав у тому, щоб знайти образ героїні в собі і потім його збільшити. Так, коли ви граєте вбивцю, ви маєте знайти вбивцю в собі. Не треба його застосовувати, просто збільшити, аби він був повнокровним. В моєму випадку вбивцю грати не довелося – це швидше людина, яка хоче всіх урятувати, врятувати світ. Чим глибше  йдеш  до себе й у себе, тим більше правди знаходиш і про персонажа, тому що, як це не дивно, таким чином можна побачити, скільки в нас багато шарів, різних речей. Треба йти до себе. Тому що якщо вважати, що потрібний тобі образ десь там, то тоді утворюється відстань від героїні, виникає відчуття, що це все інші, чужі люди, що я такою не можу бути;  але якщо маєш силу побачити це в собі, тоді маєш співчуття до героя, якого граєш.

- Як вам працювалося в Україні?

Б. Ерлінґссон: Це був неймовірний досвід – працювати з Сусанною, Іриною і Галіною. Вони суперартистки і сурпермузиканти. Чудові в своєму мистецтві. До того ще й роблять надзвичайно важливу культурну роботу: подорожують Україною, щоб збирати пісні, вести етнографічні дослідження по всій країні. Ці пісні - справжній скарб вашої культури, а ці дівчата - ваші найбільші героїні. Якби я був вікінгом і приплив би на своєму кораблі 1000 років тому, й до того б ще й усі в Києві говорили ісландською, я б забрав їх з собою додому.

Х. Гейрхардсдоуттір: Тільки подумати, якщо б це дійсно було правдою, наскільки це змінило культурне життя в Ісландії. От дурні були вікінги, чому вони нікого не забрали з собою?

- Є теорія, що Київ якраз заснували вікінги.

Б. Ерлінґссон: О, так, знаю. Скажімо тоді так: Київ належав Ісландії, але потім ми уступили його монголам. 

- Ви сказали добрі слова щодо наших співачок. А що вам найбільше сподобалось у самих піснях?

Б. Ерлінґссон: В тому, як вони співають, дійсно є щось магічне. В нашій країні існує схожа традиція, з особливою протяжністю звуків, не точно така, як в Україні, але схожа гармонія – щось, що допомагає людині відкритися, і вам не треба розуміти, про що співають – бо ви це вже відчуваєте. Саме тому, до речі, ми не даємо субтитрів, коли дівчата співають у фільмі, хоча тексти там чудові. Бо вже сам спів - цілковито універсальний.

Х. Гейрхардсдоуттір: Це вібрація, що йде від серця. 

Б. Ерлінґссон: Так, це відкриває серця. Незалежно від вашої мови ви можете це відчути і навіть розплакатися. Для мене це так.

- “Жінка на війні” – не перший ісландський фільм, показаний в Україні. Загалом, здається, що у вашій країні останні роки спостерігається справжній підйом кіноіндустрії. Ісландські фільми регулярно з’являються на фестивалях класу “А”, отримують призи. Як вам це вдається?

Б. Ерлінґссон: (з посмішкою) Мабуть, щось у воді… Так, у цього явища вже навіть є назва - ісландська хвиля, і вона унікальна, бо щороку в нас виходить лише 5 повнометражних фільмів, але ми їх бачимо на великих фестивалях. Мабуть, ми щось робимо правильно…

Х. Гейрхардсдоуттір: Як акторка, що працює вже 25 років, можу сказати, що ми ростемо, як ростуть діти: спочатку малюк, потім підліток, потім доросла людина. Ми дуже хочемо рости, й тому застосовуємо всі кінематографічні ноу-хау, які є.

Б. Ерлінґссон: Якщо розглядати механіку виробництва фільмів, то ця гарна якість, про яку ви говорите, забезпечується  співробітництвом. Ми прагнемо бути разом і допомагати одне одним. Якщо ви подивитеся фінальні титри будь-якого нашого фільму, то побачите імена інших режисерів. Ми читаємо сценарії й переглядаємо чорнові монтажі одне одних, ми знаємо, що успіх для одного кінематографіста є також успіхом для решти. Це ситуація обопільного виграшу: робити фільми кращими, допомагаючи одне одним. Це дуже позитивна сила.

- Один з ваших колег сказав, що якість ісландського кіна  забезпечується багатою традицією розказування історій, котра йде ще від ваших знаменитих древніх саг.

Б. Ерлінґссон: Хороша теорія! Мені подобається.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День», Одеса — Київ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments