Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!
Тарас Шевченко, український поет, письменник, художник, громадський та політичний діяч

«Артист повинен зловити хвилю зали...»

У Національній філармонії пройшов сольний концерт Ольги Чубаревої
21 квітня, 2011 - 00:00
ОЛЬГА ЧУБАРЕВА: КРІМ ОПЕРНОГО РЕПЕРТУАРУ, МЕНІ ДУЖЕ ЦІКАВА ТРАДИЦІЙНА УКРАЇНСЬКА МУЗИКА Й АВАНГАРД / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Велика програма, яку представила Ольга Чубарева, була незвичайна у всіх своїх складових. По-перше, в партнери молода співачка взяла Національний академічний духовий оркестр під орудою Олексія Рощака — таку команду вкрай важко не те що «переспівати», на її тлі важко навіть просто бути почутою. По-друге, солістом Національної філармонії (в цьому статусі Ольга Чубарева працює чотири сезони) була вибрана складна і навряд чи традиційна філармонічна програма, яка включає твори найрізноманітніших напрямків: арії з опер Белліні, Верді й Пуччіні, вокальні номери з оперет Кальмана і Легара, популярні іспанські та італійські пісні, джазові стандарти і... українські пісні в джазових обробках. І по-третє, найголовніше. Все це — під силу і по голосу Ольги Чубаревої, чиє професійне життя складається із запаморочливих віражів, постійного творчого пошуку та цілого ряду перемог.

До нинішнього сольного концерту київські меломани мали можливість чути співачку в найрізноманітніших проектах. Вона брала участь у недавній прем’єрі опери «Біг» Валентина Бібіка, про яку детально писав «День». Разом із Національним оркестром народних інструментів під орудою Віктора Гуцула об’їздила всю Україну, представляючи програми «Рідна мова калинова» та «Від Франка до Рильського — лине в співі мова українська». Її голос (сопрано) прикрасив світову прем’єру однієї з нещодавніх робіт композитора Євгена Станковича, яка відбулася в Тюменській державній філармонії — Opera Rustici («Сільської опери») на тексти Бориса Олійника. До речі, в дебютному концерті ансамблю «Київ Симфоньєтта» (його засновники — диригент Віталій Протасов і композитор Олександр Щетинський) виступила і Ольга Чубарева. (Довіра живого композитора — це для будь-якого виконавця найбільший комплімент, який важливіший за всі почесні звання та офіційне визнання). Співачка виконала «Чотири останніх пісні» Ріхарда Штрауса.

Втім, із офіційним визнанням у Ольги Чубаревої теж все склалося вдало. Переїхавши 2006 року з Харкова до Києва та ввійшовши до штату солістів Національної філармонії, співачку було відзначено званням «Заслуженої артистки України». Високий статус української вокальної школи співачка підтвердила в різних престижних музичних змаганнях, серед яких Конкурс пам’яті С. Крушельницької (Рівне, 1992), Конкурс Західного Полісся (Рівне, 1993), Міжнародний конкурс ім. Р. Шумана (Харків, 1995). 1997 року Ольгу Чубареву було удостоєно призу Ірини Архипової «За перспективність» на Міжнародному конкурсі ім. М. Глинки в Самарі, роком пізніше стала стипендіатом Вагнерівського фестивалю в Байройті, а 2002-го, ставши фіналісткою Міжнародного конкурсу в Кельні, дістала запрошення продовжити навчання в Німеччині та Великій Британії. Зарубіжні гастролі Чубаревої були найрізноманітнішими за формою — від участі співачки в міжнародних оперних антрепризах до концертів у рамках Днів України в Страсбурзькому Парламенті Ради Європи. Був час, коли Ольга серйозно замислювалася про те, щоб зайнятися своєю зарубіжною кар’єрою. Але після запрошення до Києва зрозуміла, що її місце — поряд із українським слухачем, заради якого варто придумувати нестандартні програми, шукати співпраці все з новими й новими музикантами та підтримувати себе в міцному творчому тонусі.

— Ольго, розкажіть про ваше дитинство і коли ви почали займатися музикою?

— Я народилася на півночі Казахстану, куди дідусь із бабусею виїхали з України в пошуках кращого життя. Там мій тато зустрів маму. Бабуся батька повернулася в Україну раніше, а мої батьки разом зі мною — 1984 року. Скільки себе пам’ятаю, весь час співала, ще з дитячого садка. Бабуся розповідала, що коли я падала або щось зі мною траплялося, то дуже голосно кричала, таким недитячим голосом. Музичну школу закінчувала за класом фортепіано з відзнакою, але про консерваторію спочатку думок не було. Пам’ятаю, категорично заявила: «Що це за професія — співачка?» Ось так грубо... На що мій педагог сказала: «Ти все одно до цього повернешся». І виявилося, що вона має рацію... Поступила в Рівному на музично-педагогічний факультет, який закінчувала екстерном, щоб скоріше отримати диплом і вступити до консерваторії на вокальний факультет.

— Коли ви вперше вийшли на оперну сцену?

— Оперного співу я навчалася в Харкові у професора Людмили Цуркан. У Оперній студії ставилися вистави. Моя дипломна робота — «Весілля Фігаро», партія Графині. Вистава йшла італійською мовою і без купюр. Згодом об’їздила практично всю Європу з антрепризними оперними спектаклями та сольними концертами. Під час навчання педагогам важко було визначити тип голосу — чи то в мене ліричний голос і його потрібно полегшити, чи більш драматичний. Навіть зараз комусь зі сторони чується мецо-сопрано. Насправді в мене універсальне сопрано, як це заведено скрізь у Європі — з добрими низами, верхами і серединою.

— Ольго, а як ви ставитеся до виконавських конкурсів?

— Вони дуже потрібні. Часом існує суб’єктивність в оцінюванні й не завжди ухвала членів журі буває справедливою, завжди є лобіювання чиїхось інтересів... Але не в цьому суть. Конкурси загартовують. Там ти можеш почути себе з боку, перевірити себе, послухати інших, чогось повчитися. Перевірити, чи в правильному напрямку рухаєшся, почути рекомендації членів журі, педагогів. На зарубіжних конкурсах навіть спеціальний день виділяється для спілкування. Члени журі завжди скажуть, що є твоїм плюсом, а над чим потрібно попрацювати. Кожен виконавець повинен знати свої переваги, приділяти саме їм увагу, розвивати їх і культивувати.

— Вам удалося вже визначитися зі своїм «репертуарним діапазоном», в якому вам зручно працювати?

— Творчість — це потреба постійно щось змінювати в собі, перебувати в пошуку. Коли ти вже все зрозумів і вже все зробив, це кінець творчості. У мене немає вузької спрямованості. Окрім оперного репертуару, для мене є дуже цікавою традиційна українська музика і авангард.

— Перед виступом ви дотримуєтеся певного режиму?

— Має бути добрий настрій, фізичне піднесення. Бажано, щоб його ніхто не зіпсував... Доводиться контролювати якісь організаційні моменти. Це ні в якому разі не спокій і не нервозність. Здається, Володимир Горовиць говорив, що не виходить на сцену, поки не відчує, що в нього злегка спітніла спина. Має бути ось така розгарячкуватість, до сцени потрібно бути готовим. Чому люди ходять на живі концерти? Адже можна й удома послухати добрий запис, сидячи в кріслі, на якісній апаратурі. Слухачеві потрібні живі емоції. Артист повинен зловити хвилю зали, зачарувати, змусити сміятися та плакати публіку. Спів має бути натхненним, у цьому й полягає талант виконавця...

Юлія БЕНТЯ
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments