Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Атлас вражень

Про різницю в мовах, Шекспірівський форум і що особливо дивує українського мандрівника
17 жовтня, 2018 - 15:44
ФОТО З САЙТА SHAKESPEARE-FESTIVAL.DE

Цього літа мені поталанило побувати в кількох містах Германії. Зважаючи, що вже досить довго наші реформи і реформації надихаються польським досвідом, мені видалися цікавими спостереження над німецьким сьогоденням. Слово німець, яке прижилося в багатьох слов’янських мовах, походить від слова «німий», тобто говорить чи мовчить — все одно то не зрозуміло. Проте велика різниця в мовах не зашкодила багатьом німецьким словам отримати дах німецької das Dach, у нашій мові.

Досвід життєвий красномовніший за слова, бо є прямою промоцією розуму.

Нині багато дискутуючи щодо міграції (яку самі німці після війни — турецьку, пізніше з СРСР та інших постраждалих від нацизму країн ініціювали), перш за все звертають увагу на проблему культурної ідентифікації.

Досі німцям вдавалося гармонійно поєднувати територіальну ідентифікацію (всіляке употужнення найменших неповторностей кожної з земель) з відчуттям колективної загальнонаціональної причетності.

Такий досвід нам необхідно вивчати глибоко і швидко з огляду на загрозливі і вже не надто заховані дезінтегруючі впливи може ще не ворогів, але точно вже не друзів у прикордонних регіонах України.

В маленьке містечко Ноес я попав завдяки Шекспірівському фестивалю, який відбувається тут щороку. Копія лондонського «Глобуса» розташована поряд з величезним іподромом, який є продовженням розгалуженого парку площею зелених насаджень більшою за площу забудівель. Шаурма на кожному кроці, гучна арабська музика з автівок на кожній вулиці.

Поблажлива терпимість корінного населення, кучкування мігрантів чоловічої статі, демонстративно результативний шопінг жінок в пенджабах з купою дітей — чи то примирення, чи то перемир’я і не розбереш. Схоже вирішувати проблеми доручили ліцеїстам, школярам, які радо товаришують без огляду на те, що різнить, у радості усвідомлення юнацької спільноти.

Дюссельдорф — імперський дух зберігшихся після бомбардувань будівель підносить вінтажними мускулиними хмарочосами.

Тут центр німецької моди. Буває дивишся якесь дефіле і думаєш невже це хтось носитиме? Так дивлячись на модні новобудови важко уявити як за круглими стінами живуть люди.

Присутність мігрантів зовні набагато стриманіша за Ноес. В театрах, на телебаченні дуже багато розмов, роздумів, дискусій присвячених цій темі. Здається якщо не виключно, то більшою мірою вони цікавлять старожилів, а не новосельців.

У Кельні може й не паритет, але точно духмяний букет кухонь всіх народів світу. Загально — відомо, що шлунок розумніший мозку й серця. Він переконаний інтернаціоналіст. Голодний любить усіх і звичайно, має право на симпатії. Авторитет Кельну, як найкращого міста для шопінгу взагалі стирає поняття міграції. Все на продаж, усі в закупах. В середині вересня театри ще роздумують про відкриття. Мюзикл «Гаррі Поттер» рекламується як подія 2021 року.

А мюзикл «Вампір» збирає по півзали. У єврейську юну красуню, яка живе в горах, закохується Вампір (і звідки він про неї дізнався?). У будинок, де вона проживає з батьками, в заметіль попадає професор доброти з аспірантом ( і чого їх туди занесло?). Правильне кохання, яке виникає між Рахіль і аспірантом паскудить викраденням красуні Вампір. Приголомшує її красотами свого замку, а тоді трошки прокушує горло: п’є її кров. Вона ніби заразилася і юного закоханого в неї аспіранта пристрасно цілує з всотуванням його крові. Він теж стає вампіром, але ніхто не винний — такою є любов. Подумалось, що за дурна казка без хепі-енду. А може, кохання до смерті і є єдино можливим коханням?!

Другий мюзикл в Кельні популярна оперета «Леді найт». Успішно йде у Луганському театрі. Це таке собі чоловіче стриптиз-шоу з легким текстом, великим підтекстом, залежно від контексту. Я йшов на нього. В касі квитків не було. І о чудо — до когось хтось не прийшов і мене запросили. Так по недогляду я опинився в кабаре- шоу замість мюзиклу, який показували на передодні. Цей жанр естрадного мистецтва не вражає, якщо не знаєш мови. В залі закоханні пари, чоловіки, жінки яким упевнено за сімдесят, але всі вони сповнені допенсійного ентузіазму з примішком юнацького захоплення піснями невідомого нам місцевого співака неймовірно схожого і піснями, і фактурою на Юрія Антонова. Він співав не голосом, а спогадом про нього і це щеміло. Всі хохми підривали зал. Здавалося усе про вік. Як казав Ж.Кокто «Біда не в тому, що старіє тіло. Трагедія в тому, що душа залишається молодою». Зала поділяла оптимізм актора, який відмовою від будь-яких спроб омолодитися, стверджував красу достойного віку.

Як людина театру я звичайно перш за все користую до опізнання дійсності його чуттєвий апарат. Але до Кельна я попав завдяки емоційно-математичному доказу значущості термально-складової міста Ганновер, точніше оздоровчого комплексу в його передмісті.

Кельн приваблює на вихідні дні в термальні готелі, оздоровчі центри, не маючи жодних термальних джерел. Туристи шопінгують, відпочивають, оздоровлюються, поліруються мистецтвом, і це комплекс послуг, який робить перебування у місті привабливо насиченим.

У термальних комплексах зазвичай теплий басейн для плавання, 5—7 різного температурного режиму саун, басейн з водою, насиченою сіллю мертвого моря. Кожну годину в центральній сауні «парилка-шоу» — антична, японська,  ібетська, які насправді різняться лише маслами, які виливаються на розігріті камінці.

Багато чого придумують патріоти, аби зробити своє місто унікальним, таким, яке відвідування величної пам’ятки Кельнського собору присмачує купою присмаків для тіла, розуму, душі.

Ці легкодумні начерки, насправді, до роздумів про ментальну соборність країни. Нашої країни перш за все.

Присутність національних дезінтегруючих чинників — це закономірний процес існування будь-якої нації.

Театром, фестивалями, музикою, термальними джерелами, святами вареників, парадами сала — усім можливим, ми маємо плекати відчуття колективної причетності до всього доброго, що діється в домі нашої країни. Саме це відчуття і є форма усвідомлення нації.

Олексій КУЖЕЛЬНИЙ, народний артист України
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments