Гідність держави зрештою залежить від гідності особистостей, які її створюють.
Джон Стюарт Мілль, британський філософ, політичний економіст XIX століття

«Батько запорожців»

150 років із дня народження Дмитра Яворницького
5 листопада, 2005 - 00:00

«Він здавався сучасникам з тих подій, про які розказував. Коли... розповідав — з приводу якої- небудь старовинної шаблі чи мушкета — про життя- буття запорізьких козаків, про їх походи, про звичаї на Січі, то здавалося, що тільки випадково цей чоловік одягнений у сучасну піджачну пару, а не жупан і широкі, як Чорне море, червоні штани чи принаймні в ту одіж писаря з каламарем та з гусячим пером за вухом або в руці, у якій увічнив його Ілля Юхимович Рєпін. Щось було в нього спільне з тими запорозькими чудодіями, характерниками, про яких збереглося стільки розповідей». Так писав поет Максим Рильський про Дмитра Яворницького.

7 листопада виповнюється 150 років з дня народження цього українського історика, археолога, фольклориста і письменика. Він — автор понад ста праць. Найбільш знаменита його трилогія «Історія запорізьких козаків», що вийшла друком у 1892—1907 роках. Пригадую, як в університеті вивчала історію України, зокрема козацьку добу, за цією цінною книжкою. Тоді, на початку 90-х, після тривалої перерви, вона щойно була перевидана.

Дмитро Іванович також відомий колекціонер українських старожитностей. У пошуках за ними пішки обійшов Дніпрові пороги, усі степи, острови та урочища, де селилися козаки. Свою багатющу колекцію він зберігав у Музеї старожитностей у Катеринославі (Дніпропетровськ), директором якого був сам. За роки революцій і війн втрачено чисельні унікальні експонати. А деякі з них він обміняв на хліб для своїх земляків у голод 1933-го. Ті речі, що вціліли, зберігаються у Дніпропетровському Історичному музеї, який, звичайно, заслуговує окремої розповіді, особливо, що стосується цінностей, що там зберігаються, і ставлення до них місцевої влади. Приїхавши на запрошення Національного гірничого університету з презентацією нових книжок «День і вічність Джеймса Мейса» та «Апокрифи Клари Гудзик» із серії «Бібліотека газети «День» у Дніпропетровськ, ми не змогли потрапити в музей. Там сталася чергова аварія — затопило окремі фонди... Але й виставку до ювілею Дмитра Яворницького, що була відкрита, не змогли подивитися. Це вже через незнання культури поведінки охоронців...

Зате побували у Меморіальному будинку-музеї Дмитра Яворницького, про відвідини якого мріяли здавна.

На стінах передпокою намальовані сцени із козацького життя. Всі вони — роботи Миколи Струннікова. Серед персонажів найбільш впізнаваний Тарас Бульба. «Відтоді, як батько Яворницького прочитав синові «Тараса Бульбу» Гоголя, хлопчик почав жити козаками, марити ними. Про це вчений писав у своїх спогадах», — говорить завідуюча музею Ангеліна Перкова. Інші зображені типажі — не менш самобутні, наприклад, автопортрет художника. За розповіддю Ангеліни Іванівни, під час німецької окупації, щоби зберегти настінні роботи майстра, люди замальовували їх. Після відкриття музею у 1988 році, вони повернули особисті речі письменника, що їх зберігали у себе. Покоївка родини Яворницьких Катерина Литвиненко віддала сервант і порцеляну, стіл, вишиту сорочку, вишитий рушник, подарований «батьку запорожців» (так історика часто називали діячі української й російської науки та культур) на Полтавщині за цикл цікавих лекцій про козацтво. У кабінеті письменника висять копії двох варіантів картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану» Іллі Рєпіна. Власне, писаря на ній змальовано із Дмитра Яворницького, з яким художника поєднувала багатолітня дружба. «Дмитро Іванович часто шукав натурщиків, які були схожі на запорожців, для Іллі Юхимовича, — розповідає завідуюча музею. — Навіть позичав для них одяг, козацьку зброю зі своєї колекції. Під впливом його розповідей Рєпін створив цілий цикл робіт: «Чорноморська вольниця», «Козаки їдуть морем за здобиччю», «Гайдамаки»... «Гопак» був його останньою роботою, що залишилася не завершеною — художник помер.

«Дмитро Іванович творчо співпрацював і товаришував із багатьма діячами української науки і культури: Марком Кропивницьким, Марією Заньковецькою, Миколою Садовським, Михайлом Старицьким, Панасом Мирним, Лесею Українкою, з якою зустрічався у Єгипті. Про цей осанній факт мало хто знає», — продовжила вона. За словами Ангеліни Іванівни, у 1910 році історик поїхав у подорож по Туреччині, Палестині, Єгипті, де на той час лікувалася Леся Українка. Він завітав до неї в гості на віллу «Гелуана» і залишився там на тиждень. Про це вона написала у своєму листі до своєї сестри Ольги та матері Олени Пчілки. «Гостював у мене Дмитро Іванович Яворницький, завзятий дід. Був він і на пірамідах, і в пірамідах, і де його тільки не носило», — зацитувала лист Ангеліна Перкова. — Разом вони відвідали Каїрський музей».

Як з’ясувалося, працівники музею побували майже всюди, де жив Дмитро Яворницький, зокрема, у Москві і Петербурзі. Великий його архів знаходиться в Києві. Недоступними поки що залишилися документи, що перебувають у Варшаві та Середній Азії.

Під час роботи над архівами стало відомо, що у 1887 році Дмитро Яворницький відправився у далеку подорож — аж на Соловки, щоби дізнатися про долю останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського. Там він працював із документальними записами Соловецького монастиря і знайшов свідчення про перебування Калнишевського в тамтешній тюрмі впродовж 25 років. «Так вот где нашел себе место успокоения «славный» отаман «славных» козаков! Трудно придумать что-нибудь более гарячее и более обидное той иронии судьбы, какая выпала на долю «славного и вольного» отамана «славного и вольного» низового товариства. И в самом деле, родиться и вырости на лоне мягкой, нежной и чарующей природы Украины, провести молодость и зрелые годы среди вольной Запорожской вольници, видеть и полюбить всеми силами богатырской души вольные и беспредельные степи, властвовать и держать в своей руке целые тысячи вольного и вольнелюбивого народа, сноситься с державными и венценосными особами, располагать обширными богатствами и потом под конец все это поменять на мрачную, темную, сырую темницу в далекой, на краю света, среди Студенного моря, глухой обители, томиться целых 25 лет в мрачном заключении! Трудно придумать более горькую и более жестокую иронию судьбы над человеком», — писав історик у праці «Последний кошевой отаман Петр Иванович Калнышевский», що увійшла як окремий розділ до книжки «По следам запорожцем» (1887). Окремо робота не перевидавалася.

Це назагал маловідомі факти. Але кожен, хто побуває у будинку- музеї, зробить свої відкриття. Наприклад, ми дізналися, що вийшло вже три томи епістолярної спадщини історика. До ювілею з’явиться четвертий. Або ж побачили на власні очі працю «Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова» за редакцією Михайла Грушевського(!), що надрукована у 1928 році. Вона ще досі не перевидана!

Врешті-решт, туди треба бодай раз потрапити, щоб побачити, як жила українська аристократія: чим захоплювалася, що читала, з ким товаришувала... А що найголовніше — як у найнесприятливіші часи залишалася вірною сповідуваним принципам. Розуміння, якого ти роду, безумовно, впливає на власну самооцінку.

P.S. Будинок-музей Дмитра Яворницького потребує коштів найперше на видання музейного буклету, а також ремонт будинку та реставрацію експонатів. Подаємо банківські реквізити, за якими можна переказати гроші.

Р/р 35429004000447 в УДКУ Дніпропетровської області

ОКПО музею 02215992

МФО 805012

Обласний комунальний заклад культури Дніпропетровський історичний музей ім. Д. Яворницького.

У призначенні платежу вказати — Меморіальний будинок-музей Дмитра Яворницького.

Надія ТИСЯЧНА, фото Олександра КОСАРЄВА, «День»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ