Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Бери шинель, тягни додому

4 квітня, 2009 - 00:00
КАДР ІЗ ФІЛЬМУ «ТАРАС БУЛЬБА» / ФОТО С САЙТА KINOPOISK.RU

Навряд чи Микола Васильович Гоголь міг передбачити, що коли-небудь його славетне ім’я перетвориться на яблуко розбрату між Росією та Україною. Тим часом 200-річний ювілей класика ознаменувався черговим спалахом боротьби за гоголівську спадщину.

«Це видатний російський письменник, який своєю творчістю нерозривно пов’язує два братні народи — російський та український», — заявив Володимир Путін на зустрічі з керівництвом «Единой России». Сказано з явним геополітичним підтекстом: мовляв, Росія й Україна були й є одним цілим, і нікуди ви, українці, від нас не подінетеся. Цю думку прямим текстом висловлює, наприклад, сенатор від Курганської області Олег Пантелєєв: «Гоголь — він спільний письменник, який казав повсякчас про єднання народів Великої Русі... А те, що зараз відбувається на Україні, це тимчасове. Адже між українським і російським народами багато спільного — це й релігія, й схожі мови, тому ділити нам нічого. Просто ідеологія нинішньої української влади підживлюється ззовні, але думаю, що в перспективі все стане на свої місця». А сенатор від Івановської області Володимир Гусєв узагалі стверджує, що прагнення деяких українських політиків відділити Гоголя від російської культури «може закінчитися трагедією — розколом України».

Тим часом Віктор Ющенко на ювілейних урочистостях у Миргороді висловився про Гоголя акуратніше: «Його творчість, безперечно, належить до найвищого надбання як загальнолюдської культури, так і, безумовно, культури російської. Він великий українець, але його творчість не знає кордонів і ніяких мовних бар’єрів». Президент України підкреслив, що, подорожуючи Європою, Гоголь завжди називав себе українцем. «Хоч би де він був, він беріг Україну в душі, був пов’язаний із нею думками, спогадами, почуттями й надіями... «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Миргород», «Тараса Бульбу» міг написати лише справжній патріот, душа й серце якого повністю віддані Україні».

У Гоголя, дійсно, було не так просто з національною ідентичністю. «...сам не знаю, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Знаю лише те, що ніяк би не надав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином», — зізнавався він в одному з листів. Напевно, правильно називати Гоголя українцем і російським письменником. Так само, як російськими письменниками ми вважаємо єврея Ісаака Бабеля або абхаза Фазіля Іскандера.

Не підлягає жодному сумніву, що саме Гоголь привніс у російську літературу неабиякий український культурний субстрат, що через його творчість українська історія й культура багато в чому стали відомі Росії й світу. Думаю, така формула не є образливою ні для російської, ні для української національної самосвідомості. Гоголь дійсно письменник двох народів, російського й українського. І ділити його творчість на «українську» й «російську» частини безглуздо. Але з цього факту абсолютно не випливає те, що росіяни й українці є одним народом і неодмінно мають жити в складі однієї держави. Гоголь, безсумнівно, був патріотом України як своєї малої батьківщини, й патріотом Росії-Русі як імперії, великої батьківщини. Усе це цілком відповідало реаліям XIX ст. Однак переносити ці реалії в XXI ст. абсолютно некоректно. Тим часом сьогодні в Росії можна почути, що в Україні «останнім часом Гоголь для багатьох виявився «незручним», оскільки для нього було безперечним, що великороси й малороси — дві частини єдиної Русі».

Гоголь для України «іноземець» у тому сенсі, що його твори мають перекладатися національною мовою. Можна сперечатися про якість і точність перекладів Гоголя українською, але право українців перекладати українською мовою твори російських письменників, зокрема й Гоголя, здається, безглуздо піддавати сумніву. Однак деякі російські політики й журналісти намагаються довести, що переклад Гоголя українською — це мало не злочин перед світовою культурою, що українці мусять читати Гоголя лише російською, й інше — від лукавого. Історик Наталія Нарочницька, виступаючи проти перекладів Гоголя українською, доходить до того, що «та мова, якою ми зараз говоримо, — це так звана загальноросійська літературна мова, яка є похідною від староруської мови, якою говорили наші спільні предки. А українська мова є місцевою мовою, так само, як, наприклад, вологодська». Цікаво, чи погодиться з подібною ахінеєю не те що хоча б один українець, а хоча б один чесний російський лінгвіст?

Російські телеканали звинувачують Україну в «українізації» гоголівського ювілею. Хоча абсолютно неможливо уявити собі, як його можна «українізувати» або «русифікувати». Не думаю, що хто-небудь в Україні ризикне сказати, що Гоголь писав українською, а в Росії — що Гоголь не українець і не народився й виріс в Україні.

Але не лише проти України російська влада використовує сьогодні Гоголя. Невипадково зараз найбільш «розкрученим» гоголівським твором у нашій країні є «Тарас Бульба» — насамперед, завдяки блокбастеру Володимира Бортка, який щойно вийшов на екрани. Це оповідання подобається російській правлячій еліті не лише тому, що в ньому затверджується єдність України й Русі, а й через своє антипольське спрямування.

Православний дослідник творчості Гоголя ієромонах Сімеон (Томачинський) стверджує: «Вороги України завжди вважали, що її треба відірвати від Росії. Це не лише знекровить саму Україну, а й підірве сили Росії. Адже козаки й боролися саме за те, щоб знову здобути свободу. І дуже важливо, яким Гоголь змальовує в «Тарасі Бульбі» ворога України. Це не вій, не чудовисько. Він постає в образі прекрасної полячки, в яку закохується молодший син Тараса — Андрій. І ось такий спокусливий ворог хоче поневолити тіло й душу українського народу. І для України цей вибір залишається». Читай: не дайте Польщі, яка підтримала помаранчеву революцію, спокусити вас, брати-українці!

От і документальний фільм, показаний до ювілею на НТВ, так прямо і називається — «Гоголь і ляхи». Очікуєш, що зміст цієї стрічки буде переважно антипольським. Але дійсність виявляється ще цікавішою.

Звісно, антипольські й антикатолицькі пасажі у фільмі є. Стверджується, зокрема, нібито набіги запорожців на Польщу були відповіддю на «анархічну природу» польської держави. Нібито запорозькі козаки, які жили переважно здобиччю, захопленою в набігах, були переконаними державниками! Але головна провина поляків не в цьому й не в католицизмі (в католицизмі Гоголь, мовляв, вбачав і позитивні сторони), а в тому, що вони нібито віддавали православні храми й корчми на відкуп євреям, які поганили храми й споювали український... даруйте, єдиний руський народ. Словом, старий добрий антисемітизм, ще царських часів.

Щоправда, тут солідні дослідники з вченими ступенями схаменулися й почали запевняти телеглядачів, нібито Гоголь ненавидів не євреїв, а лихварів як клас і саме лихварів затаврував у образі Янкеля. При цьому непристойне (хоч і буденне в гоголівський час) слово «жид» у звукоряді фільму соромливо купирується. Виходить непереконливо. Можу нагадати, що глави «Тараса Бульби», де йдеться про «жидів», у роки війни спеціально передруковувалися в російськомовній пресі на окупованій радянській території. А гітлерівці вже точно не з лихварями боролися!

Проте автори фільму, пустивши для початку «Тараса Бульбу», потім основну частину екранного часу присвячують іншим творам Гоголя й відображенню в них православної духовності. Зате закінчується фільм потужним антиєврейським акордом. Коли йдеться про ексгумацію трупа Гоголя 1931 року, то перераховуються за прізвищами письменники виключно єврейського походження, присутні при цьому, й лунає твердження, що грунтується на чутках, поширених у літературному середовищі, буцімто вони розібрали останки Гоголя на сувеніри. Хтось камізельку запозичив, та ще й палітурку для «Мертвих душ» з неї зробив, хтось чоботи, хтось гудзик. Отож, зі змовою «клятих ляхів» проти України й Росії у нас ніяк не виходить. Усі конспірологічні теорії фатально зводяться до «єврейського питання».

Борис СОКОЛОВ, grani.ru
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments