Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

«Бог» технології відновлення

Родина Олександра Олійника (1937—2020 рр.) — віртуоза в кераміці й талановитого інженера подарувала столичному музею його роботи
7 квітня, 2021 - 10:10

Напередодні карантинних заходів у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відбулася зворушлива подія: родина художника-монументаліста Олександра Олійника подарувала музею збірку його творчого доробку — об’ємні керамічні роботи й живописні твори, які органічно доповнили колекцію іграшок художника, що зберігаються в музеї. Це чудові вази-амфори, виконані в технології відновлення, дивовижні світильники «Духи природи», ескіз декору «Лісова пісня» для Посольства України (УРСР) у Вашингтоні, живописні твори декоративної стилістики — «Козак Мамай», «Дерево життя» та інші теплі, сповнені світлої енергетики роботи. Представлена частина творчої спадщини демонструє зріз мистецьких уподобань Олександра Олійника, адже він був універсальним художником — віртуоз у кераміці, чудовий скульптор, живописець і талановитий інженер.

ВІРТУОЗ, ПОЕТ, ІНЖЕНЕР

— Олександр був дивовижною людиною неймовірного таланту, — розповідає знаний митець Володимир ПРЯДКА. — Крім того, що він був Кераміст з великої літери, а ще й поет, навіть у спілкуванні. Дійсність сприймав образами. Інколи здавалося, що юнацький дух переповнює його, адже він так піднесено-романтично ставився до людей... Щоби пов’язати свою творчість з традицією, як це робив Олександр Олійник, потрібно мати велику сміливість та глибокі знання. А знання він таки мав. У ньому сидів трипільський дух, який походив із глибини душі. Він представляв культуру свого етносу. Філософи кажуть: що більше ти дивишся у древність, то більшою мірою твоє мистецтво сучасніше. Це стосується і творчості Олександра Авакумовича. Він копав корені глибоко й оновлював їх у нових образах і був справжнім майстром технології відновлення. Ми у співавторстві з ним виконали велике декоративне панно «Золотоверхий Київ» у Палаці «Україна» на шостому поверсі (1996 р.). Без нього ця робота не відбулася б. Я — скульптор, а Сашко — блискучий технолог. Пригадую, як ми мучилися в пошуках рішення, щоб зробити позолочені бані. Що ми тільки не робили, нічого не виходило. А він взяв солі срібла, випалив кераміку в газовій печі, і вони засяяли ще ясніше за золото...

ЛЕГЕНДАРНА «ВАРЕНИЧНА»

Серед творчого доробку митця — багато монументальних творів, які стали окрасою нашої столиці: декоративне панно, горельєф «Молодість» Київського палацу урочистих подій, бенкетна зала молодіжного кафе по вулиці Леонтовича, горельєфи будинку творчості вчених «Лісова бувальщина» у Феофанії.

Крім того, й інші українські міста були оздоблені талановитими руками Олександра Аввакумовича. Це горельєфи «Музи мистецтв» для Палацу культури в Новограді-Волинському, сюжетні панно для дитячого табору «Парус» у Криму, декоративний рельєф «Мальви» в Прип’яті. І Посольство України у Вашингтоні також прикрашає робота українського художника.

На жаль, не всі монументальні твори збереглися. Кияни старшого покоління добре пам’ятають легендарне кафе «Варенична» на Хрещатику — улюблене місце мешканців і гостей столиці, де можна було скуштувати смачну українську страву й посидіти під «Квітучим деревом» (мозаїчний рельєф авторства Олександра Олійника). Але казкова «Варенична» залишилася тільки у спогадах її шанувальників.

ДЖЕРЕЛА

Олександр Олійник народився 8 листопада 1937 року в селі Перегонівка Кіровоградської області. 1960 року закінчив Київське училище декоративно-ужиткового мистецтва, яке містилося на території Києво-Печерської лаври. Фахівці відзначають, що це був заклад, який підготував цілу плеяду митців, котрі упродовж багатьох років творили українську культуру. Серед вихованців училища, з якими здобував мистецьку освіту Олександр Олійник, були Олександр Міловзоров, Володимир Прядка і Надія Веселовська, котра стала музою і коханою дружиною художника на все життя.

Потім були Київський державний художній інститут та улюблена робота в галузі монументального і декоративного мистецтва. 1982 року Олександр Авакумович став членом Національної спілки художників України. Упродовж 1988—1993 років — голова секції декоративно-ужиткового мистецтва Київської організації НСХУ, а згодом, 1995 року, здобув почесне звання заслуженого художника України.

— Роботам художника притаманні ліричність, романтизм. Вони є відлунням непересічної людяної, приязної особистості митця, — розповідає куратор виставки, науковець музею Ірина БЕКЕТОВА. — Його монументальні твори виконані бездоганно, майстерно, ідеально прив’язані до простору розміщення. А живописні роботи дуже декоративні, кольорова палітра чудово увиразнює означені теми.

Одне із захоплень художника — українська народна іграшка. Олександр Авакумович досконало робив свищики в образах улюблених народом тваринок: коней, биків, турів, баранчиків. Вишуканою є серія робіт, яка присвячена військовій кінноті.

У ПОШУКАХ ГАРМОНІЇ

Для того щоб організувати виставку й відкрити сторінку творчої біографії художника-монументаліста широкому загалу, багато зусиль доклали племінниці Олександра Авакумовича — Ярослава та Оксана Олійники. Свою художню освіту вони почали здобувати ще із самого малечку в дядьковій майстерні й мали можливість зазирнути у таїни його творчого процесу.

— Він був немов кремінь — жорсткий та принциповий у професійному плані й дуже дисциплінований, — згадує Ярослава Олійник. — Міг робити по декілька варіантів одного і того ж елемента, годинами працював у пошуках витонченої лінії та гармонії, яка була у нього всередині. Він ніколи не скочувався до «салонщини», не думав про гонорари і забував про все на світі, коли працював.

— Час від часу на художніх нарадах Олександра Авакумовича звинувачували в націоналізмі. Бували епізоди, коли на етапі ескізу роботу зупиняли. Якщо, скажімо, в мозаїчній квітковій композиції він використовував жовті й блакитні кольори. Але він вважав себе духовним послідовником бойчукістів, тому від своєї позиції ніколи не відступав, — розповідає Оксана Олійник.

Тож не випадково останні роки життя митець присвятив викладацькій роботі у виші, який нині носить ім’я Михайла Бойчука, самовіддано прищеплював любов до народного мистецтва молодим художникам. З 2000 року він працював доцентом кафедри монументально-декоративного мистецтва Київської державної академії декоративно-ужиткового мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука.

Відкрити для себе великого українського художника зможуть гості музею, якщо відвідають виставку творів Олександра Олійника після закінчення карантинних заходів.

Марина МАРЧЕНКО. Фото із сімейного архіву Олександра ОЛІЙНИКА
Газета: 
Рубрика: