Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Бути зіркою

У прокат вийшов фільм про легенду світового кіна Ромі Шнайдер
28 грудня, 2018 - 14:20

Знаменитості теж страждають.

Таким може бути стислий підсумок «Трьох днів з Ромі Шнайдер» (оригінальна назва – 3 Tage in Quiberon, “Три дня в Кіброні”).

Світова прем'єра німецько-австро-французької картини відбулася в головному конкурсі 68 Берлінського фестивалю, а згодом 3 Tage in Quiberon перемогли в 7 номінаціях Німецької кінопремії, включаючи «Золоту Лолу» за найкращий фільм.

Це історія одного інтерв’ю. В 1981 році на спа-курорті в бретонському містечку Кіберон  Ромі ШНАЙДЕР (Марі БАУМЕР) у супроводі подруги дитинства Гільде (Бірґіт МНІХМАЙР) зустрілася з журналістом видання «Штерн» Міхаелем Юргсом (Роберт ҐВІЗДЕК) і фотографом Робертом Лебеком (Чарлі ГЮБНЕР). Ця небачена за рівнем відвертості розмова, практично сповідь, стала першим за багато років спілкуванням Шнайдер з пресою. Через рік після цієї зустрічі акторка пішла з життя за нез’ясованих обставин.

Режисерка фільму – 45-річна німкеня іранського походження Емілі АТЕФ – жила й працювала в Лос-Анджелесі, Парижі й Лондоні. В професії – з 2003-го, у 2008-му брала участь у Канському фестивалі з «Незнайомцем у мені», має призи. «Три дні…» вона зняла у чорно-білому зображенні – ймовірно, аби надати кадру автентичності кіноархіву; але тут можна лише гадати, наскільки необхідне таке рішення.

Загалом, 3 Tage in Quiberon за задумом – це типова психологічна вистава в трьох актах. Люди з певних обставин опиняються в одному місці на кілька днів, починають з’ясовувати стосунки й заодно відкривати правду про себе.

У Шнайдер була дійсно нелегка доля: занадто рання кар’єра в кіні, яка забрала в неї дитинство, батько, що покинув родину, вітчим, що привласнив усе зароблене Ромі, катастрофічний роман з Аленом Делоном, самогубство колишнього чоловіка, смерть сина – і водночас сенсаційна слава, статус гранд-дами європейського кінематографу. Власне, Атеф намагається передати всю цю драму за неповні дві години екранного часу. Роль умовно негативного персонажа дістається журналісту, але він насправді працює таким собі конфліктогеном, який пожвавлює дію, провокуючи оточуючих на відвертості.

За великим рахунком, окрім чорно-білого зображення (варто повторити, що до його виправданості є запитання), Емілі Атеф не проявляє надто оригінальне режисерське мислення. Фільм вийшов дуже традиційним, з накладеною музикою, з доволі млявим розвитком сюжету та явним ухилом у мелодраму. Все було би кепсько, якби не актори. Точніше, акторка.

Все, що не вийшло в режисерки, чудово передає Марі Баумер. Для акторки грати акторку – серйозний виклик; проте її Шнайдер надзвичайно переконлива і в радості, і в істериці; вона надягає на себе по черзі найрізноманітніші маски, й інколи дозволяє собі бути відкритою й беззахисною; цей бенефіс дорогого вартий. На її тлі Хільде-Бірґіт Мніхмайр і Роберт-Чарлі Гюбнер - пряма-чесна-віддана й одноманітно усміхнений закоханий - значно програють. Роберт Ґвіздек (журналіст Міхаель) виявляється гідним опонентом, який весь час балансує на межі безцеремонності й несподіваної для нього самого чутливості – але лише в початкових сценах. В епізоді пиятики раптом вступає яскравий Дені ЛАВАН в образі гульвіси-поета - на жаль, ненадовго. Зрештою, саме Баумер найбільше змінюється в своєму моноспектаклі, даючи нам відчути емоційний підсумок не тільки тих трьох непростих днів, а, в певному сенсі, і всього життя її героїні.

Фільм цей – невидатний. Але щось нове про свою протагоністку він розповідає – не так сюжетом, як інтонацією. Пронизливою, мов холодний вітер на самотній гірській вершині.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments