Чи може потяг до істини перемогти всепоглинаючу лінь?

З одного боку, два роки — термін не надто великий, якщо зважити, що у світ вийшло тільки два десятки фізичних чисел видання. Але з іншого — «Критика» за цей час стала якісним високопрофесіональним часописом, що дорівнює (у своєму жанрі) найвищим світовим стандартам. Звісно, передовсім завдяки своїм редакторам, котрi проголосили «Критику» унікальною та високофаховою трибуною для суспільного діалогу на тему різноманітних явищ навколишнього світу. Доклавши масу зусиль, щоб стати, як самі закцентували, «взірцем інтелігентного, політично коректного ліберально- демократичного дискурсу, безмірно далекого і від скандальності панівної жовтої преси, і від натужної езотеричності деяких псевдоелітарних видань, і від пропагандистського надриву «щироукраїнських» «патріотичних» часописів, «Критика» об'єднала навколо себе мислячих людей, котрим є що сказати в цьому світі. Анджей Валіцький і Дмитро Затонський, Ярослав Грицак і Соломія Павличко, Дмитро Горбачов та Сергій Васильєв, Юрій Андрухович та Володимир Діброва та ще зо два десятки неординарних істориків, політологів, економістів, письменників, культурологів, літературо-, мистецтво- та театрознавців, котрі крізь жанрову призму огляду та рецензії спромоглися сказати своє «я» в цьому житті.

І здавалося б, осмислюймо дійсність і явища, висловлюймося, самі формуймо свідомість співгромадян, на рівень якої любимо понарікати у своїх громадських виступах, офіційних та приватних бесідах, врешті, просто в кав'ярні за філіжанкою кави. І раптом несподіване зізнання Миколи Рябчука у Львові на зустрічі з журналістами з нагоди дворіччя «Критики» в тому, що найбільшою проблемою для часопису є автура. Не в плані існування самих цікавих ідей, а в плані викладу їх на папір для часопису. Адже цих зо два десятки авторів — це надто мало як на усю мислячу людність 50-мільйонного народу. «Я не знаю, що може примусити наших людей сконцентрувати свої думки на папері. Це якась всепоглинаюча внутрішня лінь, яку не можуть перемогти ні потяг до пошуку істини, ні можливість оприлюднення думок, ні гроші, які людина отримає як гонорар в кінцевому підсумку».

Сон розуму породжує чудовиськ — переконався на власному прикладі ще Франціско Гойя. Так і є. Тож киньмо нарікати на всепоглинаючу темноту суспільства й спімо далі. А колег із «Критики» — з днем народження та з побажанням віри, що день таки прийде!