Найсерйозніший недолік телевізора в тому, що у нього немає другої сторінки.
Арт Бухвальд, американський журналіст, колумніст «The Washington Post», лауреат Пулітцерівської премії

Чому ми стали ворогами

Чи зможуть українці «мовою аргументів» достукатися до росіян?
18 березня, 2014 - 11:32
15 БЕРЕЗНЯ. МОСКВА / ФОТО З САЙТА NOVAYAGAZETA.RU

Двоюрідна сестра моєї дружини видалила нас із друзів в соціальних мережах. Вони з чоловіком більше не хочуть з нами спілкуватися, бо наші мізки, на їхню думку, «промиті американською пропагандою». Ця сім’я проживає в Абхазії. Вони кажуть, що знають наслідки слова «війна» і свято вірять, що коли б не Росія, то мир в Абхазії так і не настав би. Родичі агресивно переконують нас в тому, що Росія допоможе й Україні. Чути про те, що ми не просили цієї допомоги, вони не хочуть. Інший двоюрідний брат дружини з Росії виступає за мир в Україні, тільки уточнює: «Віддайте нам Крим, адже він історично належить Росії». Короткий курс лікнепу щодо історії Криму — і питання відпадають. Замість аргументів у бій ідуть емоції. Далі — небажання розмовляти взагалі.

Коли бачиш реакцію простих росіян (знайомих, друзів і навіть родичів) на події в Україні, зокрема агресію РФ у Криму, — стає страшно. Сучасні, розумні, прогресивні люди з вищою освітою безапеляційно підтримують політику Путіна. Чому і коли українці стали образом ворога для росіян, та як у цій непростій ситуацію не втратити діалогу й не посварити наші народи остаточно — «День» запитав у істориків, науковців та письменників.

«СЕРЕД РОСІЯН Є ЛЮДИ,  ЗДАТНІ ДО КРИТИЧНОГО  МИСЛЕННЯ, Й ВОНИ  ПІДТРИМУЮТЬ УКРАЇНУ»

Кирило ГАЛУШКО, історик:

— Ситуація, яку ми можемо спостерігати в Росії сьогодні, виникла не на порожньому місці. Це — результат довготривалих процесів у російському суспільстві. Треба розуміти, що починаючи з 2000 року росіяни існують у дуже специфічному інформаційному просторі. На відміну від України, де попри всі негативні тенденції останніх років, суспільство мало інформаційний вибір, медіа в Росії відстоюють лише одну точку зору. Всі месиджі, які транслюють місцеві ЗМІ, контролює і спрямовує влада. Фактично там з’явилося ціле покоління з викривленими уявленнями про світ. Приємно, що серед росіян, інтелігенції є люди, здатні до критичного мислення, й вони підтримують Україну. Але не лише в Росії, в будь-якій країні критично налаштованих людей значно менше, ніж тих, хто приймає на віру все, про що розповідають ЗМІ.

Мене засмучує і дивує перелік російських діячів культури, які підтримали політику Путіна в Україні. Мої московські друзі, яких теж можна вважати інтелігенцією, визнають, що дії уряду підтримали насамперед функціонери, а також працівники тих галузей культури, що потребують державного фінансування — найпершим тут згадуємо Федора Бондарчука. А чимала кількість старих акторів кіно зараз ще й просто не в тому віці і стані, щоб робити адекватний вибір — Табаков, Баталов тощо. Дивує також позиція деяких російських інтелектуалів-істориків, які займаються українським питанням. Наприклад, Олексій Міллєр — автор відомої книжки «Украинский вопрос в политике Российской империи», який у нас вважається класиком серед російських дослідників української історії, також неадекватно оцінює нинішню ситуацію. І це люди, які начебто мали б краще за інших розуміти, що відбувається в Україні! Вони довго нас вивчають, отримують, до речі, на це гранти західних фондів, отже, про залежність від держави тут не йдеться! Чинників неадекватності, комплексів, фобій в Росії щодо України є чимало, навіть серед тих людей, яких я раніше вважав прогресивними та адекватними. Зрозуміло, що ми зі своїми скромними ресурсами мало що можемо зробити проти потужної машини російського агітпропу. Водночас оскільки основне джерело свободи слова в Росії — це Інтернет, то обов’язково потрібно створити російськомовні інтернет-ресурси з відео та інформацією про українські події — щоб росіяни мали можливість читати, розуміти, думати і порівнювати. Вважаю, що російськомовна версія «Дня» — крок у цьому напрямі. Такі проекти повинні мати державну підтримку. Війни відбуваються передусім у головах і душах, а для того, щоб люди робили свій вибір, їм треба давати поживу, давати можливість альтернативи. Нам потрібне потужне джерело якщо не пропаганди, то принаймні висвітлення української точки зору російською мовою.

«ВСІ ВІЙНИ ЗАВЖДИ  ПОЧИНАЮТЬСЯ В ГОЛОВІ»

Маріанна КІЯНОВСЬКА, поет, перекладач:

— Уже майже два тижні мене не полишає відчуття сну, жахіття, у якому Путін — вампір, найпривабливіший із монстрів, наймогутніший з нелюдей. Я не споживач російського телепродукту, та для мене очевидно, що впродовж останніх декількох років у Росії склався особливий образ людини при владі, фактично — надлюдини, і цей образ еволюціонував від суто гламурного (про що казала ще 2008 року російська письменниця Лінор Горалік) до трохи складнішого, архетипного. Процес збігся із піком «вампіроманії» в усьому світі. І в Росії було запущено у виробництво (бо це очевидна технологія, якою охоплені практично всі тамтешні медіа) дещо відмінну від західної культуру споживання жахіття. У результаті в Росії до насилля на телеекрані ставляться абсолютно некритично.

Відтак, реакція російського народу на події в Україні — безпосередній наслідок цього некритичного ставлення. Адже питання не лише в тому, наскільки брешуть про Україну російські ЗМІ, а чому навіть найосвіченіші люди готові в цю брехню вірити. Понад півтисячі митців, які підтримали агресію Путіна у Криму — це ж не «мужики» з «глибинки». Їм, як-от Сергієві Лук’яненку, автору славнозвісних «Дозорів», доступна альтернативна путінській пропаганді правдива інформація про Україну: соцмережі, телефонні розмови з друзями, врешті-решт, західна преса. Та вони самі відмовляються її бачити і сприймати. Тим, кого вкусив вампір, потрібна кров. А Путін «годує» їх кров’ю. Південна Осетія, дві війни у Чечні, теракти, погроми... Так формується звичка. Це особливість жахіття як ментального стану. Цей стан пов’язаний зі страхом майбутнього, коли люди бояться змін; зі страхом усього, що є іншим, коли люди не довіряють сусідам; і при тому залишається потреба у чомусь високому і прекрасному. Однак складне прекрасне, яке вимагає культурної компетентності, вольового емоційного чи інтелектуального зусилля, витісняється, заміщується легкотравним, елементарним.

У Росії загиблих не рахують, а якщо вже рахують — то тисячами або десятками тисяч, мільйонами. У цьому — засаднича відмінність між нашими державами. У цьому — ключовий смислотворчий прорив Майдану: безцінне кожне життя, незабутня кожна жертва. Ми — інші. Ми встигли принаймні частково повернутися до своєї історичної пам’яті: щось зрозуміти про Голодомор, про Голокост, про трагедію ОУН-УПА. Тоді як Росія знову (все ще?) ідеалізує Сталіна, демонізує Захід і живиться фантомним почуттям величі своєї Перемоги, своєї Труби, своєї Олімпіади, свого Путіна.

Росія живе в полоні ілюзій. Нас же помаранчевий майдан і Євромайдан ілюзій практично позбавили. Ми навчилися відчувати брехню і протистояти їй. Тому я не просто вірю, а знаю, що у нас все буде добре. Тільки треба обережно, уважно, з любов’ю ставитися до нашого інформаційного простору. Уникати цензури, обговорювати проблеми сучасного суспільства, щоб не відбувалося витіснення. Пам’ятати, що всі війни завжди починаються в голові. І що Путін — не Росія. Справжня Росія — це росіяни, які вийшли на антивоєнні мітинги у ці дні, знаючи, що в них можуть почати стріляти.

«АГРЕСИВНА ПОЛІТИКА КРЕМЛЯ ДАЛЕКО НЕ ДЛЯ  ВСІХ РОСІЯН Є ПРИЙНЯТНОЮ»

Галина КРУК, поет, перекладач:

— Вселяють надію ті звернення частини російської інтелігенції (письменників, музикантів, діячів кіно, науковців) та останні багатотисячні маніфестації у Москві, Пітері чи Магадані на підтримку України, проти війни та інтервенції Кремля в Криму. Власне ці протести якраз і доводять, що Росія неоднорідна, і агресивна політика Кремля далеко не для всіх росіян є прийнятною і близькою. Серед моїх російських знайомих, переважно письменників та перекладачів, практично не виявилося таких, що не розуміли чи не хотіли бачити, що насправді у нас тут відбувалося в останні місяці. Багато з них не тільки висловлювали підтримку, а й допомагали поширювати правдиву інформацію, намагалися переконати своїх співвітчизників, наскільки їм брешуть у новинах, часто самі наражалися на агресію зазомбованої більшості. Але прикро, що тих незгідних і притомних росіян наразі надто мало для того, щоб вплинути на політичний курс Путіна чи реформувати країну.

«СВОГО ЧАСУ ДЖЕЙМС МЕЙС СКАЗАВ: «УКРАЇНА Й ДОСІ ПЕРЕЖИВАЄ БІБЛІЙНІ ТРАГЕДІЇ». ЩО САМЕ ДЖЕЙМС МАВ НА УВАЗІ? ПРИПУСКАЮ, ЩО ЙШЛОСЯ ПРО ТРАГЕДІЮ КАЇНА ТА АВЕЛЯ, ДРАМУ ЦИНІЧНОГО РОЗКОЛУ. ЦЮ ТРАГЕДІЮ УКРАЇНА ПЕРЕЖИВАЄ ВЖЕ ПРОТЯГОМ МАЙЖЕ ТИСЯЧІ РОКІВ. ЩЕ ВІД ЧАСІВ АНДРІЯ БОГОЛЮБСЬКОГО. З ПОГЛЯДУ УКРАЇНЦІВ, ВІН ВЧИНИВ ТЯЖКИЙ ГРІХ — СПАЛИВ «БАТЬКІВСЬКУ ХАТУ» (МІСТО КИЇВ) ТА ВИНІС ІЗ НЕЇ ОДНУ З ГОЛОВНИХ СВЯТИНЬ — ВЛАДІМІРСЬКУ (А В ОРИГІНАЛІ ВИШГОРОДСЬКУ ) ІКОНУ. А ДЛЯ РОСІЇ БОГОЛЮБСЬКИЙ — ГЕРОЙ ТА КАНОНІЗОВАНИЙ СВЯТИЙ. УЖЕ НА ЦЬОМУ ЕТАПІ — ГРАНДІОЗНИЙ ЦІННІСНИЙ РОЗКОЛ МІЖ «БРАТАМИ», — НАПИСАЛА ГОЛОВНИЙ РЕДАКТОР «ДНЯ» ЛАРИСА ІВШИНА В ПЕРЕДМОВІ ДО КНИЖКИ «СИЛА М’ЯКОГО ЗНАКУ» (К.: «Українська прес-група», 2013).

Офіційна російська політика «підкорення та загрібання» щодо України та антиукраїнська пропаганда в Росії дуже вміло і, на жаль, успішно ведеться не перший рік, і навіть не перше століття. З одного боку, ота декларативна перверзійна «любов до братського народу», з другого — імперська зверхність та постійно підживлювана в масах недовіра до «хоч тупого, але хитрого хохла», з третього — постійна потреба мати зовнішнього ворога, оце головним чином і є три гострі кути українського питання в Росії. Дезінформація зараз про події в Україні жахлива і безсоромна, там немає й тіні правди. Прикро, бо виявилося, що при вмілих маніпуляціях середньостатистична людина легко перетворюється на тупе знаряддя імперської політики.

Як примирити народи попри дії політиків? Гадаю, що шляхом особистих контактів по обидва боки кордонів. Але спершу ми мусимо відстояти незалежність та цілісність нашої держави, бо від танків та автоматів заклики до примирення та запевнення у добросусідських намірах якось не дуже захищають. Якщо Путін не схаменеться і не зупиниться в усіх цих безчинствах, якщо його спільними зусиллями не зупинять, то «мирити» народи доведеться ще не скоро, і робити це буде ой як непросто. Хоча тоді, як розумію, друзям-росіянам, які нас підтримали, безпечніше буде все ж таки тут, з нами.

«ПЕРЕКОНУВАТИ РОСІЯН  ТРЕБА НА РІВНІ  ОСОБИСТІСНИХ ЗВ’ЯЗКІВ»

Володимир БОЙКО, історик:

— Майже щодня спілкуюся з російськими колегами та друзями про Україну й відчуваю їхнє несприйняття реальній нашої ситуації. Сьогодні вони нас практично не чують. Нам важко доводити свою думку, переконувати... Перед ними ніби завіса. Навіть просунуті, адекватні люди із знанням англійської, європейських мов (маючи доступ до збалансованої інформації) підтримують політику Путіна. Вони сьогодні не зовсім хочуть почути альтернативну думку. Щоб остаточно не розсварити народи, треба діяти на рівні особистісних зв’язків — більше спілкуватися з давніми знайомими, колегами, рідними... Ми повинні казати їм про факти невідповідностей того, що в них показують на ТБ, і що ми бачимо в своєму вікні. Людина, яка має здатність критично мислити, — готова до переоцінки своїх переконань. Але це робити надзвичайно важко. До прикладу, одна моя російська знайома лише на четвертий день спілкування вивісила у себе на сторінці в «Фейсбуці» напис: «Ні війні». Це в мене забрало чимало енергії та сил, зрештою нервів.

Звідки в них сліпа віра Путіну та ненависть до України? Це результат спецоперації. Такі думки закладено в голови росіян не випадково. Цей негатив щодо всього українського послідовно культивувався багато років російськими пропагандистськими ЗМІ. Нав’язувався образ ворога. Цей образ ворога не створюють сьогодні на завтра. Його вибудовували послідовно, крок за кроком упродовж багатьох років. Інструмент — нові міфи.

«НАМ СЬОГОДНІ БРАКУЄ  ВІДКРИТОГО ДІАЛОГУ»

Геннадій НОГА, літературознавець:

— Ситуація наскільки складна, що знаю випадок, коли члени однієї родини, перебуваючи по різні кордони, не вірять одне одному. Брат не вірить рідній сестрі. Це результат агресивної пропаганди, яка роки лилася і продовжує литися з російських екранів. Намагаючись дискутувати з росіянами, чуємо від них про те, що в нас промиті мізки американською пропагандою. Це просто маячня. Нас переконують в неправді того, що ми бачимо на власні очі. І роблять це люди, які дивляться російську програму «Время». Надія на особистісні зв’язки українців з росіянами — колег, друзів... Надія на мову аргументів, а не емоцій. Сьогодні все частіше з’являються повідомлення відомих діячів культури з Росії, які виступають проти війни, зокрема від Андрія Макаревича, Юрія Шевчука та інших. Їх не так багато, але це авторитети, до думки яких, сподіваюся, дослухаються інші. Нам сьогодні бракує відкритого діалогу. Якою б складною не була суспільно-політична ситуація, не можна остаточно обірвати мирні стосунки росіян з українцями. Політики сьогодні не чують одне одного. Якщо ж і наука, культура, економіка не почує — буде справжній колапс. Це нікому не вигідно.


 

Що таке «рашизм»?

Про ідеологічне коріння російсько-українського конфлікту

В основі будь-якої загрози для нормального життя людей у світі, хоч би в чому ця загроза  виявлялася — соціальні конфлікти, злочинність, аморальність тощо, - лежить соціопатія.

Соціопатія — це соціальна хвороба особистості, зумовлена ураженням її волі і свідомості так званим «комплексом сваволі та ілюзій», тобто «комплексом», що перетворює волю на свавілля, а свідомість - на ілюзії. Ця хвороба в різних країнах і в різні часи виявляється в різних видах, що мають свою власну специфіку і симптоматику. Вона може вразити будь-який народ: наприклад, у ХХ столітті ця біда сталося з німцями, що захоплювалися нацизмом.

Російсько-український конфлікт став виявом соціопатичного «комплексу», що вразив частину росіян, який зветься «Рашизмом» (від слова Russia в англійській транскрипції).

Рашизм, як різновид соціопатії, можна визначити таким чином: «Рашизм - це ідеологія, що базується на ілюзіях і обґрунтовує, у свою чергу, припустимість будь-якого свавілля заради хибно трактованих інтересів російського суспільства».

У зовнішній політиці рашизм виявляється, зокрема,  у порушені принципів міжнародного права, нав’язуванні світові своєї версії історичної правди виключно на користь Росії, у зловживанні правом вето в Раді Безпеки ООН тощо.

У внутрішній політиці проявом рашизму є порушення прав людини на свободу думки, переслідування учасників «руху незгодних», використання ЗМІ для дезінформації свого народу тощо.

Взагалі в політиці рашизм виявляється як порушення «золотого» правила політичної етики: «Не створи свавілля! Бо свавілля руйнує світоустрій». Створений Російською Федерацією конфлікт з Україною - це прояв рашизму у вигляді політичного свавілля — порушення суверенітету України.

Використання саме такого «пояснювального інструментарію», як концепція «рашизму», дає змогу, зокрема, глибше зрозуміти коріння сьогоднішнього російсько-українського конфлікту, який не можна зводити лише до підступів політичних маргіналів, бо вони роблять те, що їм дозволяє народ.

Але ліки від хвороби рашизму, що вразила частину росіян, які підтримують антиукраїнську політику, вже визрівають в російському суспільстві. Найефективнішими ліками від цієї хвороби стануть російські ж АНТИРАШИСТИ.

Росія, завдяки їм, неодмінно одужає, і тоді російсько-українські відносини стануть справді братніми.

Олександр КОСТЕНКО, професор

Вадим ЛУБЧАК, Роман ГРИВІНСЬКИЙ, «День», Любов ЯКИМЧУК
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments