Дачна казка

Машиною часу слугувала книжка «Булгакови, Поппери та інші в Бучі. Історії з дачного життя киян», випущена Музеєм Булгакова і Видавничим домом «АДЕФ-Україна» (укладач, автор вступної статті й коментарів — старший науковий співробітник Ірина Воробйова, автор післямови — перший директор музею Анатолій Кончаковський).

Відомо, що 1900 року Булгакови купили в Бучі дві десятини лісу і побудували дерев’яний будинок на п’ять кімнат із двома верандами (сьогодні це вул. Інститутська, будинок не зберігся, згорів 1918 р.). Вступна стаття, немов мініенциклопедія, вмістила розповідь про історію дачного селища Буча, його клімат, природу, а також багато цікавих деталей повсякденного життя: як кияни обзаводились дачами і діставалися Бучі, де можна було купувати продукти і скільки вони коштували. І, звісно, відомості про найближчих сусідів Булгакових у Бучі, з багатьма з яких вони дружили і в Києві, — сім’ї Поппер, Лисянських, Семенцових, Богданових та інші. А ще про те, як молоді люди проводили літній час, ставили любительські вистави на веранді й у Літньому театрі Бучанського парку. Матеріали вступної статті й післямови, примітки, коментарі й текстівки до численних фотографій становлять високу наукову цінність для булгакознавства!

Основна частина книги — спогади киянки Ніни Володимирівни Голуб (1903—1995 рр.), онуки лікаря Мориця Львовича Поппера, чия дача в Бучі була розташована навпроти дачі Булгакових, на Васильєвському проспекті. Ніна Голуб зустрічала в Бучі Михайла Булгакова, його сестер Віру, Надю, Варю, братів Колю і Ваню, але особливо дружила з молодшою Льолею. «У її мемуарах передано не лише атмосферу і настрій, що панував у бучанському дачному житті, але є й багато цінних деталей, що дозволяють реконструювати стиль дачного життя Булгакових», — йдеться в передмові.

Оповідь про життя в Бучі сім’ї Поппер, про батьків, дідуся-лікаря, який лікував бідних безкоштовно, про сусідів по дачі, про правильне трудове виховання дітей («Семенцови», «Сім’я Булгакових», «Обов’язки та інші заняття дітей на дачі Поппер») проілюстровано старовинними фотографіями з детальним зазначенням імен, а також малюнками самої Ніни Голуб. Так, у главі «Ігри та розваги» детально описано розмаїття дивовижних дачних ігор — «Качалка», «Перебіжка», «Похід по паркану», «Гігантські кроки з підносом», «Землетрус», «Товста русалка», і кожну гру можна побачити на картинці (добре, якщо це стане керівництвом до дії для батьків, які не знають, як відірвати дітей від гаджетів). А ще діти на дачі катались на гойдалках, займались гімнастикою на снарядах, спостерігали за рухом на вокзальній вулиці, ходили на ходулях, будували курінь і слухали грамофон... «Вечори на дачі Поппер», «Інші птахи і звірі», «Ліс», «Свята», «Забавні і трагічні випадки» — із цих глав складається майже ідилічне полотно, на якому мирно уживаються дорослі, діти, собаки, коти, білка, сойка, їжаки, черепахи, світлячки та вужі.

Дачна казка вийшла із сумним кінцем, і про це свідчать назви трьох останніх глав: «День відходу Білої гвардії», «Жахлива зима» (про зиму 1918 року) і «Роки радянської влади». Але життя тривало, і згодом Ніна Голуб закінчила хіміко-технологічний факультет КПІ, завідувала лабораторією і була членом вченої ради української філії Центрального НДІ паперово-целюлозної промисловості.

А на вечорі в музеї вірилося, що відродження дачних і сімейних традицій можливе. Спочатку говорили про нову книгу і представляли гостей — друзів-видавців, а також Віктора Васильовича Філіппова, чоловіка дочки Ніни Володимирівни Голуб.

Директор музею Людмила ГУБІАНУРІ зазначила, що це друге музейне видання за рік (у лютому вийшов «Непутівник київським музеєм» Тетяни Рогозовської), і розповіла про незвичайний шлях, який пройшла нова книга:

— 20 років тому наші співробітники Кіра Пітоєва і Тетяна Рогозовська побували в гостях у Ніни Голуб, і я пам’ятаю, як вони принесли до музею її спогади та фотографії. Цей архів лежав і чекав, коли Ірина Воробйова почне науково-дослідну роботу за темою «Дачне життя Булгакових». А рівно рік тому ми зробили виставку, присвячену дачі в Бучі. І тоді відвідувачі не лише побачили нові матеріали дачного життя Булгакових — усі грали у «квіткову пошту», як грала молодь у Бучі, у кожного був свій псевдонім, і гості надсилали одне одному записочки та вірші. На старовинному письмовому столі ми висадили квітковий сад — справжню клумбу — і запустили туди живих метеликів. Однією з головних розваг на дачі був аматорський театр, і ми теж провели любительський спектакль за п’єсою Чехова «Трагік мимоволі» («З дачного життя»). Наші друзі-художники Сергій Момот і Костянтин Рудешко зголосилися бути акторами, і у них вийшло неймовірно смішно. А основна робота над книжкою відбувалася восени та взимку — в період Майдану, в якому Ірина Воробйова брала активну участь, як і всі наші колеги.

Директор ВД «АДЕФ-Україна» Алла ІСТОМІНА підкреслила, що, незважаючи на труднощі нинішніх часів, Музей Булгакова працює, проводить прекрасні свята і випускає чудові книжки:

— Спільна праця музею і нашого видавництва запитана, і коло читачів — небайдужих людей, для яких дорога наша культура, — розширюватиметься. Слід віддати належне Бучі: на місці, де була дача Булгакових, висаджено сад, його прикрашає пам’ятник із мармуровою книжкою, пером і цитатою з «Білої гвардії»: «Все, что ни происходит, всегда так, как нужно, и только к лучшему», а з другого боку саду встановлено пам’ятний знак. Ореол, де знаходився будинок Булгакових, позначено — жителі й гості Бучі про це знатимуть.

Ірина Воробйова розповіла, що достовірність спогадів Н.В. Голуб знайшла несподіване підтвердження, коли співробітники музею виявили дівчинку Ніну Голуб на одній із дачних фотографій Булгакових, переданих племінницею письменника Оленою Андріївною Земською: «Йдеться про «фотосесію», влаштовану після любительської вистави «Метелик Агафокла», яку було поставлено в Бучі 1910 року силами молоді Булгакових та інших сімей, за участю Варвари Михайлівни Булгакової. Коли я збирала розрізнені фрагменти спогадів, редагувала, вивчала фотографії, співвідносила дати, то побачила, що чимало деталей збігається з іншими документами нашого архіву, що підтвердило достовірність мемуарів. Звичайно, мені дуже допоміг весь колектив музею. На обкладинці книги розміщено фотографію 1906 року: сім’я Булгакових у Бучі біля Балановського ставка, на дереві. Так от, ще недавно жоден булгакознавець не знав усіх зображених, а тепер ми знаємо всі імена, і для нас це — честь мундира! У цьому й полягає сенс наукової роботи — дошукатись до правди».

Потім усіх гостей запросили до експозиції на другий поверх, і коли Анатолій Кончаковський показував оригінали бучанських фотографій, виставлених на піаніно у вітальні, зазвучав вальс, спочатку тихо, потім гучніше й гучніше. Несподівано відчинились двері медичного кабінету, і молодий чоловік у білому халаті й шапочці з червоним хрестом — юний лікар Міша Булгаков? — пройшов через вітальню до кімнати з шафою, де й сталося головне диво цього вечора. Він відчинив магічну шафу, зняв медичний халат, повісив його на вішалку — і знайшов у шафі Музу в білосніжній сукні! Кавалер за руку провів пані до вітальні, і вони танцювали граціозно і легко, спостерігаючи за своїм відображенням у дзеркалі венеціанського скла. Час полетів назад: під мелодію вальсу пара кружляла, як це було в будинку Булгакових, як це бувало на дачі в Бучі... Театральність творчості Булгакова, відображена в експозиції музею, цього вечора була доповнена дією невеликої вистави без слів, зіграної талановито і виразно. А виконували музичне диво старший науковий співробітник Світлана Пугач та автор ідеї — хореограф-постановник Сергій Волков, який, якось потрапивши до музею, мріяв станцювати в меморіальному просторі.

Під враженням побаченого гості влаштували фотосесію, із задоволенням використовуючи дачний реквізит, який запропонували музейники: романтичні капелюшки, парасольки — біла мереживна і червона китайська, і навіть довгий мундштук, атрибут рокової жінки. Відбувалося все у внутрішньому дворику: на тлі двох збільшених бучанських фотографій, на дерев’яних сходах, і в кадри потрапили булгаковський виноград, живі ромашки, соняшник і полуниця — все, як на дачі!