Коли ти не станеш об'єднано в обороні своєї Вітчизни, то плакатимеш у московській неволі, як колись Ізраїль на ріках Вавилонських.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, творець і перший митрополит Київський і всієї України УАПЦ

«Демократизм був закладений у цей фестиваль від самого початку»

«Київ Музик Фест» і пандемія
27 жовтня, 2020 - 19:16
ВИСТУПАЮТЬ УЧАСНИКИ СТРУННОГО КВАРТУ ІМЕНІ ЛЕВКА РЕВУЦКОГО / ФОТО НАДАНО ОРГАНІЗАТОАМИ ФЕСТИВАЛЮ

Через складнощі, спричинені світовою пандемією Covid-19, в Україну не змогли приїхати зарубіжні композитори й артисти. Проте у програмах фестивалю, окрім 95-ти українських, були представлені опуси сучасних авторів з Австрії, Швейцарії, Греції, Бельгії, Польщі, Хорватії, США, Аргентини. У численних заходах, насичених музикою різних жанрів і стилів, прозвучало близько 150-ти творів, серед яких 40 прем’єр, у майстерному виконанні провідних виконавців і колективів столиці. Відкриття і закриття фесту проходили у Національній філармонії України, основний же масив концертів — у Будинку звукозапису Українського радіо з трансляцією онлайн.

Підвести підсумки події та поговорити про сьогоднішні проблеми вітчизняної музичної культури загалом і Національної спілки композиторів України зокрема «День» запросив нового художнього керівника «Київ Музик Фесту», відомого композитора, голову НСКУ Ігоря ЩЕРБАКОВА й музикознавця, відповідального секретаря НСКУ, члена мистецької ради Тамару НЕВІНЧАНУ.

«МИ ДОТРИМАЛИСЬ УСІХ КАРАНТИННИХ ВИМОГ»

— Ми вперше за останні 18 років провели «Київ Музик Фест» без Мирослава Скорика, і то була тяжка втрата для нас — з сумом каже І. Щербаков. — Скорик починав роботу над цим фестивалем, а 1 червня його не стало... Тому ми віддали шану нашому видатному колезі, улюбленому композитору: на відкритті відбулася хвилина мовчання, прозвучав «Покаянний псалом», а в подальшій програмі форуму був концерт пам’яті Мирослава Михайловича.

Серед основних перепон назву карантинні обмеження щодо публіки й оркестрів. Ми не могли собі дозволити великі склади колективів і більшість відібраних мистецькою радою творів для симфонічних програм довелося замінити іншими. Були проблеми також із Хором Українського радіо. Ми дотримались усіх карантинних вимог.

О.Г.: Є теорія, що кожне явище через 30 років переходить до наступної фази розвитку. Згідно з нею фестиваль вступив нині у новий етап...

Т. Н.: Стосовно цього, то як би ми не тужили за Мирославом Михайловичем, насправді прийшла чергова фаза і у фестивалю з’явився новий художній керівник Ігор Щербаков. Йому було непросто, тому що довелося апробовувати по 3—4 варіанти програм, підлаштовуючи їх під технічні умови, дистанційні застереження тощо.

Надзвичайно активно долучився до роботи маестро Володимир Сіренко. Він особисто зв’язувався з авторами, корегував твори відповідно до ситуації. Це було дуже складно, бо виструнчені заздалегідь задуми, концепції часто доводилося кардинально міняти, причому так, щоби була гідно представлена українська музика, як це завжди робив фестиваль. Адже «Київ Музик Фест» фактично відображає процес розвитку сучасної української музики.

І. Щ.: Хочу додати, що й керівники камерних оркестрів, хорів брали участь у складанні програм. Члени мистецької ради розділили кураторство над проєктами. Я займався симфонічними оркестрами, камерними, Тамара Невінчана опікувалася «Камератою», ансамблями, Леся Дичко — хорами.

Т. Н.: Леся Василівна традиційно займається хорами у наших фестивалях. Вона це робить із душею, серцем. Хори — сенс її життя, спрямованого на розвиток спілки й фесту. Всі твори прозвучали й представили фактично повну Україну. Деякі композитори з регіонів змогли приїхати до Києва, попри карантинні зони. Інші, Слава Богу, в тих містах, де мешкають, змогли долучитися до перегляду трансляцій програм і послухати власні опуси у хорошому виконанні.

«НСКУ — НА СЬОГОДНІ ЄДИНА ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ, ЯКА ОБ’ЄДНУЄ СУЧАСНИХ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПОЗИТОРІВ І МУЗИКОЗНАВЦІВ АКАДЕМІЧНОГО НАПРЯМКУ»

І. Щ.: Приємно, що на закриття фестивалю завітав Міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко. На сцені й потім у фейсбуку він дуже гарно сказав про наш форум, а в пості написав, що фестиваль має і надалі існувати й міністерство його підтримуватиме. Ми дякуємо за це!

Але хочу наголосити, що «Київ Музик Фест» — насамперед захід Національної спілки композиторів України. Вона його започаткувала у 1990 році, проводила самостійно, а вже роки через чотири долучилося міністерство. Шкода, однак цьогоріч на сайті міністерства було зазначено, що це — фестиваль класичної (а не сучасної!) музики і Спілка композиторів навіть не згадувалася.

Користуючись нагодою, підкреслю: НСКУ — на сьогодні єдина громадська організація в Україні, яка об’єднує сучасних професійних композиторів і музикознавців академічного напрямку, забезпечує виконання їхніх творів, а також здійснює багато інших функцій — від організації різноманітних творчих проєктів, конференцій, круглих столів тощо до сприяння у вирішенні соціальних проблем своїх членів.

На жаль, останнім часом поширюються думки у суспільстві, що творчі спілки є таким собі рудиментом старої комуністичної системи. Цікаво, хто саме вкладає це в голови наших можновладців? Ми — далеко не єдина спілка композиторів у світі. Їх чимало в різних країнах, причому не тільки так званого колишнього соціалістичного табору. Спілки композиторів існують у Греції, Фінляндії, США, Канаді, Бразилії, країнах Скандинавії... Вони провадять концертну, фестивальну, популяризаторську діяльність щодо сучасної музики, випускають компакт-диски тощо за рахунок державного бюджету. Спілка композиторів Скандинавії об’єднує митців Данії, Швеції, Норвегії і має функції профспілок, надаючи усіляку допомогу, в тому числі й матеріальну, своїм членам. Натомість культурні інститути цих країн забезпечують виконання творів сучасних авторів, причому з достатніми гонорарами й технічним забезпеченням з боку урядів. Успішно працює Спілка композиторів у Литві. У Фінляндії 2% від продажу компакт-дисків іде на потреби спілки (принаймні так було ще кілька років тому). Виникають також нові форми фінансування, але всі вони — державні. І ні в кого там не викликає сумнівів, що музика має розвиватися!

Звернуся до Польщі як найближчого сусіда, котра проводить безліч музичних фестивалів. Єжи Корнович, попередній керівник польської Спілки композиторів, розповідав, що 20% фінансування від держави (а це — 3—4 млн доларів на рік!) покривають їхні витрати і на оренду приміщень, і на відрядження композиторів, і на випуск рекламних матеріалів. «Варшавська осінь» — фестиваль, який належить до «клубу мільйонерів», бо має бюджет у мільйон доларів США від держави.

Тож вочевидь потрібно, щоби наші можновладці це почули, зрозуміли й перестали вважати творчі спілки чимось другорядним. Що б там не говорили, а спілки повинні жити! НСКУ має представників світового рівня — Мирослава Скорика, Валентина Сильвестрова, Євгена Станковича та інших. Не тільки старші, а й митці середнього покоління не пасуть задніх і завдяки їхній творчості нас сьогодні знають і чують у різних куточках планети. Композиторам зараз більше нема куди звернутися, як до спілки, — тільки тут є виконання, якесь життя, перспективи. Ми їх об’єднуємо, допомагаємо, як можемо, в наших непростих умовах.

На жаль, із травня місяця всім українським національним творчим спілкам зупинили державне фінансування під приводом Covid-19. Але ми працюємо, хочемо показувати панораму нашої діяльності, й у цьому плані єдиними серйозними фестивалями, які в нас ще залишилися, є «Київ Музик Фест» і «Музичні прем’єри сезону».

О. Г.: На перших фестивалях програми будувалися здебільшого за жанрами — симфонічні, хорові, камерні твори тощо. Виконувалися різні композиції, у тому числі Чайковського, Моцарта, Баха, — тобто не тільки сучасної музики. Через деякий час пріоритетним став принцип проєктів. Зникли так звані збірні імпрези тощо. Чи змінилося щось у цьому плані цьогоріч?

Т. Н.: Нинішній фестиваль, як і попередні, несе певну ідею, мистецьке навантаження. Ми прагнули згадати діячів, чия творчість виявилася вагомою віхою в історії української культури, зважаючи на те, що на цей рік припадають особливі дати їхнього життя. Насамперед це Борис Лятошинський, якому був присвячений цілий концерт. Причому ми почули фортепіанні опуси, котрі дуже натхненно, блискуче відтворив Олександр Козаренко, і ми почули, що в них композитор залишається симфоністом.

Продовжуючи лінію класиків, які зараз уже не з нами, ми відзначили у фестивалі Ігоря Шамо, виконавши один із найкращих його творів — Симфонію № 3 «Пам’яті героїв!», зіграли кілька опусів Валентина Бібіка — композитора, який передбачив сучасний розвиток української музики. Не могли, звичайно, оминути творчість Івана Карабиця, засновника «Київ Музик Фесту», першого директора нашого фестивалю, — прозвучала його Симфонія № 3, котра дуже рідко виконується. Приділили увагу Левку Колодубу, якому цьогоріч могло виповнитися 90 років, ушанувавши його пам’ять у двох концертах.

Так вийшло, що ряд наших відомих композиторів, які належать до авангарду сучасного мистецтва, теж нині відзначили ювілеї. Я просто перелічу імена: Жанна Колодуб, Леонід Грабовський, Ігор Щербаков, Кармелла Цепколенко, Олександр Щетинський, Володимир Рунчак, Іван Тараненко, Сергій Пілютиков. Можна говорити багато про кожного, та принциповим було наступне: не обов’язково виконувати прем’єрний опус, але яскравий і вагомий для творчості автора.

До слова, Ігор Щербаков був представлений на фестивалі трьома композиціями, і я для себе помітила (за стилем і датами), що це — три періоди його творчості: рання скрипково-віолончельна соната, далі — дуже відомий, один із найкращих його творів «Warum?» для струнного оркестру, а потім у концерті Симфонічного оркестру Українського радіо під орудою Володимира Шейка — «Там, за маревом...», практично новий опус 2018 року, виконаний із великим натхненням львівською віолончелісткою, лауреатом Премії імені Левка Ревуцького Оксаною Литвиненко.

І так, йдучи по «тілу» фестивалю, можна говорити про кожного композитора. Мабуть когось навіть здивувало те, що ми, попри звичну фестивальну практику, показали їх у програмах по кілька разів, у різних жанрах. Просто ми хотіли, щоби всі побачили вагомість, розмаїття творчості ювілярів.

І. Щ.: Багато що ініціювали самі виконавці. Володимир Шейко, наприклад, хотів зіграти твори Євгена Станковича, Левка і Жанни Колодубів. Світова прем’єра Станковича мала прозвучати також на закритті фестивалю, але соліст-скрипаль Олесь Семчук, який зараз працює в Італії, просто не зміг приїхати в Україну через коронавірус. Натомість пролунав блискучий Перший скрипковий концерт Євгена Федоровича, який зіграв Дмитро Ткаченко, й на мене величезне враження справила молодість цієї музики!

О. Г.: А в чому, на вашу думку, полягає головна особливість «Київ Музик Фесту»?

І. Щ.: Я вважаю, що насамперед слід говорити про його мультистилістичність. Ми не обмежуємося, як, наприклад, суто авангардова «Варшавська осінь» у Польщі, якимось одним напрямком мислення.

Т. Н.: Такий демократизм був закладений у цей фестиваль від самого початку. Я пригадую як складав перші програми Іван Карабиць і говорив: «Кожний концерт має свого слухача». І це нормально. Фестиваль — велике свято. Він мусить охоплювати різні жанри, стилі, особистості. Може ми зараз трошки «самообмежились» у цьому плані: уже немає пісні, менше джазу, хоча мені дуже жаль, бо джазові концерти були окрасою фестивалю, особливо поки виконавчим директором був Володимир Симоненко, якого ми повинні обов’язково також згадати як одного із фундаторів фестивалю...

«ЗА ДОВГІ РОКИ ПІД ЕГІДОЮ «КИЇВ МУЗИК ФЕСТУ» УТВОРИЛОСЯ БАГАТО НОВИХ КОЛЕКТИВІВ»

О. Г.: До речі, в нього цьогоріч теж ювілей — виповнилося б 80!

Т. Н.: Так! Він, маючи величезний кругозір у сфері джазу, робив ці концерти надзвичайно вишукано, позиціонуючи джаз як справжнє високе мистецтво. Саме за ініціативою нашого фестивалю джазові концерти вперше прозвучали у філармонії. Це ми їх вивели на такий рівень!

І. Щ.: Найперше для фестивалю — творчість, особистість композиторів, а вони різні, наші сучасники. Та без виконавців — це віртуальність. Відзначу, що виконавці цього року проявили себе просто блискуче.

Є постійні учасники: Національний симфонічний оркестр України, оркестр Радіо. За фестивалем ми можемо простежити розвиток цих колективів. Окрім названих симфонічних оркестрів — це завжди «Київська камерата». Без неї ми не проводили жодного фестивалю, було таке, коли оркестр давав п’ять концертів поспіль.

Т. Н.: Нині публіка була в захваті від «Київських солістів». Програма виглядала чудово. Хочеться особливо відзначити диригента Ігоря Пучкова. Він показав себе як дуже глибокий музикант, і я сподіваюся, що ми й надалі співпрацюватимемо.

І. Щ.: Зауважу, що в нього за кілька днів до концерту помер батько у Дніпрі від Covid-19. От такі сумні сучасні реалії.

Т. Н.: За довгі роки під егідою «Київ Музик Фесту» утворилося багато нових колективів: ансамблі «Рикошет», «Sed Contra», Квартет імені Левка Ревуцького й чимало інших. Усі музиканти — високі професіонали. Наприклад, концерт ансамблю «Рикошет» був надзвичайно складним. Чого вартий твір Леоніда Грабовського. Як плюс нашому класику, скажу, що його твір викликав надзвичайну дискусію: хтось його не сприйняв, а комусь він дуже сподобався. Якщо у 85 років людина викликає своєю творчістю таку живу реакцію, то це вельми красномовно! Твір Кармелли Цепколенко прозвучав дуже яскраво. Сама авторка сказала, що він виконувався 5 чи 6 разів різними колективами, але це виконання було найкращим із тих, які вона чула. На жаль, мисткиня не змогла приїхати через хворобу й слухала концерт онлайн.

Згадаймо і «Sed Contra» — молодий колектив, котрий постійно перебуває у пошуку нових шляхів, їм хочеться грати зовсім незвичну музику, вони нам відкривають якісь незвідані простори сучасного європейського та американського мистецтва. Ми за це їм дуже вдячні.

О. Г.: Мені сподобалося, що це була, як завжди, концептуальна програма. Вони щоразу обирають тему, якусь концепцію і дотримуються її. У них раніше були театральні перформанси тощо, а цього разу кожен музичний твір на екрані паралельно інтерпретувався професійними відеорежисерами, що дуже гармоніювало зі звуковим рядом і було доволі цікаво.

Т. Н.: А якщо вже говорити про надсучасну музику, то об’ємним її показом був концерт електронної музики. Там прозвучало багато щойно написаних творів молодих композиторів. Отже, молодша генерація на нашому фестивалі теж отримала, як би там не було, можливість висловитися. Це зайвий раз засвідчує відкритість фесту для всіх.

Стосовно нових творів, хочу привітати наших колег, чиї опуси пролунали в заключному концерті, особливо прем’єри Івана Тараненка «Світла музика» й Сергія Пілютикова «Коли вітер заговорив...», які ефектно завершили фестиваль.

І. Щ.: Згадаймо також концерт 2 жовтня, в якому не змогла, на жаль, виступити «Камерата» через карантин у колективі. Але концерт не відмінили. Там були представлені фортепіанний сет із творів сучасних львівських композиторів у виконанні багатообіцяючої юної Анастасії Козяр, композиція Діани Аредо «Людина, що збирає монети», яку зіграла чудова флейтистка, дебютантка нашого фестивалю Інна Воробець, цикл на вірші японських поетів Романа Горобця. Особливе враження — новий опус Геннадія Саська «Строфы из граненой яшмы» на вірші китайської поетеси ХІ століття Лі Цін-Чжао у блискучому виконанні піаністки, якій він присвячений, — Поліни Сасько та співачки Анастасії Поліщук. Дуже натхненна музика, яка точно передає тонкі образи східної поезії.

О. Г.: Цей концерт «збирався», що називається, в останню мить у форсмажорних обставинах і несподівано вийшов одним із найвишуканіших у фестивалі.

Т. Н.: То була ситуація, коли ми вже думали, що програми не буде. Але завдяки зусиллям виконавчої команди фестивалю імпреза все ж відбулася.

«ОНЛАЙН ВІДКРИВАЄ НОВУ ГРАНЬ СПРИЙНЯТТЯ СУЧАСНОЇ МУЗИКИ»

О. Г.: Мені здалося, що онлайн-формат додав позитиву фестивалю.

Т. Н.: Безперечно! Можливо якраз слухання онлайн відкриває нову грань сприйняття сучасної музики, тому що там настільки диференційоване звучання, що ти чуєш буквально все й не можна зіграти погано, бо це одразу буде помітно. Звичайно, коли є відгук залу, легше виявляється зв’язок «автор — слухач — виконавець», що створює особливу атмосферу. Але в нашій непростій ситуації пандемії утворилася щаслива можливість усім, хто не зміг прийти на концерт, хто хотів долучитися до подій в інших містах і країнах, зробити це і отримати повне уявлення про цьогорічний фест!

І. Щ.: Я впевнений, що фестиваль і надалі існуватиме! До нас приїздитимуть із-за кордону композитори, виконавці, колективи. Присутність іноземних учасників надає фестивалю статусу і відкриває шляхи на майбутнє. Зараз ситуативно то було неможливо й цього бракувало.

А завтра нам вже потрібно починати працювати над наступним фестивалем. Врахувати всі зауваження, думки, пропозиції і рухатися далі!

Ольга ГОЛИНСЬКА, музикознавець
Газета: 
Рубрика: