В Європі на генетичному рівні виникає спонтанна любов до народу, що повстав на захист своєї свободи.
Оксана Пахльовська, українська письменниця, культуролог, професор Римського університету «Ла Сап'єнца», доктор філологічних наук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка

День народження Максима Рильського став днем і його арешту органами НКВД

125 літ тому з’явився на світ видатний поет і громадський діяч Максим Тадейович Рильський (1895-1964)…
19 березня, 2020 - 13:35
Фото з архіву "Дня"

            Із яких тільки випадковостей не складається Доля людини… За переказами прапрадід Максима Тадейовича, Ромуальд,  учень василіянської греко-католицької школи, у 1768 році, під час Коліївщини, був заарештований і підлягав страті. Одначе ж він заспівав православний гімн «Пречиста Діво, мати Руського краю» і сталося диво:  один із ватажків гайдамаків відпустив хлопця, а з ним разом й інших засуджених на смерть поляків і євреїв (про це навіть у Вікіпедії написано, отже вважаймо цю подію доконаним фактом).  

    Не заспівав би - і не мали б ми Максима Рильського, поета Божою милістю, поета, який на початках своєї творчості доволі довго уникав дотиків до життя великого соціуму і великих ідеологій. І це в часи революційні і формотворчі; це вже тепер за ними прозирає добре видимий (хоча і не всіма) лик диявола, а тоді… Рильський  входив до письменницької групи людей модерністського спрямування, до Неокласиків (Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара та ін.), які справді уникали соціальних матерій.

    Рильський писав вірші, наснажені іншим - космічними енергіями, потоками духовного і духовно-інтимного. Ну, як ось у цьому вірші:

              Шумить, і шепче, і тривожить

              Зрадливий дощ із-за кутка,

              А в серці: сонячна сіножать,

              З граблями дівчина струнка… (1924 р.)

Або:

             Несіть богам дари! Прозорий мед несіть.

             Що пахне гречкою і теплими дощами,

             І золотий ячмінь, і втіху верховіть -

            Достиглі  яблука, де рожевіють плями… (1920-1921)

      Тут революції, тут світ випряжується новими віжками, вже котиться іншими рейками, а поет розглядає плямочки на яблуках  і захоплюється «молодими устами, жагою напіврозкритими». Довго так тривати не могло. Відомо ж надто - практично усіх неокласиків було заарештовано і з часом препроводжено у кращі світи, де хай уже милуються, чим побажають. А в Країні Рад і начальственних порад (обов’язкових до виконання) таких не треба. Поет мусить служити у державному війську і виконувати усі команди старшого «по званію».

    19 березня, на свій день народження,  Максима Рильського. Затриманого повели до Лук’янівської тюрми під конвоєм з вулиці Бульйонської (нині Казимира Малевича), де він і мешкав із дружиною Катериною Миколаївною, 11-річним пасинком Георгієм та 4-місячним сином Богданом. Тобто, аби всі бачили - поета приневолено. Тоді Київ був не аж таким великим містом і Рильського багато хто знав в обличчя. Мабуть, це робилося ще й для залякування, посилення загального страху…

    В тюрмі Рильський перебував рівно 5 місяців - його випустили на волю 19 серпня. В автобіографії, написаній на вимогу слідчих, поет прагнув підкреслити, що він не аж такий аполітичний. «В нашім домі, в нашій сім’ї,- писав він,- завжди панував революційний дух». Нагадаю, що батько Рильського, Тадей Розеславович, був етнографом, громадським діячем, в його домі справді бували люди аж ніяк не аморфні. Хоча згадувати декого з них (Володимира Винниченка, скажімо) у 1931-му уже не варто було.

   Та далі слідчі таки вибили з Рильського зізнання у «гріхах». Роздвоєність (мав «тяжку борню двох половин свого «Я»), зв’язки з носіями такої сумнівної і такої «шкідливої» Української ідеї. Однак нікого не обмовив, обмежуючись загальними характеристиками (факти і обставини арешту викладаю за книгою Володимира Панченка «Повість про Миколу Зерова». Київ: Дух і літера, 2018). До речі, так само поводив себе Максим Рильський і пізніше, у 1944-45 роках, коли тільки найледачіші не включались в цькування Олександра Довженка; за винятком Рильського.

    Отже, у серпні 1931-го Рильський повернувся додому. Наступного дня разом з дружиною  гуляли бульваром Шевченка і Максим Тадейович знепритомнів. Важко уявити собі, наскільки позначилась на ньому та тюремна «відсидка». Його ламали, це вочевидь. І, можливо, він пригадував отого  свого прапрадіда Ромуальда, який так вчасно пригадав і заспівав православний гімн. І тут потрібен був спів, треба було ставати на інші рейки «соціалістичного життя». Рильський і заспівав. У 1935 з-під його пера вийшла знаменита «Пісня про Сталіна» (музику написав Левко Ревуцький):

                           Із-за гір, та з-за високих
                              Сизокрил орел летить...
                              Не зламати крил широких,
                              Того льоту не спинить!

                              На вершини всі ми линем,
                             Сонце променем в очах...
                             Льотом сонячним орлиним
                             Вождь показує нам шлях…

І - як колись Ромуальда - ця пісня врятувала життя поетові. 1938-го його хотіли заарештувати знову. Одначе тодішній керівник Компартії України Микита Хрущов особисто сказав Сталіну, що це буде якось дивно - посадити за грати людину, яка написала всенародно улюблену і популярну пісню про вождя. І Рильського залишили в спокої…

    Хоча потім не раз пробували вибити з-під нього грунт, позбавити точки опори. Одначе ж почуття власної гідності ніколи не зраджувало поета. Розповідають, що уже по війні, під час однієї з агресивних кампаній проти інтелектуалів, шпетили і Рильського. Одна із таких «проробок» відбувалася в оперному театрі. Максим Тадейович сидів у буфеті і  розмірковував про людську підступність і глупоту, запиваючи те чимось трохи кріпшим від чаю. Аж тут йому хтось порадив піти в зал і послухати: мовилось якраз про нього…

     Рильський послухався, зайшов до зали. Став у проході, трохи послухав чергового трибунного дурнохвата. А потому увесь зал почув голос Максима Тадейовича: «Ви оце прийшли і підете, а я вже остався…» Повернувся і пішов назад собі, до буфету. Де продовжив свої філософські рефлексії.

     Поет знав собі ціну, і не дозволяв робити із собою те, що дозволяли інші, той же Павло Тичина. Так, компроміси у нього були, а інакше б не вцілів. Одначе ж його творчість, його діяльність як громадського діяча не має ціни. Україна вистояла, попри всі трагедії і усі втрати, багато в чому завдяки саме таким письменникам і митцям, як Максим Рильський.

    Один лишень факт - 1942 року, коли війна ще була у розпалі, Рильський очолює  Інститут народної творчості і мистецтв Академії наук України, який у майбутньому дістане назву Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології імені Максима Рильського.   Академік Рильський очолював його до самої смерті. Захищаючи од лихоліть і зазіхань партійних бонз. Сьогодні Інститут живий і діяльний, його працівники досліджують явища вітчизняного мистецтва, етнографічні реалії та народну творчість у багатьох її самовиявах. Підготували до ювілею кілька книг, присвячених ювілею. Жаль, що не вдається відзначити ювілей цілим каскадом акцій, уже запланованих…

    А на початку 1960-х Рильський активно підтримав молоде покоління поетів: Миколу Вінграновського, Ліну Костенко, Івана Драча… Недавно переглядав кінохроніку тих часів. Максим Тадейович говорить привітні, схвальні слова молодим поетам… А в кадрі очі Вінграновського. Я в житті не бачив щасливіших очей людських! Що то значила підтримка Рильського!! З-під його крила вилетіли вони, і сотворилось так багато… А власне то сама Україна дивилась на Рильського щасливими подячними очима.

 

 

Рубрика: