Єдина ознака, за якою пізнаємо народ, до того ж ознака незамінна й остаточна – єдність мови
Олександр Потебня, видатний український мовознавець, філософ, доктор філології, професор

«До музики слід ставитися з благоговінням, інакше...»

Піаніст-віртуоз Денис Прощаєв (Німеччина) з великим успіхом виступив у Києві
15 березня, 2018 - 11:50
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Виступи музиканта відбулися в Музеї М.Булгакова і Національній філармонії України. Перед виступом у музеї музикант нагадав гостям, що концертна традиція народилася з салонових вечорів, адже за часів Баха й Моцарта великих концертних залів не було. «Музику виконували у невеликих вітальнях, і мені приємний цей формат, коли виникає зв’язок з публікою, якого важко досягти у великих залах. Крім того, у будинку, де жив Михайло Булгаков, особлива атмосфера, така, як, наприклад, у музеї-квартирі Моцарта у Відні або у будинку Бетховена у Бонні — справжня магічна аура».

Піаніст зіграв дві прелюдії й фуги та Партіту № 6 Йоганна Себастьяна Баха, п’єсу Сергія Прокоф’єва «Ромео і Джульєта перед розлукою», дві п’єси Франца Шуберта з Drei Klavierstucke, п’єси Роберта Шумана «Засинаюче дитя» і «Поет говорить».

Нагадаємо, що Денис Прощаєв, учень Володимира Крайнєва, був першим лауреатом Музичного конкурсу ARD 2002 року. 2003-го виступив у Берлінській філармонії на концерті до 150-річчя компанії «Бехштейн». Концертував з Чеським і Мюнхенським філармонічними, Німецьким і Данським симфонічними оркестрами, оркестрами Баварського, Лейпцігського, Штутгартського радіо і «Кремерата Балтіка». Має записи на радіо й телебаченні: NDR (Німеччина), Радіо Баварії, Radio de la Suisse Romande (Швейцарія). На фірмі «Piano Classic» Д.Прощаєв записав два диски: перший — з творами Роберта Шумана, другий, з музикою Альфреда Шнітке, присвячений Володимиру Крайнєву, асистентом якого Прощаєв був понад 10 років. Концертуючий піаніст, капельмейстер театру Оснабрюк, диригент Львівської філармонії, викладач, проводить майстер-класи у Ваймері. І популяризатор сучасної української музики в Європі — нещодавно зіграв у Майнці перше виконання й записав віртуозну транскрипцію Олександра Щетінського «Сюїти у старовинному стилі» Альфреда Шнітке.

На запитання: «У яких країнах ви гастролювали?», — відповів: «У всіх країнах Європи, в США, Китаї, Японії. Але в Африці і Латинській Америці ще не грав».

Після концерту «День» поговорив з музикантом.

«ПЕРШИЙ СЕРЕД РІВНИХ»

— Київ — це мої батьки, які тут живуть, — зізнався Д.Прощаєв. — Це шкільні роки, десятирічка імені Лисенка, консерваторія, роки становлення — дуже важливий етап життя. Щороку приїжджаю до Києва виступати. 2016 року ми з Романом Кофманом закривали філармонічний сезон Третім концертом (останнім незакінченим твором класика, який нині грають нечасто). Вважаю себе учнем Романа Ісааковича, я займався у нього з диригування. І перший раз цей концерт виконували теж разом з ним в Лейпцігу, в Гевандхаузі багато років тому. А нещодавно в Національній філармонії у мене був сольний концерт, другий за 20 років.

— Ви часто включаєте до своїх виступів твори Баха.

— Багато великих композиторів визнавали першість Баха, називаючи його: «Перший серед рівних». Звичайно, є і Моцарт, і Бетховен — найбільші генії, той самий Прокоф’єв, якого недооцінювали за життя, Шуман. Але та досконалість, дивна глибина, майже євангельська чистота і зміст музики Баха на всіх рівнях — настільки недосяжна й наче доводить, що людина сама вигадати цього не може. Тому таку музику неможливо віднести до людських творів — у ній присутнє те, що називається Божественна правда. Альфред Шнітке говорив про деякі свої твори: «Це не моє, не я написав. Це мені наснилося». А в Баха такий дар — в концентрованому вигляді, причому в кожному творі. Коли ви граєте його прелюдії й фуги, таке враження, що музична матерія безперервно розвивається, і вольовим рішенням композитор сам обриває: каданс — і приходить до фіналу. Тому що, в принципі, ця музика безконечна. А поліфонічна форма, дійсно, багато в чому відображає такі поняття, як вічність, як всесвіт, розвиток фуги не має меж. Я думаю, що Бах міг писати нескінченно, це абсолютно фізичне відчуття. Особливо в цих повільних чарівних фугах, пятиголосній до-дієз мінорній з першого тому або триголосній ре-дієз мінорній — унікальні твори! Я починав грати Баха в дитинстві завдяки моїй першій вчительці: «Нотний зошит Ганни Магдалени Бах», прелюдії. Музика Баха стала моєю основою, супроводжувала мене все життя, я завжди повертався до неї, як до витоків. Сьогодні часто виконую «Добре темперований клавір», хочу записати.

«СПРАВЖНЄ МИСТЕЦТВО НІКОЛИ НЕ ПРОПАГУЄ ЗЛО»

— Шуберт у вашому виконанні прозвучав напрочуд сучасно.

— Знаєте, це не лише Шуберт. Геніальні композитори звертаються до нескороминущих тем — теми моральності, перш за все, тому їхні твори завжди будуть первозданними. Бетховен сказав: «Справжнє мистецтво нетлінне». Або пригадаємо Булгакова: «Рукописи не горять». Так, ті, які були спалені, залишаються у вічності, й людям недоступні. Але ті, що залишилися, будуть з нами завжди. Музичні образи Шуберта очевидні: у маленькій картинці відбивається все ціле, як у справжньому шедеврі. У кожній деталі — загальна ідея. Магія музики, про яку пише Гегель: «Музика з усіх мистецтв найкрасномовніше й найдосконаліше, їй не потрібно багато засобів, щоб передати суть». Актуальна музика — це і є шедевр.

— Якого ідеалу прагне піаніст у виконанні твору?

— Ідеал у мистецтві недосяжний: чим більше ви наближаєтеся, тим далі від нього виявляєтеся й розумієте, наскільки ви недосконалі. Мені абсолютно очевидно, наскільки непереборна ця прірва. Були два-три виконавці, які піднімалися до рівня самих композиторів, такі як Святослав Ріхтер. Композитори є творцями первинних цінностей. Музика Баха, музика Шуберта — той рівень, який, звичайно, слід прагнути передати. Але, в принципі, наші прагнення марні. Оскільки це, по суті, неможливо, єдина можливість взагалі існувати, щось робити й розвиватися — прагнути цього ідеалу. До музики слід ставитися з благоговінням, інакше... Адже вона нічого не вибачає.

— Музика не вибачає?

— Звичайно! Не вибачає поверхневого ставлення, нещирості, байдужості. Ця музика написана кров’ю, вона вистраждана, тому що будь-який творчий процес — це страждання. У чому полягає мистецтво? Толстоногов чудово сформулював: «Театр має будити у глядачі совість». Завжди — етична основа. Нерозв’язні етичні протиріччя — і та страшна несправедливість, жорстокий світ, у якому ми існуємо... Саме такі люди, генії, відчувають це з особливою гостротою, відчувають не просто, як ті, хто співчуває, а як ті, хто безпосередньо переживає. Вони йдуть по дорозі на голгофу не просто як спостерігачі — вони проходять її, тому ставитися до цих творів слід з величезною пошаною. Інакше грати не варто.

Останні п’єси Шумана «Засинаюче дитя», «Поет говорить» — це звернення до людського розуму. Адже справжнє мистецтво ніколи не пропагує зло. Я не знаю жодного твору, де б не було етичного посилання. І надія — як у легенді про Ромео і Джульєту. Вмирають дві юні людини, але їхні почуття фактично перемагають смерть. Вони гинуть, але завдяки цій смерті не лише виникає символ справжнього кохання — примиряються їхні батьки. Так кохання породжує добро й перемагає смерть. У результаті євангельський образ самопожертвування, насправді, приносить порятунок, змушує одуматися навіть ворогів. І все це втілено в музиці Прокоф’єва.

ВИПРАВДАННЯ ЛЮДСЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

— Чому у вас з’явилося бажання грати в Музеї Булгакова?

— Ми з батьками гуляли Андріївським узвозом і вирішили зайти до музею, а під час екскурсії нам розповіли, що в будинку є рояль, відбуваються концерти. Я подумав — чом би не спробувати? — і запропонував провести концерт у музеї.

У юності я багато читав: «Майстер і Маргарита», «Біла гвардія», «Нотатки юного лікаря», «Собаче серце», і ці книжки стали дуже серйозною частиною мого світу. На все життя запам’яталася сцена допиту Єшуа Пілатом, яка на мене, ще дитину, справила незабутнє враження. Відобразилася відразу, з’явилася в кінематографічному образі, настільки яскраво, правдиво вона описана. Страждання хворого Понтія Пілата, страшна ситуація — і безпосередня зустріч з Божественною щирістю. Істинно написано.

Я вдячний, що мені пощастило познайомитися з творцями Музею Булгакова. Про важливість збереження музеїв Гегель дуже точно висловився: «Людська цивілізація зможе виправдати своє існування лише досягненнями у сфері культури». Хочу побажати вам, щоб у правлячих колах виникло розуміння того, що основою життя суспільства є духовні цінності.

Ольга САВИЦЬКА
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ