Істина - пробний камінь самої себе та брехні.
Бенедикт Спіноза, нідерландський філософ, науковець, політичний та релігійний мислитель

До нас прилетів «Блакитний птах»

Нещодавно у видавництві «Пульсари» вийшла книга вибраних п’єс Моріса Метерлінка
12 грудня, 2007 - 00:00
ТЕПЕР ЧИТАЧІ ПОЗНАЙОМЛЯТЬСЯ З ПЕРШИМ УКРАЇНСЬКИМ ОКРЕМИМ ВИДАННЯМ ВИБРАНИХ КОМЕНТОВАНИХ ДРАМ БЕЛЬГІЙСЬКОГО КЛАСИКА МОРІСА МЕТЕРЛІНКА / ФОТО З АРХІВУ

Вона видана в рамках програми «Сковорода» Посольства Франції в Україні та міністерства культури Бельгії. Це перше українське окреме видання вибраних і коментованих драм бельгійського класика, лауреата Нобелівської премії: «Сліпі», «Пелеас і Мелісанда», «Аріадна та Синя Борода», «Блакитний птах». Художнє оформлення книжки зроблено художницею Катериною Міщук; упорядкування, переклад із французької, передмова та коментарі — Дмитра Чистяка, інтерв’ю з яким пропонуємо вашій увазі.

— Дмитре, що стало поштовхом до перекладу Метерлінка українською мовою?

— Якось до нашого літературного об’єднання «Радосинь», яким керує Дмитро Чередниченко, завітав перекладач Віль Гримич. Він сказав, що найважче «начитати» книгу, адже в неї треба закохатися. Після прочитання драми Метерлінка «Сліпі» (це було моє перше знайомство з цим автором), я перебував у стані ейфорії й поставив собі за мету перекласти його п’єси. А згодом, коли побачив, що сучасних українських перекладів драм не існує, крім дореволюційних, пошарпаних цензурою або калькованих із російської, то вирішив, що цього автора обов’язково треба представити українському читачеві. Потім була велика робота, і не лише з перекладу — ще й літературознавча, праця із джерелами (українськими та зарубіжними), коли я перебував на стажуванні в Бельгії, у Європейському колегіумі перекладачів художньої літератури. Саме там ознайомився із сучасними роботами з «метерлінкознавства». Знаєте, перекладати драму Метерлінка — ніби перекладати поезію: обов’язково треба звертати увагу на те, як читач відчує не лише авторську естетику, стилістику. Близько трьох років працював над книгою. Сподіваюся, що вона стане в пригоді не лише для вивчення Метерлінка в середній школі, але й у вищих навчальних закладах. Примітки й післямови допоможуть долучитися до інтерпретації Метерлінкових текстів.

— Чим саме може бути близький Метерлінк сучасному українському читачеві?

— Творчість Моріса Метерлінка — неминуща, бо він, як, власне, і будь-який символіст, співець «Похованого храму» несвідомого (за назвою одного з його есе). В чому актуальність Метерлінка? У тому, що, ставлячи питання на рівні символу, він окреслює неперебутні проблеми: опозиції тіла і душі, співвіднесеності всезагального і одиничного, духу і матерії. Зрештою, Метерлінк є письменником, який піднявся на наднаціональний рівень, хоча елементи національного у нього теж є.

Сучасний стан людства — настільки ж неоднозначний, як і символ Метерлінка. Візьмемо драму «Сліпі», де герої символізують людство, що перебуває у стані духовної сліпоти, яке відходить від релігійних норм, яке не знає, що на нього чекає — кінець світу чи нова віра? Цю драму-параболу можна розглядати і як апокаліпсис, і оптимізм сучасного суспільства. В тому й сила Метерлінка, що ця множинність значень не буде розгадана.

У своїх драмах він відмовляється від морального, спадкового чи соціального детермінізму. Бо ж на вищому рівні існує лише діалог людської сутності і долі, діалог всезагального і одиничного. Це поетика іншого рівня, де немає жодної мотивації, де знімаються всі буденні проблеми. Автор виходить на рівень міфу, як у «Пелеасі й Мелісанді», рівень казки-феєрії, як у «Блакитному птахові», де завдяки алегоризації перед нами постає світ iдей.

— З якими труднощами ви зіткнулися при відтворенні поетики Метерлінка українською?

— Труднощів було чимало через те, що Метерлінк дуже афористичний у своїй поетиці, навіть скупий на слово. Надзвичайно складно передати ущільненість часу, простору, лексичного матеріалу —тут інший простір і час, сакральний час. Слово Метерлінка завдяки звуковому символізму (в ранній драматургії), завдяки рефренам, стилізації під народну поетику досягає своєї первинної суті. Завдяки прийому градації кульмінація збігається на всіх рівнях — звуковому, словесному, сюжетному. У ранній драматургії кульмінаційна точка і є фінальною — настає мовчання. Ця кульмінаційна точка має бути передана перекладачем.

До того ж, художність, звична для поезії країн картезіанської культури — ігри словами та інші традиційні стилістичні прийоми, — у Метерлінка нівелюється. Натомість набуває нової якості синестезія в єдності звуку, пластики, кольору (тут важливий фоновий простір, як-от символіка блакитного, а не синього в «Блакитному птахові»), ритму, зображальних засобів тощо. Складно передати і прийоми конструкції-деконструкції, уже цілком авангардні, широку палітру сугестії. Але ж саме завдяки цьому Метерлінк створив авторський варіант символізму.

— Яка з перекладених драм Метерлінка імпонує вам найбільше?

— Це ж том вибраних п’єс Метерлінка — із понад тридцяти його творів у цьому жанрі я вибрав ті, які були мені найближчі. Вони показують еволюцію поетики автора (від концепції «трагічного оптимізму» — до новітніх авангардистських течій, від «Сліпих» до «Блакитного птаха»). Я не міг оминути «Пелеаса і Мелісанду», до якої звернувся і Клод Дебюссі у своїй видатній опері, — ця драма є поворотною, відправним пунктом нової поетики. Її алегоричний зміст полягає в тому, що коли матеріальне помирає, залишається щось надматеріальне. Невідоме є і в героях — воно втілюється в їхній пристрасті. Проте любов Пелеаса і Мелісанди настільки висока, що вона не може померти — Метерлінк постулює, що в людини є якась енергетична вища сфера, що може доєднатися до світового світла і темряви, розчинитися в природі.

Також цікава і драма «Аріадна і Синя Борода», де фатум уперше в Метерлінка інтеріоризується. Сили, що перебували нібито над особистістю, переносяться у сферу її несвідомого. Ці деструктивні сили постають в образі Синьої Бороди, їх людина іще не може перебороти.

Але вже в «Блакитному птахові» розуміє, що вона тотожна світові, що вона несе у собі весь світ, увесь макрокосм, власне, весь світ і є людина. Тут виявляється ідея світової душі — світ полягає у єдності темряви (Ніч, Киця) і Душі Світла, які є частиною одного цілого. Виявляється, що людина (Тільтіль і Мітіль є втіленням бідного малого людства) прагне осягти все і може стати володарем усього. Образ Блакитного птаха можна по-різному інтерпретувати. Наприклад, Є.Еткінд вважає його щастям, дехто — істиною. Але осягнення себе і вищої істини, яка тотожна макрокосму і мікрокосму, неможливе. Світ і життя людини — це вічне наближення до істини...

Назарій НАЗАРОВ, спеціально для «Дня»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments