Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Думати, фантазувати і дивувати

Оксана Дмитрієва — найкращий режисер-лялькар України 2018 року
13 червня, 2018 - 18:27

Зовні головний режисер Харківського театру ляльок ім. В. Афанасьєва схожа на... балерину — худорлява, струнка, стильна. А профіль Оксани Дмитрієвої трохи нагадує про її грецьке походження. У розмові вона надихається, і тоді — тільки встигай записувати думки, які рухають її постановками. У Харківському театрі ляльок і до Дмитрієвої працювали хороші режисери, але театр, який вона побудувала останніми роками, — унікальний! Її вистави сповнені фантазії, музики, поезії, оживляють предмети і матерію... Це не балаганчик лялькових пристрастей, а оаза духовності: що більше театральні колективи засмічують сцену п’єсами на потребу невимогливого глядача і позбавленими смаку постановочними прийомами, то більше з’являється в його репертуарі творів високої класики і її яскравих, образних втілень. Нещодавно Оксана Дмитрієва одержала Премію Леся Курбаса — це безумовний і заслужений тріумф режисера і її театру... До речі, кожна її постановка викликає резонанс у глядачів різного віку, а критики із захватом пишуть хвалебні рецензії!

ПАСТКА-ЛАБІРИНТ

— Оксано, спочатку розкажи про твою нову роботу — «Гамлет» Шекспіра. Не кожен режисер, а в театрі ляльок і поготів, «замахнеться» на подібний проект!

— Я досі не зрозумію — було це легковажністю чи нахабством. Напевно, просто сьогодні час цієї п’єси. Вона віддзеркалює те, що відбувається сьогодні, ставить питання, на які намагаємося, але не знаходимо відповіді... Люблю класику — там усе, що буде з нами. І все, що вже було.

— «Гамлет»— п’єса-загадка, лакмусовий папір свого часу, його точна кардіограма. Що ж ти в ній побачила сьогодні?

— Історія Данської держави відпочатково трагічна. Адже Гамлет-старший, по суті, цю землю захопив — нехай і здобув її в чесному поєдинку. Тому всі, хто управляє цією державою, тут чужаки. І Гамлет, який багато років не був тут, такий самий чужак на цій території. Іон не готовий зіткнутися з тим, що тут відбувається: «Прогнило щось у Данському королівстві»... Прийнявши місію помсти за загиблого батька, він потрапляє у пастку-лабіринт, звідки живим уже не вибратися. Гамлет, вирішивши помститися вбивці, сам мимоволі стає вбивцею, змушеним навчитися володіти механізмами кривавих розправ. Це страшна історія, тому що у світі, який його оточує, немає ні світла, ні кохання. Привидів стає дедалі більше. Світ хворий, це очевидно. Але чи виліковний він узагалі?

— Оксано, успіх своїх постановок поділяєте з головним художником театру Наталією Денисовою, колегою і соратником. Пам’ятаю, Наталія в одному з інтерв’ю говорила, що головне у спектаклі — це режисерська концепція, а робота художника їй «акомпанує».

— Наталя — фантастичний майстер, художник-філософ, працювати з яким — радість і задоволення. Процес вигадування вистави з нею — це неймовірний час, коли ми перетворюємось на змовників, і вже абсолютно не важливо, хто кому «акомпанує».

— Майстерність, із якою артисти театру ляльок представляють публіці поетичні рядки Шекспіра, на мій погляд, недосяжна сьогодні для будь-якого колективу драматичного театру. І не лише харківського. Можу припустити, що на репетиції ти з акторами працюєш за власною методикою. Яка ти на репетиції?

— Репетиції теж бувають різні. Інколи все йде гладко, але потім розумієш, що артисти заплуталися в корені задуму, втратили первинне завдання. Є моменти, коли я невдоволена і бушую. Буваю і ласкавою, і злою. Різною.

ОЧЕВИДНЕ І НЕДОСКАЗАНЕ

— Трупа, на мій погляд, має бути вдячна тобі за такі неординарні завдання, за вимогливість і творче натхнення. Мені твої артисти в «Гамлеті» дуже подобаються — Олександр Маркін, Тетяна Тумасянц, В’ячеслав Гіндін, Геннадій Гуриненко, Олена Грабіна, Олександр Коваль... Вистава змушує замислитись про звичні явища, суть яких актори переосмислюють у нас на очах, то оптично наближаючи, то відсовуючи на глобальний рівень. Театр ляльок стає при цьому макетом світу, метафізичним інструментом його осягнення. Скажи, а в яких взаєминах ти з традиційним театром ляльок? Чи повністю перейшла на театр анімації?

— Традиційний театр ляльок я продовжую любити і ніколи б не віддала перевагу перед ним суто акторському театру. Але ми з Наталією Денисовою ставили і суто лялькові вистави — такі як «Їжачок із туману» С. Козлова або «Чевенгур» А. Платонова. У виставах з активним, живим планом для мене надзвичайно важливе «звучання» ляльки. Там, де людина стикається з незбагненним, таємничим, обов’язково має з’явитися лялька. Вона підхоплює тему героя і робить очевидним недосказане. Наприклад, ляльку Гамлета весь спектакль водять інші, ніби сама доля. І лише у фіналі вистави вона опиняється в руках актора, який виконує Гамлета: відбувається єднання душі і тіла. Це знак готовності людини прийняти свою долю. Гамлет із Лаертом б’ються у фіналі не вживу, а за допомогою середньовічних маріонеток. І, напевно, це точніше, ніж найефектніше фехтування.

— Оксано, ти в Харкові навчалась в Університеті мистецтв, а потім якимось складним маршрутом сюди повернулась у незвичайному за нашими часами статусі «заслуженої артистки АР Крим»...

— Так, хоча ще раніше був Дніпропетровськ, акторський курс. А потім — робота в чудовому Сімферопольському театрі ляльок, яким керував Борис Іванович Азаров. З його легкої руки я й почала ставити вистави. А в Харкові паралельно навчалась на театрознавчому і режисерському факультетах. Кілька років працювала в Харківському ляльковому театрі як черговий режисер і тільки потім стала головним.

— Що ж, по-твоєму, головне в театральній режисурі?

— Звичайно, можливість вигадувати. Адже це авторська професія — як у письменника, композитора. У Леся Курбаса є таке поняття, як «перетворення». Саме звучання цього слова чаклунське, щось має перейти з однієї якості в іншу. Мені радісно, що сьогодні наша команда в такій формі, що ми можемо дозволити собі вигадувати спектакль. Фантазувати, думати — грати. Бути «розумним Арлекіном».

ДОВІДКА «Дня»

Оксана Федорівна Дмитрієва народилася 22 серпня 1977 року. Як режисер здійснювала постановки в лялькових театрах Каунаса, Києва, Львова, Полтави, Хмельницького, Черкас, Тернополя й інших міст, у навчальних театрах спеціалізованих вишів Києва і Харкова. Дмитрієва поставила 45 вистав, серед яких «Прості історії Антона Чехова» і «Вишневий сад» за творами Чехова, «Майська ніч» і «Одруження» за Гоголем, «Чевенгур» за Платоновим, «Казанова» за творами Цвєтаєвої і Дж. Казанови, «Король Лір» , «Гамлет» Шекспіра, «Уявний хворий» Мольєра...

Постановки Оксани Дмитрієвої брали участь у більш ніж 50 всеукраїнських і міжнародних фестивалях, де неодноразово були відзначені високими нагородами. 2018-го стала першим лауреатом заново затвердженої Премії імені Леся Курбаса — престижної театральної нагороди України.

Олександр ЧЕПАЛОВ, Харків, фото автора
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments