Федір Стригун: Зустрінемось у Києві

«День» додзвонився до художнього керівника львівського Театру ім. М. Заньковецької, щоб, як кажуть, із перших уст дізнатися, чим відомий колектив порадує столичних театралів.

— Репертуар у нас великий — є з чого вибрати, — сказав Федір Миколайович. — Ми вирішили показати класику: українську та зарубіжну. Розпочнемо гастролі 9 грудня виставою «Сватання на Гончарівці» Квітки-Основ’яненка. Днями виповнився рік, як ця комедія прикрашає нашу афішу. Я давно хотів поставити «Сватання...» — та все щось заважало. П’єса — розкішна, написана з гумором і дуже актуальна на всі часи, вона дозволяє подивитися на нас, українців, посміятися над недоліками і зрозуміти, що здоровий глузд і кохання завжди переможе. У 1960-х роках я сам грав у виставі роль Олексія, а нині виступив як режисер. У мене Стецько — найголовніший образ і найрозумніший герой (цю роль прекрасно виконує Василь Коржук). А 10 і 11 грудня запросимо глядачів на «Даму з камеліями». Я її поставив 2008 р. за п’єсою Олександра Дюма-сина (український переклад М. Якуб’яка). Знаєте, я тричі перечитував роман і був зачарований твором. Вважаю, що Дюма сильніший прозаїк, ніж драматург. Навіть хотів робити свою інсценізацію роману, але через брак часу прийшлося звертатися все ж до п’єси, хоча є чудова музична версія — опера «Травіата» Дж. Верді. «Дама з камеліями» піднімає морально-етичні питання: про кохання, щастя, совість, гроші... Ця вистава презентує молодь нашого театру.

— А чому ви змінили дислокацію і виступаєте не на франківський сцені, а у Київській опереті?

— По перше, ці гастролі можна назвати обмінними. Нещодавно Театр оперети виступав у Львові на нашій сцені. По друге, ця київська будівля — знакова. Тут працював легендарний Театр Садовського і перші заньківчани — корифеї української сцени, тож саме тут наша «колиска». Коли виходжу на кін, то всіма фібрами души відчуваю дух акторів, які в різні часи виступали у цих знакових стінах. По-третє, ніколи не забуду, як 2001 р. ми привезли виставу «У.Б.Н. Український буржуазний націоналіст» (музична драма за мотивами листування вiдомого полiтв’язня Зеновiя Красiвського та Айрiс Акагошi — про людей, якi колись пiднiмали на щит нацiональну iдею, якi досi з нею живуть, i про тих, хто їх оточує. — Т.П.) до Києва, і тільки дирекція Театру оперети згодилася надати нам сцену (особисто допоміг Олександр Биструшкін — тодішній «керманич» питань культури столичної мерії)... А Театр ім. І. Франка — наші творчі побратими, і навесні, якщо Бог дасть, приїдемо до них із новими гастролями. Плануємо показати виставу «Небилиці про Івана, знайдені в мальованій скрині з написами» (за кіносценарієм І. Миколайчука). Прем’єра відбулася у кінці жовтня, на яку приїжджала вдова Івана Васильовича — Марічка. Їй наша постановка сподобалася. Цю виставу ми присвячуємо легендарному кіноактору, сценаристу й режисеру, ювілей якого відзначатимемо 15 червня 2011 року.