Ваші мертві обрали мене.
Джеймс Мейс, американо-український історик, політолог, дослідник голодомору в Україні

Феміністичний... Дон Жуан

У Луцьку представили епічну постановку «Химерна Мессаліна»
13 вересня, 2017 - 10:11
СЦЕНА З ВИСТАВИ «ХИМЕРНА МЕССАЛІНА» / ФОТО НАДАНО ВОЛИНСЬКИМ ОБЛАСНИМ МУЗИЧНО-ДРАМАТИЧНИМ ТЕАТРОМ

Літо — період вступної кампанії й отримання дипломів, і театрали — не виняток. Зазвичай молоді режисери випускають камерні постановки, або дитячі, але одна з випускних вистав виявилась зовсім нетрадиційною. Йдеться про масштабну епічну і водночас скандальну роботу — «Химерну Мессаліну» у постановці Світлани Органісти в Луцьку.

Знана українська авторка Неда Неждана написала «майже еротичну трагедію» про найскандальнішу і найзагадковішу імператрицю Риму Мессаліну Валерію. Прототип героїні — дружина Клавдія, який правив поміж Калігулою і Нероном, — отримала владу зовсім юною, а вже у 25 була страчена за... шлюб із коханцем. Що значив цей дивний вчинок: легковажність, змову, відчай чи виклик долі, коли ризикують і владою, і життям заради кохання і свободи? На відміну від звичного осудливого чоловічого погляду на неї як німфоманку, українська авторка пропонує феміністичний — трагічна героїня, жіночий Дон Жуан. За версією драматурга саме завдяки Мессаліні, її розуму і мужності «розорений божевільний блазень» став імператором. Але золота клітка виявилася пасткою, бо «влада — над іншими, а свобода — своя, і її втрачаєш»...  Шалені пристрасті, складні перипетії та психологічні нюанси поєднуються із роздумами про свободу, владу, любов, сенс життя. В цій історії закладена і трагедія цілої імперії.

Трагедія як жанр — загалом рідкісне явище в українській драматургії, а еротична — і поготів, тому ця п’єса — справжній виклик і режисеру, й акторам, адже кожна роль тут — складна і цікава.

Ця п’єса ставиться вже вчетверте у великих театрах. Втілення виявилися зовсім різними: про неможливість поєднати особисті почуття і владу (Чернівці), подолання в собі вовчої сутності та духовний спротив (Київ,  Театр на Липках, під назвою «Химера»), про самотність і зраду жінки в чоловічому світі (Біла Церква). Луцька вистава стала особливою. По-перше, оригінальна атмосфера, створена постановником і художником, із химерними колонами і жертовником та майже справжніми язичницькими ритуалами. По-друге — особливий цілісний режисерський прийом: звірині сутності, ніби тіні підсвідомості, втілені у реальних персонажах. Вовк, Вовчиця, Слон, Лис і Ведмідь — Мессаліна жартома називала своїх чоловіків такими прізвиськами, втілюючи в собі образ вовчиці — парадоксально поєднуючи праматір засновників Риму і водночас назву повії. У виставі вони втілюються у пластичних двійників головних персонажів, які то повторюють їхні дії, то контрастують із ними, то маніпулюють. Тож паралельно з основним конфліктом відбуваються внутрішні — поміж звіриною і духовною сутністю кожного. І якщо спершу вони ніби несміливі тіні, то, поступово набираючи сили, втручаючись у дійство і забираючи часом навіть їхні голоси, звірі-сутності або гинуть, або захоплюють людей, підкорюючи їх своїй владі. Так у фіналі колони падають, світ руйнується, а на авансцену виходять уже не самі персонажі-переможці (імператор Клавдій, його «сірий кардинал» Нарцис та воєначальник Префект), а їхні двійники-звірі. Проте перемога ця піррова — режисер виводить у фіналі і Вовчицю, від якої звільнилася Мессаліна, яка тепер стала наступною дружиною Клавдія, втілюючи пророцтво жриці. Адже за історією вона — матір Нерона, одного з найкривавіших диктаторів в історії людства. Тому через страту героїні не лише прототипи вбивць невдовзі загинуть, а і «кров потече потоками» у цілій Римській імперії. Акцентуючи цей зв’язок історії з внутрішнім двобоєм духовного і звіриного, любові і цинізму, вистава повертає до сучасності, адже крихкість нашої цивілізації, її залежність від персоналій влади, їхніх демонів підсвідомості очевидна.

Варто зауважити, що публіка сприймала виставу частими оплесками навіть під час дійства, захоплена не лише яскравим видовищем, а й емоційною та інтелектуальною грою акторів, зануренням у тонкі психологічні нюанси та легкою іронією попри жорстокість теми. У театрі аудиторія потребує розумного дійства, а не лише розваги, і саме таку ризиковану постановку здійснила Світлана Органіста, тож початок сезону у Луцьку, який розпочнеться 23 вересня,  буде цікавим.

Андрій КАРПЕНКО
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments